7.Типологічна зближеність героїв поем Байрона і Пушкіна зумовлена особливостями епохи романтизму у світовій літературі. Виявилася вона у притаманних обом героям характерних для того часу настроях і формах протесту. Істотна відмінність персонажів зумовлена зрушеннями в поетиці романтизму, які відбулися протягом майже десятиліття. У 20ті роки Пушкін не міг не відчути нових тенденцій літературного розвитку.
8 а)Тема самотньої людини спонукає обдумати особистості генія, суть його творчості. Рання смерть матері, розлука ж із батьком, що йому забороняли бачити, - такі перші гіркі враження дитинства поета. І було мати великий запас душевних сил, ніж скоритися обставинам і переможцем ш протиборства із нею. Лермонтов хоче розповісти людям свій біль, але не всі, що він знає, не задовольняє його. Що старшим він працює, то складніше видається їй світ. Майже в кожного поета є вірш, лист про його творче кредо. Для сутності поетичного дару Лермонтова важливого значення має знаменита "Дума". Ліричний герой "Думи" самотній, та його хвилює і доля цього покоління. Чим зорче він вдивляється у життя, то зрозумілішим стає, що особисто вони вона може бути байдужим до бідам людським. З злом необхідно боротися, а чи не тікати від нього. Бездіяльність примиряє з існуючої несправедливістю, воно обумовлює самотність й прагнення жити у замкнутому світі власного "я". І - породжує байдужість до світу і людей. Тільки боротьбі особистість знаходить себе. У "Думі" поет ясно свідчить, що став саме бездіяльність згубило його сучасників. Відомо, що чимало вірші Лермонтова мають чорнові "замальовки". Поет кілька раз підступає до цієї теми, розглядає його в весь обсяг. У вірші "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час..." він ніби прозріває. Тепер поет переглядає свої думки. Спробуємо проаналізувати. Перші рядки - це ще оповідання про особистому: Дивлюся на майбутність нерішучістю під час, Дивлюся на минуле з сумом І, як злочинець перед стратою, Шукаю колом душі рідний... Тепер дивіться, як розгортається рядок "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час" в трагічну думу всього покоління: Сумно я дивлюся нашу поколенье Його майбутнє - чи порожньо, чи темно... Читаємо далі: Землі віддав данина земну. Любові, надій, добра і зла... І відразу творяться у пам'яті "алмазної фортеці" рядки: Чи на добро і злу ганебно байдужі, На початку поприща ми в'янемо без боротьби... Який гіркотою наповнені ці рядки! Не про фізичному малодушності каже Лермонтов
б) Постараємося порівняти образи двох літературних персонажів : Онєгіна і Печорина. Набагато легше порівнювати героїв одного твору або, в крайньому випадку, письменника. Але говорити про персонажів, створених Пушкіним і Лермонтовым, так само важко, як і цікаво.
Ці геніальні художники створили образи героїв, характерних своєму часу. Онєгін — молода людина першої чверті, а Печорин — сорокових років XIX століття. Малий відрізок часу розділяє наших молодих людей, але якими різними вони являються на початку романів і як вражаюче однакові у кінці творів. Онєгін — «молода гульвіса», що отримала традиційне виховання і поверхневу освіту
Остап не стремился совершить подвиг и получить за него награду. Просто огромнейшая любовь к Родине приводит его к этому. Остап - человек твердой воли и большой выдержки. В бою он хладнокровен и рассудителен. Он быстро взвешивает положение противника и соображает, какими средствами отбить врага. Остап не напрашивается на похвалу, но казаки его хвалили от души, а не из лести. Умирает Остап мужественно и просто, умирает ради своей родной земли. Это и есть подвиг. Л путь Остапа к подвигу - это вся его жизнь среди запорожских казаков, среди родных степей, среди народа, который привил ему любовь к Родине. Вот и еще одна прочитанная повесть. Прочитав хорошую книгу, рассказ, становится жалко расставаться с его героями и событиями. Может быть, поэтому сейчас особенно приятно вновь вернуться к повести «Тарас Бульба», подумать над ней, поделиться своими мыслями с другими.
