Старый мельник Панкрат приютил и вылечил раненого коня. Жители деревни понемногу подкармливали коня, зимой с кормами всегда трудно. И только Филька обидел коня, а когда конь потянулся к хлебу, который был в руках у подростка, Филька толкнул его, бросил хлеб в снег да закричал на него громко и грубо.
Так случилось, что на утро был лютый мороз с метелью, которая завывала и пугала всех вокруг. Бабушка сказала Фильке, что, видимо, кто-то недоброе дело совершил и рассказала грустную историю, которая произошла давным-давно. Вот также один местный житель кинул в снег хлеб, не дал его раненому солдату. Тоже был лютый мороз, стужа, пурга. Десять лет ничего не росло в этой деревне. Голодно было жителям.
Филька испугался. Побежал к мельнику Панкрату и рассказал ему со слезами, как он коня обидел. Панкрат сказал, что теперь Филька должен сам думать, как из этой ситуации выйти.
Филька собрал всех друзей и знакомых. Они раскололи лёд, пошла вода, заработала мельница. Женщины напекли хлеба, и Филька пошел к коню мириться. Не сразу, но конь взял у мальчика тёплый хлеб и положил голову ему на плечо.
Мені здається, коли любиш (якщо любиш по-справжньому), те бажаєш предмету своєї любові всього самого доброго, розділяєш із ним і сум, і веселощі, розумієш його, живеш його життям, проблемами, нічого не вимагаючи замість. Тетяна Ларіна хотіла любити саме так. Не треба бігти від любові, навіть якщо вона безмовна. Тетяну не залишило це почуття, хоча пройшло багато часу, вона вийшла заміж. Пушкіна ставиться до своєї Тетяни тремтливо й ніжно. У неї відкрите серце, здатне співчувати й любити. Поет наділив її світлої, легко ранимою душею. Нерозривно пов’язана із природою й дополняющая її, Тетяна має тонку натуру й поетичну душу. Добрі й довірчі відносини з нянькою до й повірити в перекази глибокої старовини. Ми знайомимося з Тетяною, коли вона зовсім молоденька дівчина, у ній є якась загадка. Тетяна відрізняється від своєї сестри, Таня не як усе. “Їй рано подобалися романи, вони їй заміняли все…” Мрійлива Таня жила своїм особливим життям, і ніхто не міг вторгнутися в її мир. Вона створила собі образ чоловіка, її героя, і отут з’являється Онєгін, і Тетяна бачить у ньому свій ідеал. Онєгін розумний, здатний глибоко й сильно почувати. Він відразу зумів оцінити Тетяну з її непомітною зовнішністю й богатым внутрішнім миром. “Я вибрав би іншу, – говорить Онєгін Ленскому, – у рисах в Ольги життя немає. Кругла, червона особою вона, як цей дурний місяць…” Євгеній далекий від ідеалу Тетяни, але вона цього не розуміє, закохується в нього. Це почуття штовхає її на безрозсудний (по поняттях того часу) учинок.
Тетяна не замислювалася про наслідки, вона занурилася у своє почуття повністю. Написати лист (більше того – визнання в любові) першої – скільки треба сміливості. Потім чекати відповіді, перебувати в невіданні й сум’ятті, почути відмова – якої треба бути сильної. Але, що б не говорив Онєгін у той день Тетяні (а надійшов він шляхетно – не став обманювати довірливу душу), не згасла в серце її жагуча любов.
