Прикладами твердої наукової фантастики , в основі сюжету якої як правило лежить якась наукова експедиція, гіпотеза, ідея чи відкриття, є романи Гола Клемента «Експедиція «Тяжіння»», Роберта Л. Форварда «Яйце дракона», Чарльза Еріка Мейна «Глибокий вакуум», Ґреґорі Бенфорда «Проект «Юпітер»».
Объяснение:
Наукова фантастика є жанром фантастики, який описує ситуації, невідомі в реальності, але ймовірні, пов'язані з певними теоріями і припущеннями в науці й техніці. Відповідно серед сюжетів наукової фантастики часто зустрічаються неможливі на даний час види польотів на інші планети, робототехніка, вірогідні, проте не відкриті позаземне життя, гіперпростір. Яскраві представники жанру в літературі: Іван Єфремов, Олександр Бєляєв, Айзек Азимов, Рей Бредбері, Артур Кларк.
В загальному наукова фантастика поділяється на «жорстку», яка спирається на відомі на даний час наукові факти і технічні досягнення, та «м'яку», яка описує те, що спирається на гіпотези і припущення. Їх найважливішими піджанрами є військова наукова фантастика, антиутопія, апокаліптична і постапокаліптична фантастика, ксенофантастика, космічна опера. Часто до жанру наукової фантастики відносять альтернативну історію і соціальну фантастику.
Піджанри
Військова наукова фантастика
Військова наукова фантастика — піджанр наукової фантастики, в якому головні герої є членами військової служби і учасниками збройних конфліктів, які відбуваються, як правило, в просторі або на планеті, окрім Землі. Докладний опис конфлікту, тактика і роль військової служби та окремих членів цієї служби є основою для військової наукової фантастики. Такі історії часто мають особливості фактичних минулих та поточних конфліктів Землі, тільки приклад з країнами замінюється на цілі планети або галактики зі схожими характеристиками, лінкори просторовими лінійними кораблями тощо.
Антиутопія
Антиутопія (грец. αντί-, ου — не, τόπος — місце; альтернативно, дистопія (грец. δυσ — хворий, поганий), какотопія) — вигадане суспільство, яке є антитезою утопії, втілює протилежність ідельного суспільства. Зазвичай характеризується пригноблюючим суспільним контролем, здійснюваним авторитарним або тоталітарним урядом. Характерною рисою є те, що описуване суспільство виникло в ході розвитку сучасного суспільства, а не глобальної катастрофи, світової війни тощо Вперше термін «антиутопія» (англ. dystopia, anti-utopia) вжив англійський філософ і економіст Джон Стюарт Мілл в 1868 році.
Представники: Ян Вайсс, Євгеній Зам'ятін, Джордж Орвелл, Олдос Гакслі.
Апокаліптична і постапокаліптична фантастика
Постапокаліпсис або постапокаліптика (англ. post-apocalyptic) — жанр наукової фантастики, в якому дія розвивається у світі після якої-небудь глобальної катастрофи. Як остання представляються: третя світова війна зі застосуванням ядерної, хімічної або біологічної зброї, вторгнення чужопланетян, повстання машин на чолі штучного розуму (роботів), пандемія, падіння астероїда або інші катастрофи. У контексті оповідання розглядається зріз сучасної дійсності через призму сприйняття далеких поколінь. У літературі цей жанр близько стоїть і іноді змішується з кіберпанком — жанром, який описує світ високих технологій, але зі знеособленням людини, і який нерідко виник після глобальних катастроф. Термін «постапокаліпсис» вперше вжив критик Алан Франк в 1987 році.
Представники: Ларрі Нівен, Джеррі Пурнелл, Джеймс , Роберт Хайнлайн.
Ксенофантастика
Ксенофантастика — піджанр наукової фантастики, де головними героями (або одними з головних) виступають не люди, а інші розумні істоти. Можуть фігурувати також відмінні від земних форми життя, як мислячі планети чи туманності.
Прикладами ксенофантастики є «Едем» Гаррі Гаррісона, «Ворог мій» Баррі Лонгайєра.
Космічна опера
Star Trek» — найвідоміший серіал у жанрі космоопера
Космічна опера — пригодницький піджанр наукової фантастики. Термін вперше вжив 1941 року критик Вілсон Таккер для позначення псевдонаукових фантастичних творів. У 1970-х роках сформувалося сучасне поняття як про фантастику, так чи інакше пов'язану із космосом. Зазвичай містить у собі міжзоряні мандрівки, пригоди на чужих планетах, зустрічі з чужими цивілізаціями (здебільшого гуманоїдними). Для космічної опери характерний простий поділ на добро й зло. Герої здійснюють подвиги, часто рятують планети, галактики, отримуючи в нагороду кохання, матеріальний скарб.
Засновником вважається Едвард Елмер Сміт. Представники: Едгар Берроуз, Едмонд Гамільтон, Пол
Я ВАМ НАПИСАЛА, ДА, А ВИ СОБІ ВИБИРАЙТЕ САМЕ ГОЛОВНЕ!)
