Иван Сергеевич Тургенев называл Федора Тютчева поэтом мысли, слитой с чувством. Он подчеркнул и еще одну особенность поэзии мастера слова: психологическую точность его лирики и страсть как главный ее мотив. В стихотворении «Листья» Тютчев анализ душевных движений сопрягает с картиной увядающей природы. Композиция основана на параллелизме: сопоставляется внешний мир (пейзаж) и внутренняя сфера человеческих устремлений. Очевидно, что темой стихотворения является противопоставление буйных и ярких чувств холодному спокойствию. Каким образом это делается? В первой строфе стихотворения перед нами предстает картина неподвижных, как бы застывших в вечном покое хвойных вечнозеленых деревьев. Во второй строфе, в противовес зимней неподвижности, появляется зарисовка яркого короткого лета. Поэт использует прием олицетворения: речь идет от лица листьев на лиственных деревцах. Третья строфа представляет осеннюю пору медленного остывания и угасания природы. Четвертая строфа проникнута страстной мольбой: листья просят ветер сорвать и унести их с собой, чтобы избежать увядания и смерти. Тютчев выразительно использует антитезу. Сосны и ели предстают в состоянии зимней мертвой спячки даже летом, поскольку они не подвержены никаким изменениям. Их «тощая зелень» (обратим внимание на эпитет!) противопоставляется сочной, блистающей в солнечных лучах и росе листве лета. Ощущение бездушной статичности хвойных деревьев усиливается эмоциональным сравнением их игл с ежовыми. Зелень, которая «ввек не желтеет, но ввек не свежа», чем-то сродни безжизненной мумии. В представлении автора хвойные образчики флоры даже не растут, а «торчат», словно их не питают через корни соки земли, а кто-то механически воткнул, как иглы, в землю. Так поэт лишает их даже намека на жизнь и движение. Лиственные деревья, наоборот, представлены в непрерывной динамике, переливах света и тени. Поэт использует олицетворение и метафоры: листья - «племя», которое «гостит» на ветках «в красе», «играет с лучами», «купается в росе». При описании хвойных деревьев употреблено слово «ввек», ему противостоит словосочетание «краткое время», относящееся к лиственным. В противовес сниженной лексике, какою представлены торчащие ели и сосны, автор апеллирует к высокому стилю: «зефиры», «красное лето», «легкое племя», говоря о трепетной листве.
Головний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у сел вка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-ґірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»
Головний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у сел вка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-ґірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»
Объяснение:
Рада завжди до