Сочинение по рассказу Тургенева «Муму” – Часть 1В рассказе И. С. Тургенева «Муму» описывается история, произошедшая с дворником Герасимом, собачкой Муму, крепостной Татьяной и их барыней в Москве в стародавние времена. История меня очень поразила, и я не могла сдержать своих слез. Это очень яркий и одновременно грустный рассказ. В его основе лежат реальные события, которые происходили в местечке однако Тургенев, как писатель, изменил концовку рассказа, чтобы подчеркнуть силу характера Герасима, его обиду на несправедливость барыни и любовь к Муму.История началась с того, что старая капризная барыня взяла Герасима дворником в свой московский дом из деревни. Герасим был мужчина двенадцати вершков роста, по современным меркам почти двухметрового роста, сложенный богатырем и глухонемым от рождения. В деревне он работал за четверых, легко выполнял любую тяжелую работу. Он и землю пахал, и сено косил, и зерно молотил ручным трехаршинным цепом. Когда Герасима привезли в Москву и дали ему в руки метлу и лопату, он не понимал, что с ним делается, как недоумевает молодой здоровый бык, которого только что взяли с нивы, где сочная трава росла ему по брюхо, взяли, поставили на вагон железной дороги и мчат, обдавая его тело дымом и пылью, а куда мчат непонятно. Герасим скучал и недоумевал. Работа дворника казалась ему шуткой после тяжелых крестьянских работ. Выполнял он ее за полчаса, а потом уходил куда-нибудь в уголок двора, бросался на землю лицом и целые часы лежал на груди неподвижно. На дворе все его боялись. Как-то раз пришли два вора к ним на двор. Герасим взял и стукнул их лбами. С тех пор ни один вор не появлялся у них на дворе. Ещё Герасим ненавидел пьяных.Но постепенно Герасим привык к городскому житью. Ему выделили над кухней каморку, в которой он все себе устроил сам, по своему вкусу: соорудил из дубовых досок и кровать, и стол, и стул. Каморку свою он запирал на замок, ключ всегда носил с собой на поясе и не любил, чтобы к нему ходили.Все работники барыни объяснялись с ним знаками, он их понимал и выполнял все приказания, но и права свои тоже знал.В доме у барыни жила прачка. Звали её Татьяна. Была она лет двадцати осьми, маленькая, худенькая, белокурая, с родинками на левой щеке. Родинки на левой щеке почитаются на Руси худой приметой - предвещанием несчастья жизни... Татьяна не могла похвалиться своей участью. С ранней молодости её держали в черном теле; работала она за двоих, а ласки никогда, никогда не видала; одевали её плохо, жалованье она получала самое маленькое; родни у неё всё равно что не было: один какой-то старый ключник, оставленный за негодностью в деревне, доводился ей дядей, да другие дядья у неё в мужиках состояли - вот и всё. Когда-то она слыла красавицей, но красота с неё очень скоро соскочила. Татьяна очень боялась барыни и думала только о том, как угодить барыне, как скорее сделать работу.
У «Різдвяній пісні у прозі» Ч. Діккенса показаний старий жадібний чоловік. У нього немає власної родини, дітей, і він зовсім не радіє найкращому святу — Різдву. У Скруджа є все. Він багатий, у нього є торгова спілка, він вміє заробляти гроші. Справді, без грошей не буде і свята, бо ні за що буде купити подарунки чи накрити святковий стіл. Гроші дуже потрібні усім. Бідність та убогість дуже неприємні. У цьому творі Чарльз Дік-кенс показав, які потворні «Бідність» і «Темнота» . Вони змальовані у вигляді маленьких діток, але діти ці потворні, зморщені, худі, обдерті. Ось така неприваблива бідність. Ніхто не хоче бути нещасним. Але Скрудж нічим не кращий за цих потвор. Він хоч і багатий, але поводиться, як бідний, бо економить на всьому, і в нього немає ні свята, ні подарунків. Справжнє щастя Скрудж пізнав, коли зумів зробити гарні справи. Подарував родині Боба великого індика, а сам відправився в гості до племінника. Він став посміхатися й робити добро. Від цього на душі в нього потеплішало, і Різдво стало його улюбленим святом. Мені здається, що найцінніше в житті — це наші рідні. Я хочу, щоб мої мама й тато, брат, бабуся, тітка були завжди здорові й посміхалися. Коли ми збираємося разом, навіть без подарунків, але з гарним настроєм — це найцінніше для мене. Добре, що Скрудж зрозумів свої помилки та встиг їх виправити.
Вони змальовані у вигляді маленьких діток, але діти ці потворні, зморщені, худі, обдерті. Ось така неприваблива бідність. Ніхто не хоче бути нещасним. Але Скрудж нічим не кращий за цих потвор. Він хоч і багатий, але поводиться, як бідний, бо економить на всьому, і в нього немає ні свята, ні подарунків. Справжнє щастя Скрудж пізнав, коли зумів зробити гарні справи. Подарував родині Боба великого індика, а сам відправився в гості до племінника. Він став посміхатися й робити добро. Від цього на душі в нього потеплішало, і Різдво стало його улюбленим святом.
Мені здається, що найцінніше в житті — це наші рідні. Я хочу, щоб мої мама й тато, брат, бабуся, тітка були завжди здорові й посміхалися. Коли ми збираємося разом, навіть без подарунків, але з гарним настроєм — це найцінніше для мене. Добре, що Скрудж зрозумів свої помилки та встиг їх виправити.