Напевно, ніхто не може уявити, наскільки неосяжним є всесвіт книжок. Людина здатна лише знаходити серед тисяч томів ті, які їй дійсно до вподоби. Дехто покладається на поради знайомих, інші, переглянувши кінофільм, бажають неодмінно прочитати оригінал історії. Але я познайомилась зі своїм улюбленим (на сьогоднішній день) твором на уроці зарубіжної літератури у сьомому класі. Це новела відомого американського письменника О’Генрі «Останній листок».
Чому саме цей твір справив на мене таке враження? Мені здається, насамперед тому, що в такому невеликому тексті автор зміг поєднати багато різних емоцій і переживань.
Це оповідання змушує замислитися над речами, набагато важливішими за буденне життя з його повсякденними турботами. Ми кожного дня витрачаємо певний час на боротьбу з тими чи іншими проблемами, тому не завжди є можливість замислитися над сенсом життя, над тими речами, які повинен усвідомити кожен, – дружба, любов, доброта, людяність, гуманність.
Дружба… Дві дівчини займаються живописом, прагнуть досягти успіху в нелегкому ремеслі. Так сталося, що до чекати нема від кого. Але, на щастя ,вони стали одна для одної справжніми подругами. Хоча, на жаль, у житті іноді стається так, що людина, яку ти вважаєш другом, дізнавшись про твої проблеми, намагається відійти від до Це дуже прикро, але в наш час це не рідкість.
Читаючи оповідання, я дуже хвилювалася за Джонсі. Тяжка хвороба, прогноз лікаря, безнадійність, безпорадність… Але в неї була справжня подруга Сьюзі, яка підтримує хвору, переймається її смутком і намагається вселити у подругу жагу до життя.
Але найбільше мене вразив художник, сусід дівчат, Берман. Людина, яка прожила все життя у гонитві за примарою. Примарою слави і визнання. Безталанний художник, невдаха… Так можна його назвати, але…Він спромігся зробити те, що не під силу було ні найкращим лікарям, ні вірній подрузі – вселити у згасаючу від хвороби свідомість Джонсі жагу до життя, віру в одужання, намалювавши останній листок на стіні будинку. Та ціна такого вчинку була надто великою: Берман помер, встигнувши створити найдивовижніший у світі шедевр, що врятував людське життя, яке мало згаснути. Адже це насправді шедевр, бо один маленький намальований листочок вселив віру і надію, любов до життя, подолав жорсткі примари безнадії й смерті, врятував від безглуздих думок і допоміг одужати Джонсі (до речі, мало знайомій людині).
Чому ж для Джонсі так потрібен був отой листочок? Чому в серці бідолашної дівчини з’явилася надія одужати ? Насправді цей листок і був останньою надією Джонсі – не помирати, а жити. Адже життя – це найкраще, що може бути у людини.
Я вважаю, «Останній листок» – чудове оповідання. Воно вчить нас, що чужих проблем не буває, а доброта і здатність співчувати – то наші чесноти. Якщо кожен хоча б іноді допомагатиме тим, хто цього потребує, світ стане кращим.Хочеться, щоб поміж людей панувала людяність та порозуміння, а не жага до влади та грошей. Мені дуже шкода, що більшість людей, коли стають дорослішими, забувають деякі твори і те, чому вони вчать. Я впевнена, що не забуду це оповідання, його героїв, адже немає нічого ціннішого за людське життя. Життя кожного з нас.
В День защитника Отечества во Дворце культуры г. Ялуторовска открылась передвижная выставка «Ялуторовск в годы Великой Отечественной войны». Этот крупный выставочный проект ГАУК ТО «Ялуторовский музейный комплекс» посвящен приближающейся крупной дате в российской истории — 70-летию Великой Победы. Здесь представлено свыше 60 уникальных документов из фондов музея, отражающих вклад ялуторовчан в разгром немецко-фашистских захватчиков, подтверждая пророческие слова известного публициста Ильи Эренбурга: «Сибирь все дала родине: хлеб и золото, ученых и рабочих. Теперь Сибирь дает родине лучших бойцов, мужество, сибирскую верность».
Ялуторовская эпопея открывается фотографиями митинга на городской площади 23 июня 1941 года и заканчивается пантеоном славы в память о легендарных земляках, особо отличившихся на полях сражений. Значимое место в музейной экспозиции отведено предприятиям, выпускавшим оборонную продукцию, — лесопильному заводу, заводу сухого молока, стекольному заводу, Ялуторовскому эвакогоспиталю №1501.
