Эта повесть рассказывает о детстве маленького мальчика ,у которого в 6 лет умер отец ,и они с матерью приехали на житьё к отцу матери ,деду Каширину ,в Нижний Новгород .У деда была своя красильная мастерская ,в его доме жило много народу - его сыновья со своими семьями .В этом доме будущий писатель Максим Горький увидел " свинцовые мерзости жизни" и на всю жизнь возненавидел тех ,кто подличает ,врёт ,обижает слабых ,бывает зол и немилосерден .В этом доме Алёша Пешков ( это настоящее имя автора ) получил первые уроки грамоты ( от деда ) и первые розги ( от него же ) .Здесь он познакомился с людьми ,сыгравшими большую роль в его жизни : бабушкой Акулиной Ивановной ( от неё он услышал сказки и русские песни ,научился преодолевать невзгоды и не унывать ) С Ванькой Цыганком - сильным ,великодушным и добрым подмастерьем в доме деда ,безвременно погибшим по вине завистливых дядьёв .,С "Хорошим Делом" ,химиком ,"лучшим из людей в своём Отечестве" .Это была школа жизни . В 10 лет разорившийся дед сказал осиротевшему внуку :"Ну ,Лексей .Ты не медаль ,и на шее у меня не место тебе .А иди-ка ты в люди" Так закончилось детство будущего писателя
Книжка про дівчинку, яка гралася в радість, мала шалений успіх у читачів. Мільйони дітлахів і дорослих мріяли мати її у своїй бібліотеці. Обійшовши Америку, книжка рушила до Європи, де також знайшла чимало друзів.
Незабаром повість було екранізовано, поставлено на сцені, почали з’являтися переклади іншими мовами. Уже до 1920 року книга перевидавалася 47 разів! По всій Америці створювалися «Клуби Поліанни» (і не тільки для дітей, кілька таких клубів були створені навіть в американських тюрмах), члени яких змагалися між собою в умінні грати в радість. Знаменита актриса німого кіно Мері Пікфорд заплатила Портер астрономічну в ті часи суму за право на екранізацію повісті.
В 10 лет разорившийся дед сказал осиротевшему внуку :"Ну ,Лексей .Ты не медаль ,и на шее у меня не место тебе .А иди-ка ты в люди"
Так закончилось детство будущего писателя
Незабаром повість було екранізовано, поставлено на сцені, почали з’являтися переклади іншими мовами. Уже до 1920 року книга перевидавалася 47 разів! По всій Америці створювалися «Клуби Поліанни» (і не тільки для дітей, кілька таких клубів були створені навіть в американських тюрмах), члени яких змагалися між собою в умінні грати в радість. Знаменита актриса німого кіно Мері Пікфорд заплатила Портер астрономічну в ті часи суму за право на екранізацію повісті.