Розвиток художньої літератури пов’язаний із розвитком інших видів мистецтва, особливо музики та живопису. Це зумовлюється загальними законами художньої творчості, хоч вони проявляються по-різному, залежно від природи слів, звуків, кольорів та ін..
Своєю специфікою література найбільше зближається з музикою. У глибоку давнину література і музика складали одне ціле. Стародавні поети (наприклад, Есхіл, Софокл, Евріпід та ін..) самі складали музику до своїх творів і були виконавцями. З часом стався процес розмежування, внаслідок чого кожна з цих складових частин виділилася в окремий вид мистецтва. Про те, що цей процес не закінчився і хтозна, чи закінчиться, що й понині залишаються митці, в житті яких не тільки поєднались, а й стали нерозривним цілим література і музика, засвідчує творчість Г.Квітки-Основ’яненка, Лесі Українки, П.Тичини, М.Рильського та ін..
Взаємопроникнення слова й музики гаємо у творах, побудованих на музичному матеріалі: «Музыкант» Т.Шевченка, «Смерть бандуриста» А.Метлинського, «Народна пісня», «Трагедія артистки», «Дріада»(сонет) І.Франка, «Дума про княгиню-кобзаря» Б.Грінченка, ‘’Intermezzo’’ М.Коцюбинського, «Меланхолійний вальс» О.Кобилянської, «Трембіта» Г.Хоткевича, «Мандрівка в молодість», «Шопен», «Триптих про кобзарів» М.Рильського, із циклу «Подорож з капелою Стеценка» і «В космічному оркестрі»П.Тичини, «Сон» О.Довженка, «Концерт» Богдана Ігоря Антонича, «Зустріч в Тепліце» В.Буряка, «Гори співають» О.Гончара, «Учитель» П.Загребельного, «Скрипка» В.Близнеця та ін..
Багато літературних творів покладено на музику. Часто буває так, що ліричний вірш настільки «ому зичений», що стає надбанням музики. Про музичність, наприклад, поезії П.Тичини «Пісня під гармонію» М.Рильський писав:
Розвиток художньої літератури пов’язаний із розвитком інших видів мистецтва, особливо музики та живопису. Це зумовлюється загальними законами художньої творчості, хоч вони проявляються по-різному, залежно від природи слів, звуків, кольорів та ін..
Своєю специфікою література найбільше зближається з музикою. У глибоку давнину література і музика складали одне ціле. Стародавні поети (наприклад, Есхіл, Софокл, Евріпід та ін..) самі складали музику до своїх творів і були виконавцями. З часом стався процес розмежування, внаслідок чого кожна з цих складових частин виділилася в окремий вид мистецтва. Про те, що цей процес не закінчився і хтозна, чи закінчиться, що й понині залишаються митці, в житті яких не тільки поєднались, а й стали нерозривним цілим література і музика, засвідчує творчість Г.Квітки-Основ’яненка, Лесі Українки, П.Тичини, М.Рильського та ін..
Взаємопроникнення слова й музики гаємо у творах, побудованих на музичному матеріалі: «Музыкант» Т.Шевченка, «Смерть бандуриста» А.Метлинського, «Народна пісня», «Трагедія артистки», «Дріада»(сонет) І.Франка, «Дума про княгиню-кобзаря» Б.Грінченка, ‘’Intermezzo’’ М.Коцюбинського, «Меланхолійний вальс» О.Кобилянської, «Трембіта» Г.Хоткевича, «Мандрівка в молодість», «Шопен», «Триптих про кобзарів» М.Рильського, із циклу «Подорож з капелою Стеценка» і «В космічному оркестрі»П.Тичини, «Сон» О.Довженка, «Концерт» Богдана Ігоря Антонича, «Зустріч в Тепліце» В.Буряка, «Гори співають» О.Гончара, «Учитель» П.Загребельного, «Скрипка» В.Близнеця та ін..
Багато літературних творів покладено на музику. Часто буває так, що ліричний вірш настільки «ому зичений», що стає надбанням музики. Про музичність, наприклад, поезії П.Тичини «Пісня під гармонію» М.Рильський писав:
Объяснение: