Так, я цілком погоджуюся з думкою про те, що людина є доти людиною, доки вона не втратила здатність бачити, крім потворності життя, і його красу. Адже вміння побачити крізь хмари сонце, посміхнутися крізь сльози і знайти бажання жити — великий талант, який дається людині від Бога або досягається потужною роботою власної душі.
Ця думка стала з недавнього часу моїм стійким переконанням, що допомагає мені бути оптимістом і впевнено відчувати себе в будь-якій ситуації. Я почав замислюватися над тим, у чому ж причина успішності й неуспішності? Чому люди в однакових обставинах діють по-різному і світ сприймають по-різному? Чому хтось у дощі бачить оновлення, а хтось — лише бруд і мряку, хтось у поразках шукає зернини досвіду, а когось невдачі руйнують і пригнічують?
Міркуючи над цими простими і водночас буденними питаннями, зрозумів, що вся справа в самій людині, а не в обставинах. У тому, як реагує людина на все, що відбувається навколо неї і з нею, виявляється людська сутність, філософія її життя.
Всегда приятно,когда людям уютно находиться с другими людьми.Важно присутствие теплоты души, заботы,внимания и сердечности. Я всегда стараюсь делать все возможное, чтобы находящиеся рядом со мной близкие люди,ощущали мою любовь к ним, понимание и доброе сердце. Приятно, когда в доме уют и на сердце -спокойствие и нежность. Есть люди,похожие на лучики солнца, они сами всегда "светятся " и другим дарят этот радостный свет. я хочу научиться ладить с людьми любого возраста, говорить добродушно, не обижаться на пустяки и надеяться всегда на лучшее. Это очень важно,когда тебя люди ждут, стремятся с тобой встретится, поговорить, чувствуют необходимость в дружеских объятьях и душевных разговорах. Чудесно,когда ты любим в разных кругах общества, и среди молодых, и среди пожилых. Но для этого нужно прикладывать массу усилий и труда, перебороть в себе все плохое, злое, мрачное. Видеть в других только положительные стороны и не замечать их промахи и ошибки. Наверное только тогда, со мной станет всем очень уютно быть.
Так, я цілком погоджуюся з думкою про те, що людина є доти людиною, доки вона не втратила здатність бачити, крім потворності життя, і його красу. Адже вміння побачити крізь хмари сонце, посміхнутися крізь сльози і знайти бажання жити — великий талант, який дається людині від Бога або досягається потужною роботою власної душі.
Ця думка стала з недавнього часу моїм стійким переконанням, що допомагає мені бути оптимістом і впевнено відчувати себе в будь-якій ситуації. Я почав замислюватися над тим, у чому ж причина успішності й неуспішності? Чому люди в однакових обставинах діють по-різному і світ сприймають по-різному? Чому хтось у дощі бачить оновлення, а хтось — лише бруд і мряку, хтось у поразках шукає зернини досвіду, а когось невдачі руйнують і пригнічують?
Міркуючи над цими простими і водночас буденними питаннями, зрозумів, що вся справа в самій людині, а не в обставинах. У тому, як реагує людина на все, що відбувається навколо неї і з нею, виявляється людська сутність, філософія її життя.