с сочинением вот план
Тайна Блудова болота.
План.
I.“Кладовая солнца” – сказка-быль.
II.Удивительная тайна Блудова болота.
1.“Великий храм природы”.
2.“Охотники за сладкой клюквой”.
3.Кладовые природы и человека.
III. Смысл повествования о Блудовом болоте.

        Старая Ладога сегодня-это музей под открытым небом. Ладогу называют жемчужиной Северо-Запада. Староладожский музей-заповедник занимает 190 гектаров, на его территорий сохранились 160 памятников историй. Среди них храм Георгия Победоносца XII века, где, по преданию, перед битвой на Неве святил свой меч Александр Невский. 
         Крепость была построена в последней четверти IX века. Это первая крепость на Руси. Расположенная при владения рек Ладоржской и Волхов она выдержала много осад, приступов её значений как военного форпаста Россий сохраняло власть ДО XVII века. Народ називают эту крепость ,, Руриковской замком" толщина стен достаёт 7 метров при высоте 12 метров.

Ждучи на грища і забави, 
В звіринці своїм величаво 
Король Франціск сидів; 
Тіснились вельможі при троні, 
А кругом, на високім балконі 
Дам барвистий вінок процвів. 
Король дав знак рукою — 
І з ґрат сторожкою стопою 
Виходить лев; 
Але не лунає рев: 
Пустелі друг 
Зором німим обводить круг 
Арени — 
І випростав з позіхом члени, 
І гривою стряс густою, 
І ліг самотою. 
І знову владар маше рукою — 
На знак царський 
Тигр жаський 
З клітки рине тісної 
Скоком потужним; 
Лева він бачить і виє, 
Напружує шию, 
Кола страшні вибиває хвостом 
І лиже рот язиком; 
І кроком несміло-пружним 
Лева обходить він 
І, волі невольний син, 
Повнить арену риком 
Хрипким і диким. — 
Погас його рев луною, 
І осторонь хижий ліг. 
І знову владар маше рукою — 
І зіво дверей вивертає їх: 
Двох леопардів прудких; 
В буянні мужнього палу 
Тигра вони напали; 
Той лапою б’є їх тяжкою, 
І вже підводиться лев; 
Його могутній рев 
Прогримів — і став спокій; 
І, не давши волі злобі рвучкій, 
Люті лягли по короткім бою. 
Нової жде битви вельможне гроно. 
І раптом упала з балкона 
Рукавичка красної дами 
Між хижаками. 
І мовить лицарю юна 
Кунігунда, глузлива красуня: 
“Щодня, щогодини, лицарю мій, 
Присягаєтесь ви в любові своїй — 
Принести рукавичку я вас!” 
І лицар Делорж поспішає і враз 
Збігає наниз безстрашно, 
І кроком твердим 
Ступає між звіром тим, 
І бере рукавичку відважно. 
І, повні подиву й жаху німого, 
Лицарі й дами глядять на нього, 
А він, спокійний, назад іде — 
І гомін безмежний навколо росте 
На честь його перемоги. 
Кунігунда героя очима вітає — 
Той погляд щастя йому обіцяє — 
Але, зійшовши під крики бучні, 
Він рукавичку в лице їй кинув: 
“Подяки, дамо, не треба мені!” — 
Сказав і її покинув.