Александр Сергеевич Пушкин проявил новаторство в произведениях "Евгений Онегин" и "Капитанская дочка", где он использовал разные приемы и средства выразительности художественных образов. Им был использован такой прием как использование писем и снов, далее мы это встречаем в произведениях таких великих писателей как Достоевский, Толстой, Чернышевский и Чехов. Сон раскрывает образ героя, с которым мы встречаемся в Жуковского. Сон Лариной, является реминиценцией сновидения из вышеупомянутого Жуковского под названием "Светлана". Именно поэтому Александр Сергеевич перед пятой главой написал эпиграф из Жуковского.
В произведении "Евгений Онегин" у писем очень важная роль в композиции, потому что Пушкин связал с ними использование так называемого приема "зеркала" вместе с симметрией. Татьяна Ларина первая написала письмо, где призналась в любви Евгению Онегину, после этого последовала отповедь героя (в третьей главе произведения). В седьмой главе романа уже все наоборот, так как Онегин пишет письмо. Письма написаны далеко не онегинской строфой (а ведь именно такой, Александр Сергеевич писал весь роман), в них мы не встретим перекрестной и смежной, а также опоясывающей рифмы.
В письмах Татьяны мы видим характеристику героини, как типичной девушки своего времени и сословия. Ее воспитание проходило на сентиментальных романах написанных во Франции. В таких романах был почерпнут идеал возлюбленного, который Ларина сама перенесла на Евгений Онегина. Письмо Евгения отличается от письма Лариной. Он все предвидел. Нежных обращений здесь нет. В письме главного героя романа чувствуется то, что он умеет вести переписку. Яркие и пламенные выражения чувств отсутствуют как таковые, всего лишь кратко упоминается о чем-то подобном. У Онегина нет открытости и искренности, он умеет скрывать чувства и проявлять лицемерие.
Я ще довго пам’ятатиму ту мить, коли вперше зробив крок на шкільному подвір’ї. Старша сестра, яка на той час вже була школяркою, часто розповідала мені про школу, свою першу вчительку, уроки. Вона розказувала скільки нового та цікавого їм розповідає поважна та спокійна Марія Іванівна, як учні чемно та старанно виконують різні завдання, а на перервах весело та дружно грають усілякі ігри. Ще тоді мене вабили ці шкільні історії і я, ще зовсім маленький, часто уявляв собі як піду в перший клас.
І ось настала ця хвилююча мить. Вже кілька днів до того мама з сестрою перевіряли чи добре я вивчив свій віршик, який я мав розказати на святковій шкільній лінійці, вибирали мені сорочку, готували шкільну форму та мій перший портфелик. Я вже дуже довго чекав цієї миті, тому багато уявляв ранок першого вересня. І він наступив… Мене розбудила сестричка і сказала, що пора готуватися до школи. Як же я зрадів! Одразу побіг збиратися, щоб не запізнитися на перший в своєму житті урок. Я швиденько одягнувся, поснідав, взяв портфель і ми з сім’єю попрямували на урочисту лінійку.
Моє хвилювання збільшувалося з кожним кроком, і коли ми переступили шкільний поріг, мої дитячі емоції зашкалювали. Все здавалося таким великим і незрозумілим. «А де ж ті уроки і веселощі про які мені розповідала Іринка?», – перше про що я подумав. Однак всі емоції вщухли, коли до мене підійшла і взяла за руку моя перша вчителька. Така врівноважена, сердечна та спокійна, вона одразу викликала в мене хороше враження і я зрозумів, що вона впевнено поведе мене в світ шкільного життя.
Александр Сергеевич Пушкин проявил новаторство в произведениях "Евгений Онегин" и "Капитанская дочка", где он использовал разные приемы и средства выразительности художественных образов. Им был использован такой прием как использование писем и снов, далее мы это встречаем в произведениях таких великих писателей как Достоевский, Толстой, Чернышевский и Чехов. Сон раскрывает образ героя, с которым мы встречаемся в Жуковского. Сон Лариной, является реминиценцией сновидения из вышеупомянутого Жуковского под названием "Светлана". Именно поэтому Александр Сергеевич перед пятой главой написал эпиграф из Жуковского.
В произведении "Евгений Онегин" у писем очень важная роль в композиции, потому что Пушкин связал с ними использование так называемого приема "зеркала" вместе с симметрией. Татьяна Ларина первая написала письмо, где призналась в любви Евгению Онегину, после этого последовала отповедь героя (в третьей главе произведения). В седьмой главе романа уже все наоборот, так как Онегин пишет письмо. Письма написаны далеко не онегинской строфой (а ведь именно такой, Александр Сергеевич писал весь роман), в них мы не встретим перекрестной и смежной, а также опоясывающей рифмы.
В письмах Татьяны мы видим характеристику героини, как типичной девушки своего времени и сословия. Ее воспитание проходило на сентиментальных романах написанных во Франции. В таких романах был почерпнут идеал возлюбленного, который Ларина сама перенесла на Евгений Онегина. Письмо Евгения отличается от письма Лариной. Он все предвидел. Нежных обращений здесь нет. В письме главного героя романа чувствуется то, что он умеет вести переписку. Яркие и пламенные выражения чувств отсутствуют как таковые, всего лишь кратко упоминается о чем-то подобном. У Онегина нет открытости и искренности, он умеет скрывать чувства и проявлять лицемерие.
Я ще довго пам’ятатиму ту мить, коли вперше зробив крок на шкільному подвір’ї. Старша сестра, яка на той час вже була школяркою, часто розповідала мені про школу, свою першу вчительку, уроки. Вона розказувала скільки нового та цікавого їм розповідає поважна та спокійна Марія Іванівна, як учні чемно та старанно виконують різні завдання, а на перервах весело та дружно грають усілякі ігри. Ще тоді мене вабили ці шкільні історії і я, ще зовсім маленький, часто уявляв собі як піду в перший клас.
І ось настала ця хвилююча мить. Вже кілька днів до того мама з сестрою перевіряли чи добре я вивчив свій віршик, який я мав розказати на святковій шкільній лінійці, вибирали мені сорочку, готували шкільну форму та мій перший портфелик. Я вже дуже довго чекав цієї миті, тому багато уявляв ранок першого вересня. І він наступив… Мене розбудила сестричка і сказала, що пора готуватися до школи. Як же я зрадів! Одразу побіг збиратися, щоб не запізнитися на перший в своєму житті урок. Я швиденько одягнувся, поснідав, взяв портфель і ми з сім’єю попрямували на урочисту лінійку.
Моє хвилювання збільшувалося з кожним кроком, і коли ми переступили шкільний поріг, мої дитячі емоції зашкалювали. Все здавалося таким великим і незрозумілим. «А де ж ті уроки і веселощі про які мені розповідала Іринка?», – перше про що я подумав. Однак всі емоції вщухли, коли до мене підійшла і взяла за руку моя перша вчителька. Така врівноважена, сердечна та спокійна, вона одразу викликала в мене хороше враження і я зрозумів, що вона впевнено поведе мене в світ шкільного життя.