С 1941 по 1945 годы Ялуторовским райвоенкоматом было призвано в армию 10210 человек. В Ялуторовске формировались 1276-й стрелковый полк 384-й стрелковой дивизии, 820-й Особый разведывательный артиллерийский дивизион, многие призывники Омской области проходили обучение в 23-м, 24-м, 104-м учебных минометных полках, расквартированных в городе. Впервые посетители выставки увидят портрет командира 1276-го полка майора Б.М. Витлина, погибшего под Старой Руссой в 1942 году. Остановят свой взор на фотографии генерал-лейтенанта П.М. Фитина, выпускника школы второй ступени в Ялуторовске, который в годы войны возглавлял внешнюю разведку СССР. Задержатся возле снимка старшего лейтенанта П.П. Уварова, который вырос до командира первого в СССР ракетного соединения войск стратегического назначения. Его именем названа одна из улиц города.
Нельзя пройти мимо галереи женских портретов. В годы войны в действующей армии сражались: Е.А. Гридина — стрелок 1-й Отдельной женской добровольческой стрелковой бригады, У.И. Петрова — авиамоторист 5-го штурмового авиаполка, Н.А. Мухаметдинова — пекарь 77-й гвардейской стрелковой дивизии народного ополчения, М.Е. Ахрименко — мастер по вооружению 53-го авиаполка, З.Т. Такишина — радист, М.И. Муратова — связист 28-го Отдельного зенитно-прожекторного батальона. В 1942 году из Ялуторовского военкомата ушла на фронт будущая поэтесса Юлия Друнина, санинструктор 667-го стрелкового полка 218-й стрелковой дивизии.
Новую выставку представили заместитель главы города Ольга Губачева, директор ГАУК ТО «Ялуторовский музейный комплекс» Павел Белоглазов, заведующая краеведческим музеем Татьяна Бурлакова. В преддверии 70-летия Победы она побывает в учебных заведениях и трудовых коллективах города.
це треба скласти твір?
Объяснение:
Напевно, ніхто не може уявити, наскільки неосяжним є всесвіт книжок. Людина здатна лише знаходити серед тисяч томів ті, які їй дійсно до вподоби. Дехто покладається на поради знайомих, інші, переглянувши кінофільм, бажають неодмінно прочитати оригінал історії. Але я познайомилась зі своїм улюбленим (на сьогоднішній день) твором на уроці зарубіжної літератури у сьомому класі. Це новела відомого американського письменника О’Генрі «Останній листок».
Чому саме цей твір справив на мене таке враження? Мені здається, насамперед тому, що в такому невеликому тексті автор зміг поєднати багато різних емоцій і переживань.
Це оповідання змушує замислитися над речами, набагато важливішими за буденне життя з його повсякденними турботами. Ми кожного дня витрачаємо певний час на боротьбу з тими чи іншими проблемами, тому не завжди є можливість замислитися над сенсом життя, над тими речами, які повинен усвідомити кожен, – дружба, любов, доброта, людяність, гуманність.
Дружба… Дві дівчини займаються живописом, прагнуть досягти успіху в нелегкому ремеслі. Так сталося, що до чекати нема від кого. Але, на щастя ,вони стали одна для одної справжніми подругами. Хоча, на жаль, у житті іноді стається так, що людина, яку ти вважаєш другом, дізнавшись про твої проблеми, намагається відійти від до Це дуже прикро, але в наш час це не рідкість.
Читаючи оповідання, я дуже хвилювалася за Джонсі. Тяжка хвороба, прогноз лікаря, безнадійність, безпорадність… Але в неї була справжня подруга Сьюзі, яка підтримує хвору, переймається її смутком і намагається вселити у подругу жагу до життя.
Але найбільше мене вразив художник, сусід дівчат, Берман. Людина, яка прожила все життя у гонитві за примарою. Примарою слави і визнання. Безталанний художник, невдаха… Так можна його назвати, але…Він спромігся зробити те, що не під силу було ні найкращим лікарям, ні вірній подрузі – вселити у згасаючу від хвороби свідомість Джонсі жагу до життя, віру в одужання, намалювавши останній листок на стіні будинку. Та ціна такого вчинку була надто великою: Берман помер, встигнувши створити найдивовижніший у світі шедевр, що врятував людське життя, яке мало згаснути. Адже це насправді шедевр, бо один маленький намальований листочок вселив віру і надію, любов до життя, подолав жорсткі примари безнадії й смерті, врятував від безглуздих думок і допоміг одужати Джонсі (до речі, мало знайомій людині).
