Привет! Меня зовут Линда. Я собака породы ротвейлер. Я живу в семье, где самый главный — папа. Если я что-нибудь натворю, все сразу ему ябедничают. А потом... потом — ремнем. Мама тоже иногда меня ругает, но после этого кормит чем-нибудь вкусненьким. Старшая дочь Оксана вообще не обращает на меня внимания, хотя именно ей подарили меня ко дню рождения. Больше всех меня любит младшая в семье — Лера. Мы с ней — лучшие друзья. Она защищает меня от папы, а я ее — от подруг. Правда, ей это не всегда нравится. Я знаю: она меня любит больше всех. Лера вообще любит животных, и это мне в ней нравится. Как приятно, когда тебя рисуют или придумывают о тебе сказки. А у нее это выходит здорово: на стене детской комнаты — целая галерея моих портретов, а ее сказки обо мне знают все в нашем дворе.
Но однажды все изменилось. Она привела в дом кота. Нет бы кошку, ато кота. Смотрю, кормят его молочком, сметанкой, а меня по-прежнему — кашей. Вы представляет", меня — кашей, а его — молоком! Меня, такую верную, любимую, променяли на него, чужого, лохматого, рыжего. И имя нашли — Персик! Терпеть все это было невыносимо, и я громко залаяла от отчаяния и обиды: "Убирайся отсюда, пока из твоей шкуры не получилась шубка для Барби моей хозяйки!" Ну и набросились же все на меня: я и злая, я и недобрая, я и вредная... Поплелась я в свой уголок и не выходила ни есть, ни гулять. Правда, на меня все равно никто не обращал внимания. Ах, зачем я родилась собакой! Была бы котом, а еще лучше яркой, веселой птичкой.
Поетичну творчість Калинця, за пропозицією самого автора, прийнято хронологічно поділяти на дві головні частини: дев'ять книжок, написаних перед ув'язненням у 1972 р. (з них офіційно в УРСР опубліковано було лише першу — «Вогонь Купала», 1966, решта функціонувала у самвидавному обігу) і вісім — написаних під час ув'язнення та на виселенні (до 1991 р. функціонували тільки у Самвидаві). Згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій Калинця — «Пробуджена муза» (Варшава, 1991) та «Невольнича муза» (Балтимор — Торонто, 1991). 1991 року збірку вибраних поезій «Тринадцять алогій» видано було також в Україні і у Росії.
Ілюстрації до збірки поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу», які були видрукувані в Лондоні під назвою «Поезії з України» створив у 1969 Богдан Сорока.[1] Це спонукало КДБ порушити кримінальну справу проти художника, десятиліття його твори забороняли виставляти і згадувати його ім'я у пресі. Інші збірки поета: «Підсумовуючи мовчання» (1971), «Коронування опудала» (1972), «Слово триваюче» (1997), «Терновий колір любові» (1998).
Один із найтонших дослідників поезії Калинця Данило Гузар-Струк у передмові до «Невольничої музи» виокремлює «три головні течії» в його поезії: «оспівування культури, любовне прагнення та суспільний протест». Висока культура поетичного мислення й мовлення, любов до текстових стилізацій, надзвичайна формальна винахідливість притаманні Калинцю упродовж усього його творчого розвитку, а такі риси як ерудиція, іронічність, шляхетність у поводженні зі словообразом роблять цю поезію без перебільшення видатним явищем.
Но однажды все изменилось. Она привела в дом кота. Нет бы кошку, ато кота. Смотрю, кормят его молочком, сметанкой, а меня по-прежнему — кашей. Вы представляет", меня — кашей, а его — молоком! Меня, такую верную, любимую, променяли на него, чужого, лохматого, рыжего. И имя нашли — Персик! Терпеть все это было невыносимо, и я громко залаяла от отчаяния и обиды: "Убирайся отсюда, пока из твоей шкуры не получилась шубка для Барби моей хозяйки!" Ну и набросились же все на меня: я и злая, я и недобрая, я и вредная... Поплелась я в свой уголок и не выходила ни есть, ни гулять. Правда, на меня все равно никто не обращал внимания. Ах, зачем я родилась собакой! Была бы котом, а еще лучше яркой, веселой птичкой.
Поетичну творчість Калинця, за пропозицією самого автора, прийнято хронологічно поділяти на дві головні частини: дев'ять книжок, написаних перед ув'язненням у 1972 р. (з них офіційно в УРСР опубліковано було лише першу — «Вогонь Купала», 1966, решта функціонувала у самвидавному обігу) і вісім — написаних під час ув'язнення та на виселенні (до 1991 р. функціонували тільки у Самвидаві). Згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій Калинця — «Пробуджена муза» (Варшава, 1991) та «Невольнича муза» (Балтимор — Торонто, 1991). 1991 року збірку вибраних поезій «Тринадцять алогій» видано було також в Україні і у Росії.
Ілюстрації до збірки поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу», які були видрукувані в Лондоні під назвою «Поезії з України» створив у 1969 Богдан Сорока.[1] Це спонукало КДБ порушити кримінальну справу проти художника, десятиліття його твори забороняли виставляти і згадувати його ім'я у пресі. Інші збірки поета: «Підсумовуючи мовчання» (1971), «Коронування опудала» (1972), «Слово триваюче» (1997), «Терновий колір любові» (1998).
Один із найтонших дослідників поезії Калинця Данило Гузар-Струк у передмові до «Невольничої музи» виокремлює «три головні течії» в його поезії: «оспівування культури, любовне прагнення та суспільний протест». Висока культура поетичного мислення й мовлення, любов до текстових стилізацій, надзвичайна формальна винахідливість притаманні Калинцю упродовж усього його творчого розвитку, а такі риси як ерудиція, іронічність, шляхетність у поводженні зі словообразом роблять цю поезію без перебільшення видатним явищем.