Сочинение Человек труда в сказе П.П.Бажова «Каменный цветок»

План:

1.Судьба Данилушки.

2.Почему именно он приглянулся Прокопьичу.

3.Что больше всего мучило Данилу-мастера и почему?

4.Встреча с Хозяйкой.

5.Почему Данило разбил каменный цветок?

6.Основная мысль сказа.

7. Мое отношение к произведению (аргументация мнения).

Это план, текст должен быть связным, без пунктов (10-12 предложений

Пишет, что гобсек обладал « лунным ликом, ибо его желтоватая бледность напоминает цвет серебра, с которого слезла позолота» : в его внешнем облике отмечены цвета денег – золота и серебра. бесстрастность ростовщика отражена в его неподвижных чертах, они казались отлитыми из бронзы. глаза у него « маленькие, желтые, словно у хорька» - хищный, стремительный хорёк никогда не принадлежал к числу животных, вызывающих симпатию. длинный нос его был похож на буравчик – герой с его словно бы проникал в во все скрытые от других тайны. « возраст его был загадкой» , - отмечал хорошо знавший его дервиль. дервиль связывает его с векселем. конечно, несколько увлекся сказками гофмана, уподоблявшего своих героев автоматам. однако мы помним слова о том, что он исследует там, где гофман создавал фантастические картины. зловещий облик гобсека повторен в его предметном окружении: он живёт в сыром и мрачном доме. « дом и его жилец были под стать друг другу – совсем как скала и прилепившаяся к ней устрица» . в его конторе обычно стоит « мертвая тишина» , и бурное возмущение жертв живоглота, в результате как правило, сменяется их полной безнадёжностью и покорностью. гобсек живёт по принципу, сформулированному антикваром из « шагреневой кожи» : он находится на ступени « знать» : «…все человеческие страсти… проходят передо мною, - говорит он дервилю, - и я произвожу им смотр, а сам живу в спокойствии. словом, я владею миром, не утомляя себя, а мир не имеет надо мной ни малейшей власти» . в своём исследовании гобсек исходит из того, что всё определяется деньгами: « в золоте все содержится в зародыше» . в мире он видит постоянную борьбу богатых и бедных и предпочитает сам « давить» , а « не позволять, чтобы другие тебя давили» . он знает силу тех, кто владеет деньгами. на примере гобсека, показывает ростовщиков, подобно паукам, оплетающих общество своей паутиной. но писатель не упускает из виду, что само это общество не лучше ростовщиков.

ответ:

у наших давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою, не вихвалює героїв, але зворушує серце. у ньому таїться якесь пророкування, що підтримує надію й віру в ідеали тих, "котрі вже край свій рідний зацурали, "

***

жив колись у києві в неволі улюблений син половецького хана, малий хлопчина. якось під час походу його взяв у полон князь володимир мономах і залишив при собі за вроду.

хлопчик жив у розкошах і з часом потроху став забувати рідний степ, а чужий край і звичаї вважав рідними.

та не так жилося хану "без коханої дитини", в самотині. він сумував і журився, не їв і не спав.

тоді покликав свого гудця і звернувся до нього з такими словами: "слухай, старче, ти шугаєш ясним соколом у хмарах, сірим вовком в полі скачеш, розумієшся на чарах. божий дар ти маєш з неба — людям долю віщувати, словом, піснею своєю всіх до себе ".

і попросив гудця піти у руську землю, відшукати сина, розповісти, як за ним побивається його батько. а щоб він згадав усе, хан сказав посланцю: "заспівай ти йому пісню нашу, рідну, половецьку, прожиття привільне наше, нашу вдачу молодецьку. а як все те не , дай йому євшан-зілля, щоб, понюхавши, згадав він степу вільного привілля".

і пішов гудець в дорогу, йшов три дні й три ночі. прийшов до києва опівночі, прокрався, як злодій, до сина свого пана і почав його умовляти повернутися. але слова на хлопця не діють, бо забув він і батька, і родину. тоді гудець вдарив по струнах, заспівав пісню "вільного народу" "про лицарськії походи", "про славетнії події". спочатку "ревли—стогнали струни", "мов скажена хуртовина". потім спів змінився на "народний, колисковий". гудець тихо заспівав молодому половчанинові ту пісню, яку йому співала мати, коли колисала. але ні спів лагідний, як молитва, ні сильний, дужий "не вразив юнацьке серце". схилив голову старець у розпачі: "там, де рустка замість серця, порятунку вже не " раптом згадав про євшан-зілля, дістав заповітний сповиток і дав юнакові понюхати те бадилля. із тим сталося диво. хлопець поблід, зірвавсь на рівні ноги і перед ним "рідний степ — широкий, вільний, пишнобарвний і квітчастий — раптом став перед очима, з ним і батенько воля, воленька кохана! рідні шатра, рідні "