Розставте в правильному порядку план до твору „сліпий музикант”1) народження сліпої дитини2) „у малого немає очей,згодом не буде ні рук, ні ніг, ні волі”3) перші кроки, перше враження4) зустріч петруся з евеліною5) освітчення в коханні6) дивовижне змагання між фортепіано і дудкою7) на дзвіниці8) „гарно грає йохим”9) навчання у максима10) життєва школа (мандри зі сліпими)11) знайомство з ставрученками12) душевна криза13) одруження з евеліною14) біля могили гната карого15) зустріч петра зі сліпими жебраками16) дебют сліпого музиканта17) „так, він теж може щось зробити в житті”​

"пригоди олівера твіста" ч. діккенса — це роман про тяжкі життєві випробування дитини. герой роману народився в робітному будинку, а факт цей не обіцяв йому нічого, крім знегод у житті. зображення робітного будинку, де народився олівер, було дуже злободенною темою в літературі ії 30—40-х років xix ст. за законодавством 1834 року в робітних будинках ії встановлювався такий режим, який перетворював їх у в'язниці: бідняка насильно розлучали з родиною та поступово доводили до повного отупіння. не випадково робітники почали називати робітні будинки "бастиліями для бідних", нерідко ві перевагу голодній смерті ув'язненню в робітному будинку. із перших сторінок роману діккенс підкреслює, що в долі олівера немає нічого незвичайного, такі речі трапляються щодня і скрізь. "стара історія! " — вимовляє лікар, поглянувши на стоптані черевики вмираючої матері олівера, на її руку, на якій не було обручки. письменник починає із зображення "щастя" свого героя: якщо б з'явився на світ олівер не в робітному будинку, а опинився у турботливих руках ніжних доглядальниць, він просто не вижив би, тоді як відданий природі та самому собі хлопець все ж видерся з кігтів смерті. новонароджений олівер стає, наче річ, занумерованим та приєднаним до більшості таких, як і він. діккенс малює виснажених, змарнілих, вічно голодних дітей, які позбавлені всіх радощів свого віку, багато з яких вмирають у дитинстві. будь-яка спроба, на думку вихователей, "протесту" жорстоко карається. так, "непокірного" олівера, якого вони вважають кандидатом у шибеники, за те, що він насмілився попросити добавки рідкої кашиці, пі окремому ув'язненню та нещадно шмагають, а після цього намагаються віддати його спочатку сажотрусові, а потім трунареві, хоча їм добре відомо, наприклад, що сажотрус забив до смерті кількох хлопчиків. у другій частині роману показані лихі пригоди молодого героя, який тікає від свого хазяїна до лондона та потрапляє в лапи зграї злодіїв. і скупник краденого фей-гін, і жорстокий грабіжник сайкс, і зловісний "джентльмен" монкс (особиста зацікавленість якого в долі олівера розкривається пізніше) даремно намагаються змусити хлопця красти. олівер виявляє твердість і відмовляється брати участь у злочинному промислі. щасливий збіг обставин дозволяє йому піти від грабіжників і знайти притулок у старого добряги браунлоу (який, як з'ясувалося потім, був другом батька хлопця), а далі — у рози мейлі. нарешті, він знов потрапляє до містера браунлоу, який стає його названим батьком. добрий містер браунлоу виявляється першим, хто ів "кандидата у шибеники", хто по-людськи поставився до нещасної дитини. і таке ставлення було віддячене самовідданою любов'ю нещасного хлопця-сироти до свого рятівника, діккенс показує торжество доброти та любові над законами суспільства, де панує влада грошей. діккенс трохи ідеалізує свого героя. олівер твіст — жертва потворних соціальних умов життя, але разом з тим він, як і будь-який герой просвітницького роману, природжено добрий і ніякі лихі зовнішні впливи не чіпляються до нього. як легко змивається з обличчя бруд, так безболісно вдається зберегти оліверу в чистоті душу. зображуючи на останніх сторінках роману щасливе, хоча і з налітом деякого смутку життя олівера, який, нарешті, знайшов свій дім та люблячу родину, діккенс надає їй трохи романтичного забарвлення. але це романтизм бажаного, в ньому втілюється гаряче прагнення письменника до торжества справедливості. соціальний роман ч. діккенса "пригоди олівера твіста" дістав високу оцінку в. г. бєлінського, який писав на початку 40-х років xix століття, що це "один із кращих творів" видатного ійського романіста.

В. г. короленко написал интересную повесть "в дурном обществе". она ведётся от имени главного героя - васи. в этой повести рассказывается о том, как мальчик вася изменился в лучшую сторону своей дружбе с детьми подземелья. у васи умерла мать. убитый горем отец перестал понимать сына. однако он любил свою дочь, потому что она была похожа на его жену. из-за этого вася стал бродяжничать. он считал себя негодяем, потому что люди нехорошо влияли на его самооценку. причиной внутреннего перерождения васи стали двое детей - валик и маруся. впервые вася встретил их в часовне. когда маруся посмотрела на него удивлённым и отчасти испуганным взглядом, это решило исход дела. сердце васи наполнилось состраданием, и он проявил заботливость: достал из кармана два яблока и подал их валеку и марусе. с этого момента зародилась дружба . валеку, вася узнал хорошую сторону своего отца. раньше мальчик считал его нехорошим, но валек доказал, что у васи хороший отец: ведь он был честным и неподкупным судьёй. вася был поглощён новым знакомством. особо жалко ему было марусю, он считал её крошечным, бледным созданием, цветком, выросшим без лучей солнца. вася чувствовал боль, и его сердце щемила жалость. однажды валеку пришлось своровать хлеб. вася не осуждал его, потому что понял, что валек - бедный, и был вынужден это сделать, ведь маруся была голодна, а у него не было денег. когда вася понял это, он даже горько плакал, ему было жаль бедняков. приблизилась осень. маруся заболела. она лежала бледная на кроватке. вася стал носить ей из дома игрушки, чтобы как-нибудь развеселить её. но ни одна игрушка не вызвала у неё интерес. тогда васе совсем стало жаль марусю, и он решился принести ей куклу. эту куклу мать подарила его сестре. сестрёнка, когда узнала про бедную больную марусю, согласилась дать куклу на время. когда вася решил забрать её, девочка заплакала, и пришлось вернуть куклу назад. отец узнал, что вася отдал кому-то любимую игрушку дочери. он допрашивал сына, где эта злополучная кукла. но вася был преданным другом и ничего не говорил. в это время пришёл отец детей подземелья - пан тыбурцкий. он принёс куклу и сообщил ужасную весть: маруся умерла. васю как током ударило. у него заболело и наполнилось бесконечным состраданием сердце. сын подошёл к отцу и увидел его совершенно другим. наконец-то отец почувствовал в нём родного человека. казалось, буря, которая пронеслась, рассеяла туман над душой отца. в конце вся семья уехала из города. из всего этого стоит сделать вывод, что лучшее в дружбе детей - это урок сострадания, любви и сочувствия, как в повести "в дурном обществе".