Катерина, Маргарита, Тетяна – ці жінки віддавали любові всю себе, без залишку. У цих жінок чудесний духовний мир. Не кожної дана така любов. Наприклад, Ольга. У неї було все благополучно. Ленский обожнював неї, писав їй вірші. Вони часто були разом, жартували. Ользі було добре із цією людиною, не нудно, але її любов походила скоріше на дружбу, та й теперішньою дружбою це не назвеш. Ленский загинув – Ольга вийшла заміж. Але ж і чоловік може жагуче любити, так любив Ленский (а наприкінці роману Онєгін упав жертвою любові). Владимир не знав розпусти, для нього любов не була грою в “ кішки-мишки”. Ленский був молодий і чистий душею. Онєгін же навпроти: “У красунь він вуж не закохувався, а волочився як-небудь”. Однак – “Вони зійшлися: хвиля й камінь, вірші й проза, лід і пломінь”. Онєгін і Ленский “від робити нема чого друзі”. Дружили вони від нудьги. Онєгін дає закохатися в себе Тетяні, доглядає за Ольгою, убиває друга. Він, звичайно, каявся, але було пізно. Він їде. Але Тетяна його не забула, їй був цікавий ця людина. Як він жив, що читав, про що думав – вона намагалася зрозуміти його душу. У Тетяні борються два почуття: ненависть і любов (вона не може упокоритися з тим, що Онєгін убив друга), але продовжує любити його.
Головна діюча особа в романі – сам поет, його думки, почуття, його особистість. “Ліричні відступи” у романі не розповідають нам про життя самого автора. “У ті дні, коли в садах ліцею я безтурботно розцвітав”. Через сприйняття самого Пушкіна ми довідалися про тім часі, про його друзів. На сторінках з’являються історичні особистості. “Другий Чадаев, мій Євгеній…” – Пушкін говорить про своїх друзів, а десь навіть жартує над ними.
“Онєгін, добрий мій приятель” – знайомить нас автор зі своїм героєм. Пушкіна й розповідає нам про Онєгіна, і міркує разом з ним, і взагалі вважає його своїм другом. Знаходить навіть подібності між Онєгіним і самим собою. Пушкіну й подобаються якісь його риси, а якісь немає. Він засуджує Онєгіна й співчуває йому. Пушкіна хоче бути другом, він і виступає як друг Онєгіна. Свій роман він сприймає як “бесіду солодку друзів”.
Дружба й любов – самі прекрасні почуття на Землі, не кожного Бог нагороджує ними. Лише люди, що вміють дорожити цими почуттями, щасливі.
Старый мельник Панкрат приютил и вылечил раненого коня. Жители деревни понемногу подкармливали коня, зимой с кормами всегда трудно. И только Филька обидел коня, а когда конь потянулся к хлебу, который был в руках у подростка, Филька толкнул его, бросил хлеб в снег да закричал на него громко и грубо.
Так случилось, что на утро был лютый мороз с метелью, которая завывала и пугала всех вокруг. Бабушка сказала Фильке, что, видимо, кто-то недоброе дело совершил и рассказала грустную историю, которая произошла давным-давно. Вот также один местный житель кинул в снег хлеб, не дал его раненому солдату. Тоже был лютый мороз, стужа, пурга. Десять лет ничего не росло в этой деревне. Голодно было жителям.
Филька испугался. Побежал к мельнику Панкрату и рассказал ему со слезами, как он коня обидел. Панкрат сказал, что теперь Филька должен сам думать, как из этой ситуации выйти.
Филька собрал всех друзей и знакомых. Они раскололи лёд, пошла вода, заработала мельница. Женщины напекли хлеба, и Филька пошел к коню мириться. Не сразу, но конь взял у мальчика тёплый хлеб и положил голову ему на плечо.