У Тараса, главного героя повести, было два сына, совершенно разных по характеру, но он их любил, как всякий отец любит своих детей. И вот он их теряет. Они погибают на войне. Погибают тоже совершенно по-разному. Один становится предателем, другой, верный Родине, товарищам, друзьям, умирает за свою Отчизну. Почему? Ведь Тарас воспитывал своих сыновней одинаково, любил тоже одинаково. Но почему же Андрий изменяет Родине, а Остап остается преданным ей? Ведь Андрий был храбрым человеком. Но он всегда думал только о себе и ради своей любви предал Родину, отца, брата и погиб от руки отца. Андрий даже не может вымолвить слова в свое оправдание. Нет ему оправдания! Через некоторое время Тарас присутствует при казни своего старшего сына - Остапа. Глядя на муки, которые так мужественно переносит Остап, Тарас не может удержаться от слов: «Добре, сынку, добре!» Во время пытки Остап держался гордо и смело смотрел в глаза своим врагам, тогда как Андрий опускал свои глаза перед отцом и не мог их поднять. Остап верен клятве. Всеми силами, душой и сердцем он с казаками. И долго еще верой и правдой служил бы он своему делу, если бы не был схвачен ляхами и казнен. Остап погибает как герой, и о нем будут помнить люди.
Суровый приговор Андрию вслед за Гоголем выносят даже те все, которым многое з Андрий импонирует: «Казалось бы, что именно к учебе, изобретательный и решительный Андрий должен был стать национальным героем. Но нет, он готов ради своей мечты, ради личного счастья пойти на все и даже на предательство. И Гоголь медленно, но последовательно убеждает нас в том, что Андрий никогда не станет героем».
И все же сравнительно очень немногие все находят даже такие скупые слова одобрения в адрес Андрия, как те, что приведены выше. Совсем иначе пишут об Остапе - с восторгом, с восхищением: «Смерть Остапа - смерть героя, которого ничто не могло сломить. О таких словами не расскажешь - разве песню споешь!»
«Люди необыкновенной силы характера, мужественные, гордые, достойные самого настоящего восхищения. Если бы пришлось умереть так, как Остап, хотелось бы найти в себе его силу и стойкость».
Противопоставляя Остапа Андрию, все стараются доказать, что «...никогда, ни в какой ситуации Остап не смог бы предать своих товарищей, предать Родину, как Андрий. Даже если бы случилось худшее (чего не могло быть с Остапом!) и он бы влюбился в полячку, то он постарался бы, вероятно, выкрасть се, но никогда не ушел бы в польскую армию». Оба они красивы - и Остап, и Андрий. Но Остап мне нравится не внешне, а своей внутренней красотой, словами, мыслями и поступками. Красота его высказывается в том, что он любит отца и мать, что он смел и никогда не выдает товарищей, что он в каждый миг и час рад умереть за свою Родину, а любимые просторы степи.
1 В 2 А 3 А 4 А 5 В 6 Г
7.Типологічна зближеність героїв поем Байрона і Пушкіна зумовлена особливостями епохи романтизму у світовій літературі. Виявилася вона у притаманних обом героям характерних для того часу настроях і формах протесту. Істотна відмінність персонажів зумовлена зрушеннями в поетиці романтизму, які відбулися протягом майже десятиліття. У 20ті роки Пушкін не міг не відчути нових тенденцій літературного розвитку.
8 а)Тема самотньої людини спонукає обдумати особистості генія, суть його творчості. Рання смерть матері, розлука ж із батьком, що йому забороняли бачити, - такі перші гіркі враження дитинства поета. І було мати великий запас душевних сил, ніж скоритися обставинам і переможцем ш протиборства із нею. Лермонтов хоче розповісти людям свій біль, але не всі, що він знає, не задовольняє його. Що старшим він працює, то складніше видається їй світ. Майже в кожного поета є вірш, лист про його творче кредо. Для сутності поетичного дару Лермонтова важливого значення має знаменита "Дума". Ліричний герой "Думи" самотній, та його хвилює і доля цього покоління. Чим зорче він вдивляється у життя, то зрозумілішим стає, що особисто вони вона може бути байдужим до бідам людським. З злом необхідно боротися, а чи не тікати від нього. Бездіяльність примиряє з існуючої несправедливістю, воно обумовлює самотність й прагнення жити у замкнутому світі власного "я". І - породжує байдужість до світу і людей. Тільки боротьбі особистість знаходить себе. У "Думі" поет ясно свідчить, що став саме бездіяльність згубило його сучасників. Відомо, що чимало вірші Лермонтова мають чорнові "замальовки". Поет кілька раз підступає до цієї теми, розглядає його в весь обсяг. У вірші "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час..." він ніби прозріває. Тепер поет переглядає свої думки. Спробуємо проаналізувати. Перші рядки - це ще оповідання про особистому: Дивлюся на майбутність нерішучістю під час, Дивлюся на минуле з сумом І, як злочинець перед стратою, Шукаю колом душі рідний... Тепер дивіться, як розгортається рядок "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час" в трагічну думу всього покоління: Сумно я дивлюся нашу поколенье Його майбутнє - чи порожньо, чи темно... Читаємо далі: Землі віддав данина земну. Любові, надій, добра і зла... І відразу творяться у пам'яті "алмазної фортеці" рядки: Чи на добро і злу ганебно байдужі, На початку поприща ми в'янемо без боротьби... Який гіркотою наповнені ці рядки! Не про фізичному малодушності каже Лермонтов
б) Постараємося порівняти образи двох літературних персонажів : Онєгіна і Печорина. Набагато легше порівнювати героїв одного твору або, в крайньому випадку, письменника. Але говорити про персонажів, створених Пушкіним і Лермонтовым, так само важко, як і цікаво.
