ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
Поэма Н. А. Некрасова “Кому на Руси жить хорошо” создана в последний период жизни поэта (1863—1876 гг.). Идейный замысел поэмы обозначен уже в ее заглавии, а затем повторяется в тексте: кому на Руси жить хорошо? Главное место в поэме занимает положение русского крестьянина при крепостном праве и после “освобождения”. О сущности царского манифеста поэт говорит словами народа: “Добра ты, царска грамота, да не про нас ты писана”. Поэт коснулся злободневных проблем своего времени, осудил рабство и угнетение, воспел свободолюбивый, талантливый, сильный духом русский народ. Картины народной жизни написаны с эпической широтой, и это дает право назвать поэму энциклопедией русской жизни того времени. Рисуя многочисленные образы крестьян, различные характеры, он делит героев как бы на два лагеря: рабов и борцов. Уже в прологе мы знакомимся с крестьянами-правдоискателями. Живут они в деревнях: Заплатово, Дырявило, Разутово, Знобишино, Горелово, Неелово, Неурожайка. Их объединяет бедность, неприхотливость, желание найти счастливого на Руси. Путешествуя, крестьяне встречаются с разными людьми, дают им оценку, определяя свое отношение к попу, к помещику, к крестьянской реформе, к крестьянам. Выслушав рассказ попа о его “счастье”, получив совет узнать о счастье помещика, крестьяне отрезали:
Ты мимо их, помещиков! Известны нам они!
Правдоискатели не удовлетворяются дворянским словом, им нужно “слово христианское”.
Дай слово христианское! Дворянское с побранкою, С толчком да с зуботычиной, То непригодно нам!
Они обладают чувством собственного достоинства. В главе “Счастливые” сердито провожают дьячка, дворового, расхваставшегося холопским положением: “Проваливай!” Сочувствуют страшной повести солдата и говорят ему:
На! выивай, служивенькой! С тобой и спорить нечего: Ты ссчастлив — слова нет.
Правдоикатели трудолюбивы, всегда стремятся другим. Услышав от крестьянки, что не хватает рабочих рук убрать хлеб вовремя, мужики предлагают:
--А мы на что, кума? Давай серпы! Все семеро Как станем завтра, — к вечеру Всю рожь твою сожнем!
Так же охотно косить траву крестьянам Безграмотной губернии:
Как зубы с голоду, Работает у каждого Проворная рука.
ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
Объяснение:
Главное место в поэме занимает положение русского крестьянина при крепостном праве и после “освобождения”. О сущности царского манифеста поэт говорит словами народа: “Добра ты, царска грамота, да не про нас ты писана”. Поэт коснулся злободневных проблем своего времени, осудил рабство и угнетение, воспел свободолюбивый, талантливый, сильный духом русский народ. Картины народной жизни написаны с эпической широтой, и это дает право назвать поэму энциклопедией русской жизни того времени. Рисуя многочисленные образы крестьян, различные характеры, он делит героев как бы на два лагеря: рабов и борцов. Уже в прологе мы знакомимся с крестьянами-правдоискателями. Живут они в деревнях: Заплатово, Дырявило, Разутово, Знобишино, Горелово, Неелово, Неурожайка. Их объединяет бедность, неприхотливость, желание найти счастливого на Руси.
Путешествуя, крестьяне встречаются с разными людьми, дают им оценку, определяя свое отношение к попу, к помещику, к крестьянской реформе, к крестьянам. Выслушав рассказ попа о его “счастье”, получив совет узнать о счастье помещика, крестьяне отрезали:
Ты мимо их, помещиков!
Известны нам они!
Правдоискатели не удовлетворяются дворянским словом, им нужно “слово христианское”.
Дай слово христианское!
Дворянское с побранкою,
С толчком да с зуботычиной,
То непригодно нам!
Они обладают чувством собственного достоинства. В главе “Счастливые” сердито провожают дьячка, дворового, расхваставшегося холопским положением: “Проваливай!” Сочувствуют страшной повести солдата и говорят ему:
На! выивай, служивенькой!
С тобой и спорить нечего:
Ты ссчастлив — слова нет.
Правдоикатели трудолюбивы, всегда стремятся другим. Услышав от крестьянки, что не хватает рабочих рук убрать хлеб вовремя, мужики предлагают:
--А мы на что, кума?
Давай серпы! Все семеро
Как станем завтра, — к вечеру
Всю рожь твою сожнем!
Так же охотно косить траву крестьянам Безграмотной губернии:
Как зубы с голоду,
Работает у каждого
Проворная рука.
Вроде вот оно(O_O)