Объяснение:
С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Мені здається, коли любиш (якщо любиш по-справжньому), те бажаєш предмету своєї любові всього самого доброго, розділяєш із ним і сум, і веселощі, розумієш його, живеш його життям, проблемами, нічого не вимагаючи замість. Тетяна Ларіна хотіла любити саме так. Не треба бігти від любові, навіть якщо вона безмовна. Тетяну не залишило це почуття, хоча пройшло багато часу, вона вийшла заміж. Пушкіна ставиться до своєї Тетяни тремтливо й ніжно. У неї відкрите серце, здатне співчувати й любити. Поет наділив її світлої, легко ранимою душею. Нерозривно пов’язана із природою й дополняющая її, Тетяна має тонку натуру й поетичну душу. Добрі й довірчі відносини з нянькою до й повірити в перекази глибокої старовини. Ми знайомимося з Тетяною, коли вона зовсім молоденька дівчина, у ній є якась загадка. Тетяна відрізняється від своєї сестри, Таня не як усе. “Їй рано подобалися романи, вони їй заміняли все…” Мрійлива Таня жила своїм особливим життям, і ніхто не міг вторгнутися в її мир. Вона створила собі образ чоловіка, її героя, і отут з’являється Онєгін, і Тетяна бачить у ньому свій ідеал. Онєгін розумний, здатний глибоко й сильно почувати. Він відразу зумів оцінити Тетяну з її непомітною зовнішністю й богатым внутрішнім миром. “Я вибрав би іншу, – говорить Онєгін Ленскому, – у рисах в Ольги життя немає. Кругла, червона особою вона, як цей дурний місяць…” Євгеній далекий від ідеалу Тетяни, але вона цього не розуміє, закохується в нього. Це почуття штовхає її на безрозсудний (по поняттях того часу) учинок.
Тетяна не замислювалася про наслідки, вона занурилася у своє почуття повністю. Написати лист (більше того – визнання в любові) першої – скільки треба сміливості. Потім чекати відповіді, перебувати в невіданні й сум’ятті, почути відмова – якої треба бути сильної. Але, що б не говорив Онєгін у той день Тетяні (а надійшов він шляхетно – не став обманювати довірливу душу), не згасла в серце її жагуча любов.
Катерина, Маргарита, Тетяна – ці жінки віддавали любові всю себе, без залишку. У цих жінок чудесний духовний мир. Не кожної дана така любов. Наприклад, Ольга. У неї було все благополучно. Ленский обожнював неї, писав їй вірші. Вони часто були разом, жартували. Ользі було добре із цією людиною, не нудно, але її любов походила скоріше на дружбу, та й теперішньою дружбою це не назвеш. Ленский загинув – Ольга вийшла заміж. Але ж і чоловік може жагуче любити, так любив Ленский (а наприкінці роману Онєгін упав жертвою любові). Владимир не знав розпусти, для нього любов не була грою в “ кішки-мишки”. Ленский був молодий і чистий душею. Онєгін же навпроти: “У красунь він вуж не закохувався, а волочився як-небудь”. Однак – “Вони зійшлися: хвиля й камінь, вірші й проза, лід і пломінь”. Онєгін і Ленский “від робити нема чого друзі”. Дружили вони від нудьги. Онєгін дає закохатися в себе Тетяні, доглядає за Ольгою, убиває друга. Він, звичайно, каявся, але було пізно. Він їде. Але Тетяна його не забула, їй був цікавий ця людина. Як він жив, що читав, про що думав – вона намагалася зрозуміти його душу. У Тетяні борються два почуття: ненависть і любов (вона не може упокоритися з тим, що Онєгін убив друга), але продовжує любити його.
Головна діюча особа в романі – сам поет, його думки, почуття, його особистість. “Ліричні відступи” у романі не розповідають нам про життя самого автора. “У ті дні, коли в садах ліцею я безтурботно розцвітав”. Через сприйняття самого Пушкіна ми довідалися про тім часі, про його друзів. На сторінках з’являються історичні особистості. “Другий Чадаев, мій Євгеній…” – Пушкін говорить про своїх друзів, а десь навіть жартує над ними.
“Онєгін, добрий мій приятель” – знайомить нас автор зі своїм героєм. Пушкіна й розповідає нам про Онєгіна, і міркує разом з ним, і взагалі вважає його своїм другом. Знаходить навіть подібності між Онєгіним і самим собою. Пушкіну й подобаються якісь його риси, а якісь немає. Він засуджує Онєгіна й співчуває йому. Пушкіна хоче бути другом, він і виступає як друг Онєгіна. Свій роман він сприймає як “бесіду солодку друзів”.
Дружба й любов – самі прекрасні почуття на Землі, не кожного Бог нагороджує ними. Лише люди, що вміють дорожити цими почуттями, щасливі.