«Фауст» — твір, над яким Гете працював майже все життя, і який змінювався разом з автором. У центрі трагедії історія доктора Фауста, в образі якого втілена віра автора в безмежні творчі можливості людини, в її розум і душу. Людина постає тут як справжній центр світобудови. Фауст не тільки усвідомлює себе як особистість, але й протиставляє себе всьому іншому світові. «Я, названий подобою божою, уявив себе і справді богорівним», — говорить він. Це протиставлення проявилося і в трагічній історії кохання Фауста й Маргарити.
Повернувши за до Мефістофеля молодість, Фауст закохується в першу ж побачену ним гарну дівчину — скромну і працьовиту, але побожну і недалеку Маргариту. Мефістофель сподівається, що в її обіймах Фауст знайде ту солодку мить, яку захоче продовжити до нескінченності. Він допомагає Фаусту спокусити Маргариту. Вона ж звичайна жінка, якій приємні і багаті подарунки, і захоплення знатного пана. А Фауста приваблюють не тільки її краса і свіжість, але й душевна чистота, доброта Маргарити. Його не бентежить те, що вона простолюдинка, неосвічена.
Трагедія виникає пізніше: Фауст не міг і не хотів повінчатися з дівчиною, а, отже, вона була приречена на ганьбу. Маргарита, Гретхен, в ім’я любові до Фауста забула про матір, брата, пристойність. Адже зустріч з Фаустом, любов до нього — найголовніша, найяскравіша подія в її нудному, розміреному житті. Їхнє почуття взаємне, але вони настільки різні, що трагедія неминуча. У Маргариті здатність самозабутньо любити поєднується з почуттям обов’язку. Вона щиро вірить в Бога і намагається направити на шлях істини безбожника Фауста. Дівчина глибоко переживає своє «падіння». При цьому вона сподівається на Божий захист і порятунок душі. Адже після вбивства брата Маргарити Фауст був змушений сховатися, і вся тяжкість ганьби народження позашлюбної дитини падає на тендітні плечі Маргарити. Вона виявляється грішницею і в очах оточуючих, і в своїх власних очах.
Гретхен не може зрозуміти, чому любов, яка дарувала їй таку радість, суперечить моралі. Ця пристрасть — непряма причина загибелі брата Валентина і смерті матері, яку Маргарита випадково отруїла. Тепер кохана Фауста, яка в нападі божевілля вбила свою дитину, приречена на страту. Дізнавшись про це, Фауст поспішає на до і застає Гретхен в темниці. Він хоче відвести Маргариту з собою. Але пізно! У коротку мить просвітління вона визнає себе винною і хоче понести кару, щоб врятувати свою душу: «Я скоряюся Божому судові». Прагнення жити й любити бореться в її душі з жахом перед пеклом.
Сторінки, присвячені побаченню Фауста і Маргарити у в’язниці, — найпронизливіші у трагедії. Останні слова Гретхен звернені до коханого. «Загинула!» — У розпачі вигукує Фауст. «Врятована!» — Лунає голос з небес. Її пробачили, тепер душа Маргарити вільна.
Вина Фауста у загибелі Маргарити безсумнівна. Його любов, позбавлена відповідальності, не була такою сильною і самовідданою. Він кинув кохану жінку в найважчий для неї момент, біг, рятуючи своє життя. Але й захоплений чарами Вальпургієвої ночі, він не забув про Маргариту і спробував врятувати її.
fff
Загибель Гретхен була трагедією і для Фауста. Це крах надій на рятівну силу любові. Більше Фауст нікого не зможе так полюбити. Він не зупинив миті. Він був у любові егоїстом, який не вміє віддавати, а головна радість люблячої людини — безкорисливість, прагнення зробити щасливим іншого. Цього не дано було зрозуміти скептику Фаусту, який марно згубив Маргариту і даремно розтратив знову знайдену молодість.ff
Найвизначнішим циклом давньогрецьких героїчних міфів є троянський, який оповідає про міфологічну історію Троянської війни, приводом до якої стало викрадення Парісом, сином троянського царя Пріама, прекрасної Єлени, дружини царя Спарти Менелая.
