Детство – прекрасная и счастливая пора, когда человек живет без забот. Но это только на первый взгляд кажется, что в детстве у растущего человека нет никаких проблем, что его жизнь наполнена одними радостями, что нет тревог. Лев Николаевич Толстой в своей трилогии «Детство», «Отрочество», «Юность» наглядно показал, как происходит становление личности человека с детских лет до юношеской поры. И все же детство – золотая пора, когда познается окружающий мир, наполненный столькими тайнами, мир прекрасный и манящий, мир, в котором так интересно жить. Главный герой трилогии Николенька Иртеньев, как и любой другой ребенок, переживает первые радости, делает первые открытия, испытывает первые разочарования и переживает огромное горе. Он учится быть человеком с его достоинствами и недостатками. Толстой без прикрас показывает все хорошее, что есть в его герое, и все отвратительное, постыдное, что также в нем присутствует. Николеньку, расстроенного предстоящим отъездом, все раздражает. Карл Иванович кажется ему противным, злым. И колпак и халат – все вызывает в мальчике недовольство. Но вот он успокоился, помирился со своим учителем и недоумевает, как он мог так плохо о нем думать. Детство потому называют золотой порой, что ребенок живет, прежде всего, своими чувствами, он еще не скован условностями взрослой жизни. Если ему больно, он плачет, если ему радостно, он бурно проявляет свой восторг. Так же в ребенке проявляется и любовь, и жестокость. Николенька влюблен в Сережу Ивина. Его восхищает сила, ловкость мальчика, его смелость. Все в нем кажется Николеньке прекрасным. И вместе со своим кумиром герой участвует в издевательствах над слабым и беззащитным Иленькой Грапом. И все же что-то шевельнулось в душе мальчика. Интуитивно он почувствовал, что поступает нехорошо. Осознание всей жестокости и неприглядности поступка придет к Николеньке чуть позже. Толстой постепенно, шаг за шагом анализируя каждый поступок своего героя, раскрывает читателю «диалектику души» - сложный и многообразный мир детских переживаний, становление личности человека, его духовный рост.
Публій Вергілій Марон (70—19 рр. до н. е.) — найуславленіший поет імператорського Риму. Народився Вергілій у Мантуї в сім’ї землевласника, навчався у Мілані, а потім — у Римі. Адвокатська кар’єра не стала реальністю — Вергілій не мав ораторських здібностей, до того ж був дуже сором’язливим. «Високий на зріст, сором’язливий, з селянським обличчям, слабкого здоров’я»,— так описує його античний біограф. Повернувшись у 45 р. на батьківщину, Вергілій переживає велике потрясіння: у батька відбирають маєток на користь Августових ветеранів. Через 4 роки помістя Вергілію повернули, за що той був усе життя вдячний та зобов’язаний Августові, політику якого він підтримає й пропагуватиме потім у своїй поезії. Перший великий твір Вергілія — «Букопліки» (в пер. з гр. «Пастуші вірші») — створений приблизно у 39 р. до н. е. У десяти еклогах (маленьких поемах) зображене мирне життя пастухів, їхні почуття, пов’язані зі світом прекрасної природи. Цікаво, що в «Буколіках» автор пише про початок «золотої доби», який настане після народження Божественного немовляти. Невідомо, чи йшлося про реальну дитину, яка повинна була народитися в якомусь із знатних сімейств, чи, як вважали у середні віки та в добу Відродження, про народження самого Ісуса Христа. Другий твір Вергілія — «Георгіки» («Землеробські вірші») — створений близько 29 р. до н. е. і теж присвячений людині і природі, але містить у собі цілком конкретні поради щодо землеробства, садівництва, тваринництва та бджільництва. Найзнаменитіший твір поета — поема «Енеїда» (19 р. до н. е.) стала національним римським епосом. У ній розповідається про подвиги Енея, троянського героя, родоначальника римського народу. У 29 р після багатьох попередніх робіт Вергілій приступив до Енеїди і, пропрацювавши над нею кілька років в Італії, вирушив до Греції та Азії, щоб вивчити на місці театр дії своєї поеми і надати своїй праці більше життєвої правди. В Афінах він зустрів Августа, який умовив його повернутися в Італію. По дорозі в Рим Вергілій захворів і помер в Брундизії в 19 р. до н.е.
Перший великий твір Вергілія — «Букопліки» (в пер. з гр. «Пастуші вірші») — створений приблизно у 39 р. до н. е. У десяти еклогах (маленьких поемах) зображене мирне життя пастухів, їхні почуття, пов’язані зі світом прекрасної природи. Цікаво, що в «Буколіках» автор пише про початок «золотої доби», який настане після народження Божественного немовляти. Невідомо, чи йшлося про реальну дитину, яка повинна була народитися в якомусь із знатних сімейств, чи, як вважали у середні віки та в добу Відродження, про народження самого Ісуса Христа. Другий твір Вергілія — «Георгіки» («Землеробські вірші») — створений близько 29 р. до н. е. і теж присвячений людині і природі, але містить у собі цілком конкретні поради щодо землеробства, садівництва, тваринництва та бджільництва. Найзнаменитіший твір поета — поема «Енеїда» (19 р. до н. е.) стала національним римським епосом. У ній розповідається про подвиги Енея, троянського героя, родоначальника римського народу. У 29 р після багатьох попередніх робіт Вергілій приступив до Енеїди і, пропрацювавши над нею кілька років в Італії, вирушив до Греції та Азії, щоб вивчити на місці театр дії своєї поеми і надати своїй праці більше життєвої правди. В Афінах він зустрів Августа, який умовив його повернутися в Італію. По дорозі в Рим Вергілій захворів і помер в Брундизії в 19 р. до н.е.