Чому ж для Джонсі так потрібен був отой листочок? Чому в серці бідолашної дівчини з’явилася надія одужати ? Насправді цей листок і був останньою надією Джонсі – не помирати, а жити. Адже життя – це найкраще, що може бути у людини.
Я вважаю, «Останній листок» – чудове оповідання. Воно вчить нас, що чужих проблем не буває, а доброта і здатність співчувати – то наші чесноти. Якщо кожен хоча б іноді допомагатиме тим, хто цього потребує, світ стане кращим.Хочеться, щоб поміж людей панувала людяність та порозуміння, а не жага до влади та грошей. Мені дуже шкода, що більшість людей, коли стають дорослішими, забувають деякі твори і те, чому вони вчать. Я впевнена, що не забуду це оповідання, його героїв, адже немає нічого ціннішого за людське життя. Життя кожного з нас.
В День защитника Отечества во Дворце культуры г. Ялуторовска открылась передвижная выставка «Ялуторовск в годы Великой Отечественной войны». Этот крупный выставочный проект ГАУК ТО «Ялуторовский музейный комплекс» посвящен приближающейся крупной дате в российской истории — 70-летию Великой Победы. Здесь представлено свыше 60 уникальных документов из фондов музея, отражающих вклад ялуторовчан в разгром немецко-фашистских захватчиков, подтверждая пророческие слова известного публициста Ильи Эренбурга: «Сибирь все дала родине: хлеб и золото, ученых и рабочих. Теперь Сибирь дает родине лучших бойцов, мужество, сибирскую верность».
Ялуторовская эпопея открывается фотографиями митинга на городской площади 23 июня 1941 года и заканчивается пантеоном славы в память о легендарных земляках, особо отличившихся на полях сражений. Значимое место в музейной экспозиции отведено предприятиям, выпускавшим оборонную продукцию, — лесопильному заводу, заводу сухого молока, стекольному заводу, Ялуторовскому эвакогоспиталю №1501.
С 1941 по 1945 годы Ялуторовским райвоенкоматом было призвано в армию 10210 человек. В Ялуторовске формировались 1276-й стрелковый полк 384-й стрелковой дивизии, 820-й Особый разведывательный артиллерийский дивизион, многие призывники Омской области проходили обучение в 23-м, 24-м, 104-м учебных минометных полках, расквартированных в городе. Впервые посетители выставки увидят портрет командира 1276-го полка майора Б.М. Витлина, погибшего под Старой Руссой в 1942 году. Остановят свой взор на фотографии генерал-лейтенанта П.М. Фитина, выпускника школы второй ступени в Ялуторовске, который в годы войны возглавлял внешнюю разведку СССР. Задержатся возле снимка старшего лейтенанта П.П. Уварова, который вырос до командира первого в СССР ракетного соединения войск стратегического назначения. Его именем названа одна из улиц города.
Нельзя пройти мимо галереи женских портретов. В годы войны в действующей армии сражались: Е.А. Гридина — стрелок 1-й Отдельной женской добровольческой стрелковой бригады, У.И. Петрова — авиамоторист 5-го штурмового авиаполка, Н.А. Мухаметдинова — пекарь 77-й гвардейской стрелковой дивизии народного ополчения, М.Е. Ахрименко — мастер по вооружению 53-го авиаполка, З.Т. Такишина — радист, М.И. Муратова — связист 28-го Отдельного зенитно-прожекторного батальона. В 1942 году из Ялуторовского военкомата ушла на фронт будущая поэтесса Юлия Друнина, санинструктор 667-го стрелкового полка 218-й стрелковой дивизии.
Новую выставку представили заместитель главы города Ольга Губачева, директор ГАУК ТО «Ялуторовский музейный комплекс» Павел Белоглазов, заведующая краеведческим музеем Татьяна Бурлакова. В преддверии 70-летия Победы она побывает в учебных заведениях и трудовых коллективах города.
Объяснение: