Ханс Кри́стиан А́ндерсен (во многих изданиях на русском языке имя писателя указывается как Ганс Христиан, дат. Hans Christian Andersen [ˈhanˀs ˈkʁæsdjan ˈɑnɐsn̩]; 2 апреля 1805 года, Оденсе, Датско-норвежская уния — 4 августа 1875 года, Копенгаген, Дания) — датский прозаик и поэт, автор всемирно известных сказок для детей и взрослых: «Гадкий утёнок», «Новое платье короля», «Дюймовочка», «Стойкий оловянный солдатик», «Принцесса на горошине», «Оле Лукойе», «Снежная королева» и многих других.
За формою повість «Гобсек» є «оповіданням в оповіданні». Це був досить типовий прийом у літературі XIX ст. та й літературі попередніх часів (згадаймо знаменитий «Декамерон» Джованні Боккаччо). Для чого ж авторові знадобився адвокат Дервіль? Адже його присутність тільки заплутує хід оповіді: у приймальні віконтеси де Гранльє він розповідає історію, яка змусить змінити погляд на становище графа Ернеста де Ресто у вищих колах Парижа, а з назви зрозуміло, що увага читачів має бути зосереджена па лихвареві Гобсекові.
За своєю природою Дервіль він проникає скрізь, бачить те, що причаїлося в глибинах життя. Це посередник, людина простої та ясної душі, який допомагає зрозуміти суть інших людей. Чому все ж таки між Гобсеком і читачем стоять дві особи: автор і оповідач? Так, Дервіль — один (якщо не єдиний) із тих, хто добре знає Гобсека й бере безпосередню участь у справах сім'ї де Ресто. Згадаймо, що Бальзак у своїх творах дає начебто подвійне зображення людини: під кутом зору як суспільства, так і її самої.
До того ж автор твору може опинитися в позиції «всезнайка»: йому завчасно відомо про героя та його долю те, про що читач дізнається поступово, з кожною перегорнутою сторінкою повісті. Зовсім іншим є сприйняття Гобсека адвокатом Дервілем. Він теж пізнає старого лихваря поступово, і це більше подобається читачу, який дізнається про деякі факти й деталі ніби «разом із Дервілем», дивиться на ситуацію та героїв очима не лише письменника, а й оповідача. Усе це створює «ефект стереоскопії», особливу атмосферу задушевності розмови та вірогідності оповіді.
У повісті повною мірою відобразилися особливості стилю письменника, важливе місце в його творах належить розлогим описам — портрета іі інтер'єра. Для творів Бальзака характерні великі експозиції, детально описується час дії, матеріальний і суспільний стан персонажів тощо.
Повість «Гобсек» розпочинається з опису салону де Гранльє, характеристики оповідача Дервіля, пояснень причини його присутності в близькому колі віконтеси, оповіді про Гобсека передує детальний портрет лихваря. Здається, що перші сторінки повісті дещо аморфні, багатослівні й нединамічні. Проте в цьому є свій сенс. Неспішний перебіг розмови в салоні віконтеси, що переривається то подаванням склянки солодкої води, то тим, що Камілла йде спати, перебуває в опозиції до внутрішнього напруженого динамізму й драматизму оповіді, посилюючи ефект дії на читача. Окрім того, тут є ще одна, тепер уже псевдоопозиція майже до кінця повісті. Бальзак постійно акцентує увагу на контрасті між тонкою та вишуканою атмосферою салону де Гранльє та брудом і задушливою атмосферою брехні, що панує в сім'ї де Ресто. 1 тільки за однією-єдиною фразою ми й дізнаємося, тцо це не справжня опозиція, а псевдоопозиція. На початку повісті Дервіль рекомендує Гобсека як людину, яку в салоні де Гранльє «звичайно, не могли знати», але наприкінці твору ми бачимо, що й у цьому салоні його могли знати дуже добре, адже пані де Гранльє, як і Гобсек, цінує матеріальні блага понад усе.