Троянська війна — одна з центральних подій у грецькій міфології. Початок Троянської війни античні джерела пояснюють волею Зевса, який волів або «зменшити тягар землі», або дати можливість прославитись божественним героям, або зберегти в пам’яті нащадків красу своєї дочки Єлени.
Розпочинається троянський цикл міфів оповіддю про весілля Пелея й Фетіди, на яке були покликані всі боги, крім богині розбрату Еріди. Щоб помститись, Еріда підкинула гостям золоте яблуко з надписом «найвродливішій». Між богинями Афіною, Афродітою і Герою спалахнула суперечка про те, кому з них має належати яблуко. Цю суперечку розв’язав троянський царевич Паріс, віддавши яблуко Афродіті, яка обіцяла йому в нагороду кохання найпрекраснішої жінки на землі — Єлени, дружини царя Спарти Менелая. Скориставшись гостинністю царя, Паріс зганьбив його: викрав не лише його дружину Єлену, а й захопив зі скарбниці всі коштовності.
Тоді майже з усіх областей і міст Греції зібралося ополчення царів, які колись претендували на руку Єлени і були зв’язані клятвою завжди допомагати тому, чиєю дружиною вона стала. За «Іліадою», в ахейському війську було 100 000 воїнів, 1186 кораблів. Очолив греків брат Менелая Агамемнон, мікенський цар. Ахейський флот відплив з Авліди й досяг Трої. Ватажками троянського війська були Менелай, Ахіллес, Патрокл, два Аякси, Тевкр, Нестор, Антілох, Одіссей, Діомед та ін. У подіях під мурами Трої активну участь брали боги. Спочатку ахейці намагалися мирно домовитись про повернення Єлени, але троянці не погодилися віддати красуню. Ахейські війська протягом дев’яти років тримали Трою в облозі. Героєм оборони Трої став син Пріама Гектор. Події останнього, десятого, року війни складають зміст «Іліади».
«Фауст» — твір, над яким Гете працював майже все життя, і який змінювався разом з автором. У центрі трагедії історія доктора Фауста, в образі якого втілена віра автора в безмежні творчі можливості людини, в її розум і душу. Людина постає тут як справжній центр світобудови. Фауст не тільки усвідомлює себе як особистість, але й протиставляє себе всьому іншому світові. «Я, названий подобою божою, уявив себе і справді богорівним», — говорить він. Це протиставлення проявилося і в трагічній історії кохання Фауста й Маргарити.
Повернувши за до Мефістофеля молодість, Фауст закохується в першу ж побачену ним гарну дівчину — скромну і працьовиту, але побожну і недалеку Маргариту. Мефістофель сподівається, що в її обіймах Фауст знайде ту солодку мить, яку захоче продовжити до нескінченності. Він допомагає Фаусту спокусити Маргариту. Вона ж звичайна жінка, якій приємні і багаті подарунки, і захоплення знатного пана. А Фауста приваблюють не тільки її краса і свіжість, але й душевна чистота, доброта Маргарити. Його не бентежить те, що вона простолюдинка, неосвічена.
Трагедія виникає пізніше: Фауст не міг і не хотів повінчатися з дівчиною, а, отже, вона була приречена на ганьбу. Маргарита, Гретхен, в ім’я любові до Фауста забула про матір, брата, пристойність. Адже зустріч з Фаустом, любов до нього — найголовніша, найяскравіша подія в її нудному, розміреному житті. Їхнє почуття взаємне, але вони настільки різні, що трагедія неминуча. У Маргариті здатність самозабутньо любити поєднується з почуттям обов’язку. Вона щиро вірить в Бога і намагається направити на шлях істини безбожника Фауста. Дівчина глибоко переживає своє «падіння». При цьому вона сподівається на Божий захист і порятунок душі. Адже після вбивства брата Маргарити Фауст був змушений сховатися, і вся тяжкість ганьби народження позашлюбної дитини падає на тендітні плечі Маргарити. Вона виявляється грішницею і в очах оточуючих, і в своїх власних очах.
