Свою повість «Собаче серце» Михайло Булгаков так і не побачив надрукованою. До друку її допустили лише в 1987, через 62 роки після написання, але саме завдяки цьому вона залишилась не спаплюженою псевдо-критиками, котрі не знали жалю до всього того, що брало під сумнів методи радянської побудови суспільства . Це була остання сатирична повість автора.
В основі твору лежить неймовірний випадок перетворення собаки в людину. Це сталося в результаті експерименту медика-науковця Преображенського: він пересадив собаці залози внутрішньої секреції
алкоголіка і злодія Клима Чугункіна. Результат експерименту дивовижний – собака поступово перетворюється на людину (Поліграфа Поліграфовича Шарікова). Але в нього залишаються деякі собачі навики (ненависть до котів) та дурні звички Клима Чугункіна.
Преображенський разом з доктором Борменталем намагаються його перевиховати, але всі заходи не дають необхідних результатів. Шаріков лише нахабніє і створює нові проблеми. Професору не залишається іншого виходу, крім повернути його до собачого
стану.
В особі Шарікова Булгаков втілив картину суспільного укладу 20-х років. Абсурдний науковий експеримент допомагає яскраво висвітлити абсурдність тогочасного суспільства. Шаріков, котрий являється своєрідним продовженням шахрая Чугункіна, стає цілком підходящим для тогочасної радянської влади. Восьмикімнатна квартира науковця розглядається як посягання на волю, на зборах «жилтоваришів», замість вирішення побутових проблем, хором співають пісні, а загальна бідність рахується, як початок нової ери.
Отож, основною проблемою повісті Булгакова стало людське суспільство в складну перехідну епоху. Автор наголошує, що все залежить від звичайної людини: від її моральності, вибору, та від того, яке в неї серце.
Характеристика Белякова «человек в футляре», в этой фразе вся суть характера персонажа. Вся его жизнь закована в футляр. Он закрыт и одинок, необщителен и подозрителен. У него наблюдается постоянное стремление спрятаться от мира, окружить себя защитной оболочкой. Даже свои мысли он старается держать в этом футляре. Но даже если он ими с кем-то делится, оказывается, что они запылились, устарели.
Беликов – человек пугливый, робкий. На самом деле он очень боится действительности. От нее он прячется во всевозможные футляры. Даже его профессия – преподаватель греческого языка, своеобразный футляр. В старинные языки он прячется т действительности. Он почитает боясь не только будущего, но и настоящего. Его основной принцип жизни – «Как бы чего не вышло», который тоже сам по себе является футляром. Своего главного героя автор наделяет максимальной старомодностью, боязнью жизни, и это проявляется во всем: во внешности, характере, профессии, образе жизни.
Влияние на окружающих
Беляков не только сам боится жизни, но и отравляет ее всем окружающим. За те 15 лет, что он проработал в гимназии, она превратилась в такой же футляр, в котором жил герой. Его страх, как плесень, рас в тех местах, где он находится. Вокруг себя он создает атмосферу, наполненную удушием, боязнью, кислотой. Именно такой предстает гимназия в глазах читателя, где все учителя подверглись влиянию Беликова, а перспективных учеников выгоняют за любе проявление современности.
Свою повість «Собаче серце» Михайло Булгаков так і не побачив надрукованою. До друку її допустили лише в 1987, через 62 роки після написання, але саме завдяки цьому вона залишилась не спаплюженою псевдо-критиками, котрі не знали жалю до всього того, що брало під сумнів методи радянської побудови суспільства . Це була остання сатирична повість автора.
В основі твору лежить неймовірний випадок перетворення собаки в людину. Це сталося в результаті експерименту медика-науковця Преображенського: він пересадив собаці залози внутрішньої секреції
алкоголіка і злодія Клима Чугункіна. Результат експерименту дивовижний – собака поступово перетворюється на людину (Поліграфа Поліграфовича Шарікова). Але в нього залишаються деякі собачі навики (ненависть до котів) та дурні звички Клима Чугункіна.
Преображенський разом з доктором Борменталем намагаються його перевиховати, але всі заходи не дають необхідних результатів. Шаріков лише нахабніє і створює нові проблеми. Професору не залишається іншого виходу, крім повернути його до собачого
стану.
В особі Шарікова Булгаков втілив картину суспільного укладу 20-х років. Абсурдний науковий експеримент допомагає яскраво висвітлити абсурдність тогочасного суспільства. Шаріков, котрий являється своєрідним продовженням шахрая Чугункіна, стає цілком підходящим для тогочасної радянської влади. Восьмикімнатна квартира науковця розглядається як посягання на волю, на зборах «жилтоваришів», замість вирішення побутових проблем, хором співають пісні, а загальна бідність рахується, як початок нової ери.
Отож, основною проблемою повісті Булгакова стало людське суспільство в складну перехідну епоху. Автор наголошує, що все залежить від звичайної людини: від її моральності, вибору, та від того, яке в неї серце.
Характеристика Белякова «человек в футляре», в этой фразе вся суть характера персонажа. Вся его жизнь закована в футляр. Он закрыт и одинок, необщителен и подозрителен. У него наблюдается постоянное стремление спрятаться от мира, окружить себя защитной оболочкой. Даже свои мысли он старается держать в этом футляре. Но даже если он ими с кем-то делится, оказывается, что они запылились, устарели.
Беликов – человек пугливый, робкий. На самом деле он очень боится действительности. От нее он прячется во всевозможные футляры. Даже его профессия – преподаватель греческого языка, своеобразный футляр. В старинные языки он прячется т действительности. Он почитает боясь не только будущего, но и настоящего. Его основной принцип жизни – «Как бы чего не вышло», который тоже сам по себе является футляром. Своего главного героя автор наделяет максимальной старомодностью, боязнью жизни, и это проявляется во всем: во внешности, характере, профессии, образе жизни.
Влияние на окружающих
Беляков не только сам боится жизни, но и отравляет ее всем окружающим. За те 15 лет, что он проработал в гимназии, она превратилась в такой же футляр, в котором жил герой. Его страх, как плесень, рас в тех местах, где он находится. Вокруг себя он создает атмосферу, наполненную удушием, боязнью, кислотой. Именно такой предстает гимназия в глазах читателя, где все учителя подверглись влиянию Беликова, а перспективных учеников выгоняют за любе проявление современности.