У творах Бальзака немає несподіваних сюжетних ходів, усі дії та вчинки вмотивовані. Долаючи традиції романтизму, не приділяючи уваги зовнішнім ефектам, автор не відмовляється від досягнень цього напряму повністю (скажімо, багато його героїв, як і в романтиків, є «людьми однієї пристрасті», недаремно ж існує вислів «бальзаківські пристрасті»). Хоча дія в його творах динамічна й драматична, вона базується не на зовнішніх, а на внутрішніх, часом глибоко прихованих протиріччях і контрастах, що повною мірою стосуються повісті «Гобсек».
Різні редакції повісті, її місце у творчому доробку Бальзака
За кількістю редакцій повість «Гобсек», здається, не має подібних із-поміж творів «Людської комедії». Узагалі-то Бальзак працював так інтенсивно, якщо не сказати каторжно, що втратив своє здоров'я до 50 років, але попри це все життя був у боргах. Іноді траплялося, що кредитори вже чекали в його приймальні на гроші, а він ще дописував останні рядки твору, гонорар за який уже отримав наперед. Тому навіть за бажання Бальзак не міг виконувати поради свого великого земляка-попередника Ніколя Буало: «Спішіть поволі ви; не здавшися зарання, / Вертайте знов і знов до вашого писання; / Шліфуйте, щоб іще не раз пошліфувать, / Не бійтесь креслити, а інколи й додать». Він не встигав здавати до редакції твори, які вже вимагали видавці, доводилося дуже поспішати, тому вдосконалювати їх зазвичай було ніколи. Однак щодо повісті «Гобсек» — усе якраз навпаки, бо до цього твору Бальзак «вертався знов і знов», він доопрацьовував його надзвичайно ретельно. При тому інтенсивному життя й обсязі роботи, який виконував митець, така його увага саме до цієї повісті свідчить про її особливе місце у творчому доробку митця. Спробуємо розглянути можливі причини неодноразового редагування свого твору письменником.
Ханс Кри́стиан А́ндерсен (во многих изданиях на русском языке имя писателя указывается как Ганс Христиан, дат. Hans Christian Andersen [ˈhanˀs ˈkʁæsdjan ˈɑnɐsn̩]; 2 апреля 1805 года, Оденсе, Датско-норвежская уния — 4 августа 1875 года, Копенгаген, Дания) — датский прозаик и поэт, автор всемирно известных сказок для детей и взрослых: «Гадкий утёнок», «Новое платье короля», «Дюймовочка», «Стойкий оловянный солдатик», «Принцесса на горошине», «Оле Лукойе», «Снежная королева» и многих других.
Объяснение:
Если неправильно не жалуйся на мой аккаунт
За формою повість «Гобсек» є «оповіданням в оповіданні». Це був досить типовий прийом у літературі XIX ст. та й літературі попередніх часів (згадаймо знаменитий «Декамерон» Джованні Боккаччо). Для чого ж авторові знадобився адвокат Дервіль? Адже його присутність тільки заплутує хід оповіді: у приймальні віконтеси де Гранльє він розповідає історію, яка змусить змінити погляд на становище графа Ернеста де Ресто у вищих колах Парижа, а з назви зрозуміло, що увага читачів має бути зосереджена па лихвареві Гобсекові.
За своєю природою Дервіль він проникає скрізь, бачить те, що причаїлося в глибинах життя. Це посередник, людина простої та ясної душі, який допомагає зрозуміти суть інших людей. Чому все ж таки між Гобсеком і читачем стоять дві особи: автор і оповідач? Так, Дервіль — один (якщо не єдиний) із тих, хто добре знає Гобсека й бере безпосередню участь у справах сім'ї де Ресто. Згадаймо, що Бальзак у своїх творах дає начебто подвійне зображення людини: під кутом зору як суспільства, так і її самої.
