Лірика великого російського поета А. С. Пушкіна різноманітна по своїй тематиці й проблематиці, але мені найбільше подобається любовна лірика
Для Пушкіна любов – одне з найдужчих людських почуттів і самий природний прояв людських відносин» Любов, як і поезія, опановує всією суттю людини, і всі його внутрішні сили приходять вдвижение.
Не випадково в Пушкіна любов і поезія – рідні сестри. Все це доносить до нас вірш, присвячений Ганні Петрівні Керн «Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…» Так, цей вірш знають всі, про нього стільки сказано й написано, що багато хто вже просто читають його як якусь давно відому й «банальну» істину. Але саме в цій простоті й банальності вся сила цього вірша, сила всіх почуттів і переживань, зображених внем.
Цей вірш був написаний в 1825 році в період Михайлівська посилання поета. Михайлівський період становить новий і найважливіший етап в ідейно – художньому розвитку поета. Саме в цю пору у весь свій богатирський ріст розгортається колосальна творча міць Пушкіна
Саме тут написані й зароджуються великі полотна поета. І тому такий простий вірш є на тлі різноманіття добутків як би невидимим і неяскравим. Але це тільки на перший погляд. Воно саме концентрує в собі самого Пушкіна і його почуття. Адже в цей час поет живе в «ув’язненні»: немає особистого спілкування із друзями, однодумцями. І тому будь – яка зустріч із людиною з «тої» життя приносить багато спогадів, переживань, щастя й горя одночасно.
У вірші «ДО***» Пушкін прагне намалювати зроблений образ жіночої краси. Всі, про що поет пише у своєму невеликому добутку, він переживає сам. Спочатку – несподівана зустріч із юною прекрасною дівчиною, потім – розлука з нею, роки в ув’язненні, прожиті без усього прекрасного, і от знову довгоочікувана зустріч, зустріч із любов’ю, хоча й уже минулої, котра тільки навіває прекрасний спогад і невідомо, що обіцяє в сьогоденні:
И серце б’ється в упоеньи,
И для нього воскресли знову
И божество, і вдохновенье,
И життя, і сльози, і любов
У вірші Пушкіна тема зачарування красою сполучилася з іншими темами роздуму про життя, про радість творчості, про почуття повноти буття
Мені дуже подобається цей вірш. Воно стає короткої духовної й, звичайно, опоетизованою біографією А. С. Пушкіна. Вірш виконаний великої сили, щирості й чистоти почуття. Воно носить глибоко особистий характер, тут переважає лірична стихія: плавний хід думок і переживань ліричного героя – автора (тому що вони тут зливаються в одне «я»), взаємодія суб’єктивного й об’єктивного зображення з перевагою, звичайно ж, першого початку
Мне жаль самого себя, других, всех людей, зверей, птиц... всего живущего.
Мне жаль детей и стариков, несчастных и счастливых... счастливых более, чем несчастных.
Мне жаль победоносных, торжествующих вождей, великих художников, мыслителей, поэтов.
Мне жаль убийцы и его жертвы, безобразия и красоты, притесненных и притеснителей.
Как мне освободиться от этой жалости? Она мне жить не дает... Она, да вот еще скука.
О скука, скука, вся растворенная жалостью! Ниже спуститься человеку нельзя.
Уж лучше бы я завидовал, право!
Да я и завидую - камням.
Объяснение:
Лірика великого російського поета А. С. Пушкіна різноманітна по своїй тематиці й проблематиці, але мені найбільше подобається любовна лірика
Для Пушкіна любов – одне з найдужчих людських почуттів і самий природний прояв людських відносин» Любов, як і поезія, опановує всією суттю людини, і всі його внутрішні сили приходять вдвижение.
Не випадково в Пушкіна любов і поезія – рідні сестри. Все це доносить до нас вірш, присвячений Ганні Петрівні Керн «Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…» Так, цей вірш знають всі, про нього стільки сказано й написано, що багато хто вже просто читають його як якусь давно відому й «банальну» істину. Але саме в цій простоті й банальності вся сила цього вірша, сила всіх почуттів і переживань, зображених внем.
Цей вірш був написаний в 1825 році в період Михайлівська посилання поета. Михайлівський період становить новий і найважливіший етап в ідейно – художньому розвитку поета. Саме в цю пору у весь свій богатирський ріст розгортається колосальна творча міць Пушкіна
Саме тут написані й зароджуються великі полотна поета. І тому такий простий вірш є на тлі різноманіття добутків як би невидимим і неяскравим. Але це тільки на перший погляд. Воно саме концентрує в собі самого Пушкіна і його почуття. Адже в цей час поет живе в «ув’язненні»: немає особистого спілкування із друзями, однодумцями. І тому будь – яка зустріч із людиною з «тої» життя приносить багато спогадів, переживань, щастя й горя одночасно.
У вірші «ДО***» Пушкін прагне намалювати зроблений образ жіночої краси. Всі, про що поет пише у своєму невеликому добутку, він переживає сам. Спочатку – несподівана зустріч із юною прекрасною дівчиною, потім – розлука з нею, роки в ув’язненні, прожиті без усього прекрасного, і от знову довгоочікувана зустріч, зустріч із любов’ю, хоча й уже минулої, котра тільки навіває прекрасний спогад і невідомо, що обіцяє в сьогоденні:
И серце б’ється в упоеньи,
И для нього воскресли знову
И божество, і вдохновенье,
И життя, і сльози, і любов
У вірші Пушкіна тема зачарування красою сполучилася з іншими темами роздуму про життя, про радість творчості, про почуття повноти буття
Мені дуже подобається цей вірш. Воно стає короткої духовної й, звичайно, опоетизованою біографією А. С. Пушкіна. Вірш виконаний великої сили, щирості й чистоти почуття. Воно носить глибоко особистий характер, тут переважає лірична стихія: плавний хід думок і переживань ліричного героя – автора (тому що вони тут зливаються в одне «я»), взаємодія суб’єктивного й об’єктивного зображення з перевагою, звичайно ж, першого початку
Объяснение: