Проанализируйте отрывок из произведения К.Г. Паустовского «Телеграмма» Определите, какую роль в раскрытии идейного содержания рассказа играет этот эпизод. Используйте цитаты из произведений для подтверждения своих аргументов.
Октябрь был на редкость холодный, ненастный. Тесовые крыши почернели.
Спутанная трава в саду полегла, и все доцветал и никак не мог доцвесть и осыпаться один только маленький подсолнечник у забора.
Над лугами тащились из-за реки, цеплялись за облетевшие ветлы рыхлые тучи. Из них назойливо сыпался дождь.
По дорогам уже нельзя было ни пройти, ни проехать, и пастухи перестали гонять в луга стадо.
Пастуший рожок затих до весны. Катерине Петровне стало еще труднее вставать по утрам и видеть все то же: комнаты, где застоялся горький запах нетопленных печей, пыльный «Вестник Европы», пожелтевшие чашки на столе, давно не чищенный самовар и картины на стенах. Может быть, в комнатах было слишком сумрачно, а в глазах Катерины Петровны уже появилась темная вода, или, может быть, картины потускнели от времени, но на них ничего нельзя было разобрать. Катерина Петровна только по памяти знала, что вот эта – портрет ее отца, а вот эта – маленькая, в золотой раме – подарок Крамского, эскиз к его «Неизвестной». Катерина Петровна доживала свой век в старом доме, построенном ее отцом – известным художником.
В літературі Стефаник реалізується в жанрі новел, але новела його настільки специфічна, що ми її можемо потрактувати як окремий жанровий різновид. Усі Стефаникові твори психологічні. Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели. Новела Стефаника – своєрідність постаті автора у творі, образ автора зведений до минимуму, розподілений між підтекстом і власне героєм; новела в подієвій основі тісно повязана з художнім переживанням, яке власне і складає основу події. Основною темою його творів було життя найбіднішого селянства на західноукраїнських землях. З великою силою слова Стефаник зобразив трагедії і драми селян. У збірках "Синя книжечка" (1899), "Камінний хрест" (1900), "Моє слово" (1905) та інших відобразив тяжкі умови життя західноукраїнського селянства. Камінний хрест як художній символ трагізму життя українського селянина-бідняка в новелі Василя Стефаника "Камінний хрест".У Стефаника в "Камінному хресті" еміграція - один з виходів для селян з нестерпного становища, пошуки кращої долі. Безземелля, занепад селянських господарств, загроза смерті - це штовхає селян до еміграції. Але й втрата батьківщини для багатьох була рівноцінною смерті. Так і з'явився камінний хрест на "могилі" живих людей як символ трагедії у житті українців. Новела "Камінний хрест" - єдиний твір Стефаника присвячений темі еміграції. В основу твору покладено справжній факт. Односелець письменника, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест. Герой новели Іван Дідух емігрує, піддавшись вимогам дружини і синів. Він переконаний, що Канада - це могила для нього і дружини. Так, на горб "щонайвищий і щонайгірший над усе сільське поле", що його отримав Іван Дідух у спадщину від батьків, на нього витратив селянин молодечу силу, на ньому скалічився, постарів і став господарем. Картини прощання, сповіді, жалібний спів, божевільний танець – все це намагання автора показати читачеві народну недолю, людське горе і водночас сподівання трудівника на краще майбутнє. Письменник часто подає свого героя в ситуації відчаю, розпуки, захмеління з горя, тобто в такому стані, коли наболіле виливається на зовні. Камінний хрест зі своїм і жіночим іменами, поставлений Іваном Дідухом на глиняному горбі, став пам'ятником не лише його родині, а й всім тим трудівникам, які виїздили до "Гамеpики" й Канади, котрі асоціювалися у Стефаника з могилою, став символом трагізму життя селянина-бідняка, емігранта. Трагічна подія (ситуація) як композиційний центр новел Стефаника (“Новина”(тримається на 1 події), “Катруся”, “Камінний хрест”, “Палій”, “Сини”, «Синя книжечка» та ін.) діє на читача миттєво. Життя селянства зображується вузько під певним кутом зору. В цьому полягає принцип художньої концентрації на рівні тематики, що визначає і жанрову специфіку його творів, оскільки це засвідчує природу новели, яка тяжіє до зображення екзистенції людини як такої. В прозі соціальна приналежність героя поступається в зістовому плані іншому смислу-страждаюча людина. Новела-екзистенційна.Проза в родовому відношенні належить і епічному, і ліричному, і драматичному роду. Його новели-модифікація поезії в прозі. Проза характеризується як новела, психологічна новела в жанровому відношенні. Горький казава,що пише коротко, сильно, страшно.
Объяснение:
Запомнился нам еще преподаватель рисования, Василий Петрович Сапожников.
Длинноволосый, похожий на дьякона, он почти целый месяц пробыл в республике Шкид и не получил от нас никакого прозвища. Лишь в последние дни дефективные граждане наградили Василия Петровича по заслугам. Досталось ему и от нас, и от младших ребят, и от самого Викниксора.
Пребывание Василия Петровича в школе такое продолжительное время могло бы показаться загадочным. Однако загадка эта не была хитрой. К рисованию и мы, и Викниксор относились без особого пыла, нам этот тихий преподаватель нисколько не мешал, а Викниксор, вероятно, думал, что все в порядке.
Василий Петрович приходил по вторникам и субботам в класс, здоровался, если была охота, а не то просто садился на свое место и говорил:
— Ну, дорогие друзья, приступайте к занятиям.
Сидел он откинувшись, полузакрыв глаза и почти не двигаясь. Изредка, словно очнувшись, он говорил:
— Рисуйте. Рисуйте.
— Что же нам рисовать? — спрашивали мы.
— Что хотите. Рисуйте зверей, насекомых, бабочек, травоядных.
Рисовать травоядных мы не умели и предпочитали писать стишки, дуться в очко, читать или рассказывать вполголоса анекдоты. Василий Петрович настойчивым не был и никогда нас не контролировал.
И вдруг в конце месяца он заявил:
— Устроим экзамен.
Особого переполоха это заявление не вызвало. Однако мы были порядочно удивлены, когда Василий Петрович собственноручно принес из канцелярии стопку бумаги, карандаши и резинки и, распределив все это по партам, внушительно объявил:
— Рисуйте!
— Что рисовать? — удивился кто-то. — Травоядных?
— Нет, — сказал Василий Петрович, — рисуйте меня.
— Да что вы! — воскликнул Японец, принимая слова Василия Петровича в шутку. — Да где нам! Да разве мы смеем!.. Разве мы можем!
— Молчать! — закричал вдруг Василий Петрович. — За месяц вы вполне могли научиться рисовать у меня без шуток.
Он шумно придвинул к доске учительский стул и сел, закинув львиную гриву.
Некоторые из нас, обладавшие хоть какими-нибудь талантами в рисовании, постарались вывести греческий профиль Василия Петровича. Другие с грехом пополам, кое-как нарисовали нос, волосы и уши. А бедняга Японец, не умевший нарисовать даже домик с трубой, из которой клубится дым, пыхтел, пыхтел и начертил, наконец, какую-то картофелину — лицо, сбоку картофелину поменьше — нос и две не похожие одна на другую клюквины — глаза. По странной, как говорится, прихоти случая в этом натюрморте легко можно было узнать Василия Петровича.
Объяснение:
почитай хорошенько :)
вот ссылка
http://rulibs.com/ru_zar/prose_su_classics/panteleev/1/j41.html