Ці геніальні художники створили образи героїв, характерних своєму часу. Онєгін — молода людина першої чверті, а Печорин — сорокових років XIX століття. Малий відрізок часу розділяє наших молодих людей, але якими різними вони являються на початку романів і як вражаюче однакові у кінці творів. Онєгін — «молода гульвіса», що отримала традиційне виховання і поверхневу освіту
Остап не стремился совершить подвиг и получить за него награду. Просто огромнейшая любовь к Родине приводит его к этому. Остап - человек твердой воли и большой выдержки. В бою он хладнокровен и рассудителен. Он быстро взвешивает положение противника и соображает, какими средствами отбить врага. Остап не напрашивается на похвалу, но казаки его хвалили от души, а не из лести. Умирает Остап мужественно и просто, умирает ради своей родной земли. Это и есть подвиг. Л путь Остапа к подвигу - это вся его жизнь среди запорожских казаков, среди родных степей, среди народа, который привил ему любовь к Родине. Вот и еще одна прочитанная повесть. Прочитав хорошую книгу, рассказ, становится жалко расставаться с его героями и событиями. Может быть, поэтому сейчас особенно приятно вновь вернуться к повести «Тарас Бульба», подумать над ней, поделиться своими мыслями с другими.
У Тараса, главного героя повести, было два сына, совершенно разных по характеру, но он их любил, как всякий отец любит своих детей. И вот он их теряет. Они погибают на войне. Погибают тоже совершенно по-разному. Один становится предателем, другой, верный Родине, товарищам, друзьям, умирает за свою Отчизну. Почему? Ведь Тарас воспитывал своих сыновней одинаково, любил тоже одинаково. Но почему же Андрий изменяет Родине, а Остап остается преданным ей? Ведь Андрий был храбрым человеком. Но он всегда думал только о себе и ради своей любви предал Родину, отца, брата и погиб от руки отца. Андрий даже не может вымолвить слова в свое оправдание. Нет ему оправдания! Через некоторое время Тарас присутствует при казни своего старшего сына - Остапа. Глядя на муки, которые так мужественно переносит Остап, Тарас не может удержаться от слов: «Добре, сынку, добре!» Во время пытки Остап держался гордо и смело смотрел в глаза своим врагам, тогда как Андрий опускал свои глаза перед отцом и не мог их поднять. Остап верен клятве. Всеми силами, душой и сердцем он с казаками. И долго еще верой и правдой служил бы он своему делу, если бы не был схвачен ляхами и казнен. Остап погибает как герой, и о нем будут помнить люди.
Суровый приговор Андрию вслед за Гоголем выносят даже те все, которым многое з Андрий импонирует: «Казалось бы, что именно к учебе, изобретательный и решительный Андрий должен был стать национальным героем. Но нет, он готов ради своей мечты, ради личного счастья пойти на все и даже на предательство. И Гоголь медленно, но последовательно убеждает нас в том, что Андрий никогда не станет героем».
И все же сравнительно очень немногие все находят даже такие скупые слова одобрения в адрес Андрия, как те, что приведены выше. Совсем иначе пишут об Остапе - с восторгом, с восхищением: «Смерть Остапа - смерть героя, которого ничто не могло сломить. О таких словами не расскажешь - разве песню споешь!»
«Люди необыкновенной силы характера, мужественные, гордые, достойные самого настоящего восхищения. Если бы пришлось умереть так, как Остап, хотелось бы найти в себе его силу и стойкость».
Противопоставляя Остапа Андрию, все стараются доказать, что «...никогда, ни в какой ситуации Остап не смог бы предать своих товарищей, предать Родину, как Андрий. Даже если бы случилось худшее (чего не могло быть с Остапом!) и он бы влюбился в полячку, то он постарался бы, вероятно, выкрасть се, но никогда не ушел бы в польскую армию». Оба они красивы - и Остап, и Андрий. Но Остап мне нравится не внешне, а своей внутренней красотой, словами, мыслями и поступками. Красота его высказывается в том, что он любит отца и мать, что он смел и никогда не выдает товарищей, что он в каждый миг и час рад умереть за свою Родину, а любимые просторы степи.