Сибирский рассказ «Последний луч » В. Г. Короленко посвящен З. Г. Чернышову – генералу эпохи Петра I,попавшему затем в немилость. В начале века Короленко приехал в небольшой сибирский поселок –Нюйский станок и ночевал в убогой лачуге на берегу Лены. В хижине жил старик с двумя детьми, мальчиком и девочкой. Утром дед вышел с мальчиком посмотреть на восход солнца, на последние лучи его, перед тем как оно скроется, и на Крайнем Севере наступит долгая зимняя ночь. «Блеснул последний луч, и старик спросил Короленко: — Вы чьи? Российские? — Да. — Чернышевых там не знавали? — Каких Чернышевых? Нет, не знавал. — Проезжий тут один сказывал: при царице Екатерине служил Захар Григорьевич Чернышев. Он был потом сосланный.. . — Да, был генерал при Екатерине. Только он не был сослан.. . — Ну, не он, а видно, того же роду.. . При императоре Николае.. . При восшествии, что ли.. . Говорят, книгочей был. Умирая, все наказывал детям: главное дело — за грамоту держитеся крепче.. . Так же неясно и неопределенно происхождение мальчика, которого я встретил на Нюйском станке. Но когда мои воспоминания обращаются к Сибири, в моем воображении невольно встает эта темная щель, и быстрая река, и убогие лачуги станка, и последние отблески уходящего солнца, гаснущие в печальных глазах последнего потомка какого-то угасающего рода... »
Білл є другорядним героєм твору. Він з’являється в оповіданні лише двічі: на початку розповіді та пізніше, але лише побічно. Головний герой натикається на обгризені звірами кістки Білла та згадує товариша.
Таким чином, Білл постає перед читачем класичним зрадником. Він не здатний бути справжнім другом, адже кинув пораненого товариша в біді. Моральний рівень цієї людини гранично низький, він байдужий до чужого горя, не здатний до співчуття і співпереживання. Він покинув товариша, навіть не озирнувшись, без найменших докорів сумління. Єдине, що має для Білла сенс — це золото. Всі його дії та вчинки підпорядковані одному — жадобі наживи.
Характеристика головного героя — Людини
Перший старатель, кульгавий і хворий, шкандибає і повзе до моря, борючись за життя, поїдаючи сиру рибу та птахів. Він рикає на диких звірів, намагаючись їх відлякати. Людина ця зовні вже не схожа на людину, але в душі продовжує нею залишатися. Жага до життя, тяга до неї не дають йому померти. Незабаром старатель знаходить людські кістки — це все, що залишилося від Білла, на якого напали вовки. Спочатку змученому герою хочеться зловтішно сміятися. Але в ньому прокидається почуття жалю. Він розмірковує, що Білл, здатний кинути його в біді, обгриз би і його кістки. Але сам він вирішує не чинити так. Золото Білла, що розсипали по землі вовки, він теж не бере з собою.
Таким чином, чоловік з жорсткими рудими вусами є протилежністю першого старателя, Білла. На його долю випало багато як фізичних, так і моральних випробувань. Він пережив страшенні муки голоду, страждання від крижаного холоду Аляски, зіткнувся зі зрадою товариша… Але попри все це залишився Людиною та в битві з суворою долею вийшов переможцем.
Характеристика Білла
Білл є другорядним героєм твору. Він з’являється в оповіданні лише двічі: на початку розповіді та пізніше, але лише побічно. Головний герой натикається на обгризені звірами кістки Білла та згадує товариша.
Таким чином, Білл постає перед читачем класичним зрадником. Він не здатний бути справжнім другом, адже кинув пораненого товариша в біді. Моральний рівень цієї людини гранично низький, він байдужий до чужого горя, не здатний до співчуття і співпереживання. Він покинув товариша, навіть не озирнувшись, без найменших докорів сумління. Єдине, що має для Білла сенс — це золото. Всі його дії та вчинки підпорядковані одному — жадобі наживи.
Характеристика головного героя — Людини
Перший старатель, кульгавий і хворий, шкандибає і повзе до моря, борючись за життя, поїдаючи сиру рибу та птахів. Він рикає на диких звірів, намагаючись їх відлякати. Людина ця зовні вже не схожа на людину, але в душі продовжує нею залишатися. Жага до життя, тяга до неї не дають йому померти. Незабаром старатель знаходить людські кістки — це все, що залишилося від Білла, на якого напали вовки. Спочатку змученому герою хочеться зловтішно сміятися. Але в ньому прокидається почуття жалю. Він розмірковує, що Білл, здатний кинути його в біді, обгриз би і його кістки. Але сам він вирішує не чинити так. Золото Білла, що розсипали по землі вовки, він теж не бере з собою.
Таким чином, чоловік з жорсткими рудими вусами є протилежністю першого старателя, Білла. На його долю випало багато як фізичних, так і моральних випробувань. Він пережив страшенні муки голоду, страждання від крижаного холоду Аляски, зіткнувся зі зрадою товариша… Але попри все це залишився Людиною та в битві з суворою долею вийшов переможцем.
Объяснение: