Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Главными действующими лицами рассказа являются одноклассники Володя Королев и господин Чечевицын. В ходе повествования через портретные и речевые характеристики Чехов постоянно противопоставляет этих героев.В отличие от краткого описания внешности Володи («пухл и бел», «пухлый, как укушенный пчелой»), Чечевицын описан более подробно: «…худ, смугл, покрыт веснушками. Волосы у него были щетинистые, глаза узенькие, губы толстые, вообще был он очень некрасив…». Если Володя – «всегда веселый и разговорчивый», то Чечевицын был «… угрюм, все время молчал и ни разу не улыбнулся…». Писатель в этом противопоставлении показывает различие характеров мальчиков: Володя – добросердечный ребенок, очень привязанный к своей дружной семье, Чечевицын – «герой, решительный, неустрашимый человек», лидер по натуре, стремящийся быть первым. Не зря он называет себя взятым из приключенческого романа именем Монтигомо Ястребиный Коготь. Он стремится добиться своих целей любыми убеждением, уговорами, шантажом.Речевая характеристика Чечевицына соответствует портретным: он « сурово кашлянул», «сердито спрашивал», «гордо отвечал». Володя же ведет себя не так, как обычно: за некой маской соответствия своему другу он прячет свою привязанность к родителям и мягкую, добрую душу. Поэтому Володя в свой приезд «вовсе не улыбался», «говорил мало», «расплакался». Мальчик не желает причинить боль другим, сомневаясь в своем решении («Мне хочется дома пожить»); ему трудно расстаться с родными, которых он очень любит.Неудачу своего замысла герои пережили по-разному. Володя был подавлен произошедшими событиями и глубоко раскаивался в них. Чечевицын, не привязанный к семейным ценностям и не обладающий чувством ответственности, напротив, был горд, так и не поняв, что заставил страдать близких людей.Чехов призывает взрослых бережно и внимательно относиться к своим детям им разбираться в людях, не слепо поддаваться чужому влиянию, а отстаивать собственную точку зрения.
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.