До того ж автор твору може опинитися в позиції «всезнайка»: йому завчасно відомо про героя та його долю те, про що читач дізнається поступово, з кожною перегорнутою сторінкою повісті. Зовсім іншим є сприйняття Гобсека адвокатом Дервілем. Він теж пізнає старого лихваря поступово, і це більше подобається читачу, який дізнається про деякі факти й деталі ніби «разом із Дервілем», дивиться на ситуацію та героїв очима не лише письменника, а й оповідача. Усе це створює «ефект стереоскопії», особливу атмосферу задушевності розмови та вірогідності оповіді.
У повісті повною мірою відобразилися особливості стилю письменника, важливе місце в його творах належить розлогим описам — портрета іі інтер'єра. Для творів Бальзака характерні великі експозиції, детально описується час дії, матеріальний і суспільний стан персонажів тощо.
Повість «Гобсек» розпочинається з опису салону де Гранльє, характеристики оповідача Дервіля, пояснень причини його присутності в близькому колі віконтеси, оповіді про Гобсека передує детальний портрет лихваря. Здається, що перші сторінки повісті дещо аморфні, багатослівні й нединамічні. Проте в цьому є свій сенс. Неспішний перебіг розмови в салоні віконтеси, що переривається то подаванням склянки солодкої води, то тим, що Камілла йде спати, перебуває в опозиції до внутрішнього напруженого динамізму й драматизму оповіді, посилюючи ефект дії на читача. Окрім того, тут є ще одна, тепер уже псевдоопозиція майже до кінця повісті. Бальзак постійно акцентує увагу на контрасті між тонкою та вишуканою атмосферою салону де Гранльє та брудом і задушливою атмосферою брехні, що панує в сім'ї де Ресто. 1 тільки за однією-єдиною фразою ми й дізнаємося, тцо це не справжня опозиція, а псевдоопозиція. На початку повісті Дервіль рекомендує Гобсека як людину, яку в салоні де Гранльє «звичайно, не могли знати», але наприкінці твору ми бачимо, що й у цьому салоні його могли знати дуже добре, адже пані де Гранльє, як і Гобсек, цінує матеріальні блага понад усе.
У творах Бальзака немає несподіваних сюжетних ходів, усі дії та вчинки вмотивовані. Долаючи традиції романтизму, не приділяючи уваги зовнішнім ефектам, автор не відмовляється від досягнень цього напряму повністю (скажімо, багато його героїв, як і в романтиків, є «людьми однієї пристрасті», недаремно ж існує вислів «бальзаківські пристрасті»). Хоча дія в його творах динамічна й драматична, вона базується не на зовнішніх, а на внутрішніх, часом глибоко прихованих протиріччях і контрастах, що повною мірою стосуються повісті «Гобсек».
Різні редакції повісті, її місце у творчому доробку Бальзака
За кількістю редакцій повість «Гобсек», здається, не має подібних із-поміж творів «Людської комедії». Узагалі-то Бальзак працював так інтенсивно, якщо не сказати каторжно, що втратив своє здоров'я до 50 років, але попри це все життя був у боргах. Іноді траплялося, що кредитори вже чекали в його приймальні на гроші, а він ще дописував останні рядки твору, гонорар за який уже отримав наперед. Тому навіть за бажання Бальзак не міг виконувати поради свого великого земляка-попередника Ніколя Буало: «Спішіть поволі ви; не здавшися зарання, / Вертайте знов і знов до вашого писання; / Шліфуйте, щоб іще не раз пошліфувать, / Не бійтесь креслити, а інколи й додать». Він не встигав здавати до редакції твори, які вже вимагали видавці, доводилося дуже поспішати, тому вдосконалювати їх зазвичай було ніколи. Однак щодо повісті «Гобсек» — усе якраз навпаки, бо до цього твору Бальзак «вертався знов і знов», він доопрацьовував його надзвичайно ретельно. При тому інтенсивному життя й обсязі роботи, який виконував митець, така його увага саме до цієї повісті свідчить про її особливе місце у творчому доробку митця. Спробуємо розглянути можливі причини неодноразового редагування свого твору письменником.