Моє враження від новели рея бредбері "посмішка" коли я читаю новели рея бредбері, у мене виникає якесь тяжке відчуття. він спонукає мене замислюватися над багатьма проблемами нашого земного існування і майбутнім планети земля та її "хазяїв". письменник, намагаючись уявити майбутнє планети людей, настроєний дуже песимістично. людство, з точки зору бредбері, само собі вкорочує життя, гублячи свій дім, руйнуючи красу землі, маленького куточку всесвіту, створеного богом для щастя людини. поринаючи з перших рядків в зміст новели, відчуваєш жах. планета спотворена останньою війною. міста зруйновано, доріг немає, земля пересичена радіоактивними брудом так, що вночі світиться. люди в якомусь лахмітті, брудні. вони ненавидять своє минуле, ненавидять і теперішнє. у них нема майбутнього. що ж у них залишилось? тільки якісь сумнівні дикі радощі доруйнувати те, що залишилося від цивілізації. люди з ранку займають чергу, щоб плюнути на відстані в картину "мона ліза", яку тримають поліцейські і слідкують за тим, щоб в неї не кидали камінням. жінка на полотні дивилась на цей натовп навів людей і всміхалась таємничо-печально. хлопець теж дивився на її посмішку, і серце його калатало у грудях, а в душі звучала музика. більше жоден у черзі не відчував того, що відчував цей хлопчик. вона красою своєю пробудила в серці дитини почуття, які у дорослих давно вмерли. він не міг ганьбити красу. а далі взагалі мерзенна сцена: влада постановила віддати портрет місцевим жителям на знищення. це апофеоз відлюдності. "у натовпі вили, а руки клювали портрет, мов голодні птахи." тому вдалось у цьому дикому натовпі вирвати і собі шматок картини. ховаючи його, він стиснув руку біля грудей. схлипуючи, том побіг туди, де тепер був його дім, якщо залишки силосної башти можна було ним сім'я зустріла його хропінням та стусанами спросоння. у місячному сяйві том розтулив пальці, розглядів шматок замальованого полотна і побачив посмішку. вона лежала на його долоні. хлопчина дивився на неї і повторював про себе: "посмішка, чудова посмі"дивіться також "усмішка" (повний текст) "усмішка" () розкажіть, якими були свята у городян (та інші запитання) біографія рея бредбері закривши очі, том продовжував бачити її в темряві. ласкава, лагідна, вона була там і тоді, коли він заснув. а світ був так закінчується оповідання. страшна кінцівка, безутішна, як темна ні але автор ніби залишає шматочок надії. вона, надія, живе в серці дитини. воно ще не стало таким жорстоким, як у дорослих, воно ще відгукується на красу, воно ще жадає добра, любові, злагоди і відновлення. наполегливо звучить в цьому оповіданні думка достоєвського "краса врятує світ". бредбері стверджує, що у людства є надія. і вона в дітях, психіка яких ще не спотворена прагненням руйнування і знищення. але ж як мало залишається таких чистих душ і серед дітей. сучасність лякає мене — відлюдками, яких змалював в майбутній долі людства письменник. не дай нам, боже, дожити до таких часів!розповісти цвірінькнути поширити вподобати дивіться також: "усмішка" (повний текст) "усмішка" () розкажіть, якими були свята у городян (та інші запитання) інші шкільні твори до тексту "усмішка" біографія рея бредбiрi .
Ак часто о любви и своим близким мы говорим несвоевременно. человек не застрахован от ошибок. но пусть слова прощения за эти ошибки будут произнесены вовремя, а не тогда, когда это, к сожалению, поздно. любите тех, кто вам дорог, кем бы они ни были: родители, друзья, соседи (каждый из нас определил круг «своих») , радуйте их вниманием. ежедневно, ежечасно, ежеминутно испытывайте потребность совершать ради них самые добрые поступки. не скупитесь на тепло и доброту, не жалейте своей души. а главное – будьте ответственны за принятие своих решений нравственного характера. помните, что все отношения со «своими» и «чужими» , вся наша жизнь – в наших руках.
