Головні герої повісті Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки" два хлопчика - Ява і Павлуша. Павлуша - кращий друг Яви.
Нудьгувати друзі не вміють. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити свої помилки і намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нові авантюри.
За їх вчинками, ми бачимо, що це справжнi, віддані й вірні друзі. Дружба. Так дружити можуть тільки діти. Щиро, віддано і з самопожертвою заради спільної справи і друга.
"Тореадори з Васюківки" - це не тільки смішний розповідь про витівках. Ця книга насамперед про справжню дружбу. Хлопчики показують приклад того, як треба дружити. Вони справді готові один за одним і в вогонь, і в воду, ділять разом не тільки радості, а й печалі.
Скворцу, отнятому у кота, бабушка обрезала сломанное крыло, а на место откушенной ноги ловко пристроила деревяшку и, вылечив птицу, учила её говорить. Стоит, бывало, целый час перед клеткой на косяке окна – большой такой, добрый зверь – и густым голосом твердит переимчивой, чёрной как уголь птице:
– Ну, спроси: скворушке – кашки!
Скворец, скосив на неё круглый, живой глаз юмориста, стучит деревяшкой о тонкое дно клетки, вытягивает шею и свистит иволгой, передразнивает сойку, кукушку, старается мяукнуть кошкой, подражает вою собаки, а человечья речь не даётся ему.
– Да ты не балуй! – серьёзно говорит ему бабушка. – Ты говори: скворушке – кашки!
Чёрная обезьяна в перьях оглушительно орёт что-то похожее на слова бабушки, – старуха смеётся радостно, даёт птице просяной каши с пальца и говорит:
– Я тебя, шельму, знаю: притворяшка ты – всё можешь, всё умеешь!
И ведь выучила скворца: через некоторое время он довольно ясно просил каши, а завидя бабушку, тянул что-то похожее на:
Головні герої повісті Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки" два хлопчика - Ява і Павлуша. Павлуша - кращий друг Яви.
Нудьгувати друзі не вміють. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити свої помилки і намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нові авантюри.
За їх вчинками, ми бачимо, що це справжнi, віддані й вірні друзі. Дружба. Так дружити можуть тільки діти. Щиро, віддано і з самопожертвою заради спільної справи і друга.
"Тореадори з Васюківки" - це не тільки смішний розповідь про витівках. Ця книга насамперед про справжню дружбу. Хлопчики показують приклад того, як треба дружити. Вони справді готові один за одним і в вогонь, і в воду, ділять разом не тільки радості, а й печалі.
Скворцу, отнятому у кота, бабушка обрезала сломанное крыло, а на место откушенной ноги ловко пристроила деревяшку и, вылечив птицу, учила её говорить. Стоит, бывало, целый час перед клеткой на косяке окна – большой такой, добрый зверь – и густым голосом твердит переимчивой, чёрной как уголь птице:
– Ну, спроси: скворушке – кашки!
Скворец, скосив на неё круглый, живой глаз юмориста, стучит деревяшкой о тонкое дно клетки, вытягивает шею и свистит иволгой, передразнивает сойку, кукушку, старается мяукнуть кошкой, подражает вою собаки, а человечья речь не даётся ему.
– Да ты не балуй! – серьёзно говорит ему бабушка. – Ты говори: скворушке – кашки!
Чёрная обезьяна в перьях оглушительно орёт что-то похожее на слова бабушки, – старуха смеётся радостно, даёт птице просяной каши с пальца и говорит:
– Я тебя, шельму, знаю: притворяшка ты – всё можешь, всё умеешь!
И ведь выучила скворца: через некоторое время он довольно ясно просил каши, а завидя бабушку, тянул что-то похожее на:
– Дра-астуй…