Местный доктор уехал "жениться", а вместо него прием больных ведет фельдшер, ничего не понимающий в медицине, но его распирает от гордости за свою значимость. Местный дьячок приходит к нему с жалобой на сильнейшую зубную боль, унижается и расхваливает фельдшера, который хвастается своими познаниями в хирургии, а на деле получается, что не умеет ничего делать, лишь рассуждает, используя медицинские слова, от которых дьячку становится еще страшнее, да к тому еще и больно. Дьячок кричит от боли, а фельдшер тянет-тянет, а зуб вырвать не может. В результате зуб сломался, дьячок ругается последними словами.
Чи варто покидати рідний край? Про це говорить й народна мудрість: "Де народився, там і згодився" Мені здається, що вона все правильно говорить. Чому? Тому що з самого дитинства людина виховується у звичаях свого народу та звикає до них, а за кордоном все інакше. Візьмемо, наприклад, Англію. В англійців вважається, що піти, й не попрощатися, нормально, та нашій людині цього не зрозуміти. Або, наприклад, Німеччина. Пунктуальність - властива риса для цієї нації. Запізнитися у них - найстрашніший гріх, та для нас це ледве не звичка. Між традиціями народів, їх звичками, розуміннями багато відмінностей, тож кожній людині, звичайно, буде комфортніше на рідній землі, хоча обирає кожен сам.
Мені здається, що вона все правильно говорить. Чому? Тому що з самого дитинства людина виховується у звичаях свого народу та звикає до них, а за кордоном все інакше. Візьмемо, наприклад, Англію. В англійців вважається, що піти, й не попрощатися, нормально, та нашій людині цього не зрозуміти. Або, наприклад, Німеччина. Пунктуальність - властива риса для цієї нації. Запізнитися у них - найстрашніший гріх, та для нас це ледве не звичка.
Між традиціями народів, їх звичками, розуміннями багато відмінностей, тож кожній людині, звичайно, буде комфортніше на рідній землі, хоча обирає кожен сам.