Прикладами твердої наукової фантастики , в основі сюжету якої як правило лежить якась наукова експедиція, гіпотеза, ідея чи відкриття, є романи Гола Клемента «Експедиція «Тяжіння»», Роберта Л. Форварда «Яйце дракона», Чарльза Еріка Мейна «Глибокий вакуум», Ґреґорі Бенфорда «Проект «Юпітер»».
Объяснение:
Наукова фантастика є жанром фантастики, який описує ситуації, невідомі в реальності, але ймовірні, пов'язані з певними теоріями і припущеннями в науці й техніці. Відповідно серед сюжетів наукової фантастики часто зустрічаються неможливі на даний час види польотів на інші планети, робототехніка, вірогідні, проте не відкриті позаземне життя, гіперпростір. Яскраві представники жанру в літературі: Іван Єфремов, Олександр Бєляєв, Айзек Азимов, Рей Бредбері, Артур Кларк.
В загальному наукова фантастика поділяється на «жорстку», яка спирається на відомі на даний час наукові факти і технічні досягнення, та «м'яку», яка описує те, що спирається на гіпотези і припущення. Їх найважливішими піджанрами є військова наукова фантастика, антиутопія, апокаліптична і постапокаліптична фантастика, ксенофантастика, космічна опера. Часто до жанру наукової фантастики відносять альтернативну історію і соціальну фантастику.
Піджанри
Військова наукова фантастика
Військова наукова фантастика — піджанр наукової фантастики, в якому головні герої є членами військової служби і учасниками збройних конфліктів, які відбуваються, як правило, в просторі або на планеті, окрім Землі. Докладний опис конфлікту, тактика і роль військової служби та окремих членів цієї служби є основою для військової наукової фантастики. Такі історії часто мають особливості фактичних минулих та поточних конфліктів Землі, тільки приклад з країнами замінюється на цілі планети або галактики зі схожими характеристиками, лінкори просторовими лінійними кораблями тощо.
Антиутопія
Антиутопія (грец. αντί-, ου — не, τόπος — місце; альтернативно, дистопія (грец. δυσ — хворий, поганий), какотопія) — вигадане суспільство, яке є антитезою утопії, втілює протилежність ідельного суспільства. Зазвичай характеризується пригноблюючим суспільним контролем, здійснюваним авторитарним або тоталітарним урядом. Характерною рисою є те, що описуване суспільство виникло в ході розвитку сучасного суспільства, а не глобальної катастрофи, світової війни тощо Вперше термін «антиутопія» (англ. dystopia, anti-utopia) вжив англійський філософ і економіст Джон Стюарт Мілл в 1868 році.
Представники: Ян Вайсс, Євгеній Зам'ятін, Джордж Орвелл, Олдос Гакслі.
Апокаліптична і постапокаліптична фантастика
Постапокаліпсис або постапокаліптика (англ. post-apocalyptic) — жанр наукової фантастики, в якому дія розвивається у світі після якої-небудь глобальної катастрофи. Як остання представляються: третя світова війна зі застосуванням ядерної, хімічної або біологічної зброї, вторгнення чужопланетян, повстання машин на чолі штучного розуму (роботів), пандемія, падіння астероїда або інші катастрофи. У контексті оповідання розглядається зріз сучасної дійсності через призму сприйняття далеких поколінь. У літературі цей жанр близько стоїть і іноді змішується з кіберпанком — жанром, який описує світ високих технологій, але зі знеособленням людини, і який нерідко виник після глобальних катастроф. Термін «постапокаліпсис» вперше вжив критик Алан Франк в 1987 році.
Представники: Ларрі Нівен, Джеррі Пурнелл, Джеймс , Роберт Хайнлайн.
Ксенофантастика
Ксенофантастика — піджанр наукової фантастики, де головними героями (або одними з головних) виступають не люди, а інші розумні істоти. Можуть фігурувати також відмінні від земних форми життя, як мислячі планети чи туманності.
Прикладами ксенофантастики є «Едем» Гаррі Гаррісона, «Ворог мій» Баррі Лонгайєра.
Космічна опера
Star Trek» — найвідоміший серіал у жанрі космоопера
Космічна опера — пригодницький піджанр наукової фантастики. Термін вперше вжив 1941 року критик Вілсон Таккер для позначення псевдонаукових фантастичних творів. У 1970-х роках сформувалося сучасне поняття як про фантастику, так чи інакше пов'язану із космосом. Зазвичай містить у собі міжзоряні мандрівки, пригоди на чужих планетах, зустрічі з чужими цивілізаціями (здебільшого гуманоїдними). Для космічної опери характерний простий поділ на добро й зло. Герої здійснюють подвиги, часто рятують планети, галактики, отримуючи в нагороду кохання, матеріальний скарб.
Засновником вважається Едвард Елмер Сміт. Представники: Едгар Берроуз, Едмонд Гамільтон, Пол
Я ВАМ НАПИСАЛА, ДА, А ВИ СОБІ ВИБИРАЙТЕ САМЕ ГОЛОВНЕ!)