Гретхен не може зрозуміти, чому любов, яка дарувала їй таку радість, суперечить моралі. Ця пристрасть — непряма причина загибелі брата Валентина і смерті матері, яку Маргарита випадково отруїла. Тепер кохана Фауста, яка в нападі божевілля вбила свою дитину, приречена на страту. Дізнавшись про це, Фауст поспішає на до і застає Гретхен в темниці. Він хоче відвести Маргариту з собою. Але пізно! У коротку мить просвітління вона визнає себе винною і хоче понести кару, щоб врятувати свою душу: «Я скоряюся Божому судові». Прагнення жити й любити бореться в її душі з жахом перед пеклом.
Сторінки, присвячені побаченню Фауста і Маргарити у в’язниці, — найпронизливіші у трагедії. Останні слова Гретхен звернені до коханого. «Загинула!» — У розпачі вигукує Фауст. «Врятована!» — Лунає голос з небес. Її пробачили, тепер душа Маргарити вільна.
Вина Фауста у загибелі Маргарити безсумнівна. Його любов, позбавлена відповідальності, не була такою сильною і самовідданою. Він кинув кохану жінку в найважчий для неї момент, біг, рятуючи своє життя. Але й захоплений чарами Вальпургієвої ночі, він не забув про Маргариту і спробував врятувати її.
fff
Загибель Гретхен була трагедією і для Фауста. Це крах надій на рятівну силу любові. Більше Фауст нікого не зможе так полюбити. Він не зупинив миті. Він був у любові егоїстом, який не вміє віддавати, а головна радість люблячої людини — безкорисливість, прагнення зробити щасливим іншого. Цього не дано було зрозуміти скептику Фаусту, який марно згубив Маргариту і даремно розтратив знову знайдену молодість.ff
Объяснение:
Найвизначнішим циклом давньогрецьких героїчних міфів є троянський, який оповідає про міфологічну історію Троянської війни, приводом до якої стало викрадення Парісом, сином троянського царя Пріама, прекрасної Єлени, дружини царя Спарти Менелая.
Троянська війна — одна з центральних подій у грецькій міфології. Початок Троянської війни античні джерела пояснюють волею Зевса, який волів або «зменшити тягар землі», або дати можливість прославитись божественним героям, або зберегти в пам’яті нащадків красу своєї дочки Єлени.
Розпочинається троянський цикл міфів оповіддю про весілля Пелея й Фетіди, на яке були покликані всі боги, крім богині розбрату Еріди. Щоб помститись, Еріда підкинула гостям золоте яблуко з надписом «найвродливішій». Між богинями Афіною, Афродітою і Герою спалахнула суперечка про те, кому з них має належати яблуко. Цю суперечку розв’язав троянський царевич Паріс, віддавши яблуко Афродіті, яка обіцяла йому в нагороду кохання найпрекраснішої жінки на землі — Єлени, дружини царя Спарти Менелая. Скориставшись гостинністю царя, Паріс зганьбив його: викрав не лише його дружину Єлену, а й захопив зі скарбниці всі коштовності.
Тоді майже з усіх областей і міст Греції зібралося ополчення царів, які колись претендували на руку Єлени і були зв’язані клятвою завжди допомагати тому, чиєю дружиною вона стала. За «Іліадою», в ахейському війську було 100 000 воїнів, 1186 кораблів. Очолив греків брат Менелая Агамемнон, мікенський цар. Ахейський флот відплив з Авліди й досяг Трої. Ватажками троянського війська були Менелай, Ахіллес, Патрокл, два Аякси, Тевкр, Нестор, Антілох, Одіссей, Діомед та ін. У подіях під мурами Трої активну участь брали боги. Спочатку ахейці намагалися мирно домовитись про повернення Єлени, але троянці не погодилися віддати красуню. Ахейські війська протягом дев’яти років тримали Трою в облозі. Героєм оборони Трої став син Пріама Гектор. Події останнього, десятого, року війни складають зміст «Іліади».
Объяснение: