Произведение "Муза"
1. "Музе Ахматовой свойствен дар гармонии, редкий даже в русской поэзии, в наибольшей степени присущий Баратынскому и Пушкину"
Почему у Музы, диктовавшей Данте строки "Божественной комедии", дудочка в руке?
2. Почему в актерском чтении звучат благоговейно-трепетные интонации, будто поэт боится спугнуть Музу?
"Песня соловья" -- очень короткое стихотворение, дистих по форме. В нем автор говорит не столько о соловье, сколько о Родине. Соловей поет о ней без устали, и только о ней петь не устанет.
Смысл стиха в том, что Родина является очень важной темой творчества, о Родине можно говорить без конца.
Эти несколько строчек -- очень поэтичны. Так написать мог только истинный патриот и настоящий мастер слова с большой душой. А ведь Расул Гамзатов сочинил "Песню соловья", когда ему было всего 26 лет!..
Поэт очень любил свой Дагестан и во многих произведениях рассказывал о нем.
Именно с тем торжеством, с которым поет соловей в его стихотворении.
Акутаґава Рюноске біографія коротко
Акутаґава Рюноске народився 1 березня 1892 року в Токіо. Його початковим прізвищем було Сінбара. Рюносуке народився, коли батькові було 42 роки, а матері —33. За давнім японським звичаєм, коли батькам було за тридцять років, то це вважалось поганою прикметою для дитини. Тому батьки віддали його на виховання в будинок старшої сестри матері, яка хоча і була заміжня, але дітей не мала. Згодом мати хлопця тяжко захворіла, втративши глузд, тому його виховували у домі дядька матері, де згодом усиновили.
У 1910 році майбутній письменник закінчив токійську муніципальну середню школу.
У 1913 році вступив на відділення англійської літератури філологічного факультету Токійського університету, де разом з друзями видавав літературний журнал «Течія нових думок», розвиваючи літературну течію «неореалізм». Там же була опублікована дебютна розповідь «Старий» (1914).
Популярність принесли розповіді з життя середньовічної Японії: «Ворота Расемон» (1915), «Ніс» (1916), «Муки пекла» (1918) та інші.
Після закінчення університету в грудні 1916 року Акутаґава отримує посаду викладача англійської мови в Військово-морській школі.
Акутаґава став майстром оповідань і повістей, в яких у саркастичному стилі він описував людський егоїзм та марноту життя.
У збірках «Расьомон» (1917), «Тютюн і диявол» (1917), «Ляльковод» (1919) значне місце займають проблеми моралі, релігії, взаємовідносин між життям та мистецтвом. Для новел останнього періоду (двадцяті роки) дедалі більше характерними стають критика мілітаризму («Генерал», 1922; «Момотаро», 1924) та сучасного авторові суспільства.
Акутаґава наклав на себе руки 24 липня 1927, прийнявши смертельну дозу вероналу. Про справжню причину його смерті нічого не відомо.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/akutagava-ryunoske-biografiya-skorocheno
Объяснение: