Таблица по бирюку 1)ключевые моменты текста 2)на чём остановилась Ваше внимание при чтении данных эпизодов (цитаты) 3)Почему именно на этом остановилось ваше внимание
Живучи серед козаків , Іван Підкова видавав себе за брата молдавського господаря Іоана III Воде Хороброго , який очолював національно -визвольний рух і убитого турками. Є версія , що він проїзходіт з роду Баторі , втік до козаків , рятуючись від сімейних інтриг. Коли чутки про це дійшли до молдаван , незадоволених своїм воєводою Петром VI Кривим , вони спорядили в 1577 році посольство до Івану Підкові і просили його зайняти престол.За сприяння загону козацького гетьмана Якова Шаха з 600 козаків , і свого загону , в який входили і молдавани , Підкова вторгся в Молдавію і скинув з престолу Петра Кульгавого . Івана Підкову підтримали народні маси. Наприкінці листопада 1577 він зайняв столицю Молдавії Ясси і проголосив себе господарем .Утриматися в Молдавії Підкові вдалося , однак , не більше двох місяців. Воєвода Петро , зібравши свіже військо , рушив до Ясс , щоб повернути втрачений престол , але був вдруге розбитий Підковою . Тоді Стефан Баторій , король польський , написав своєму братові , трансільванського воєводи Христофору , щоб той надав до Петру хрому.На початку 1578 Іван Підкова , бачачи , що йому не втриматися на престолі , вирішив залишити Молдавію і хотів пробратися до запорозьких козаків ; але брацлавському воєводі вдалося умовити Підкову відправитися до Варшави , щоб виправдатися перед Баторієм . Король , однак , на догоду туркам уклав Підкову під варту і наказав стратити його у Львові на площі Ринок , в червні 1578 .16 червня 1578 його вивели на площу Ринок у Львові . Після оголошення вироку козаку надали останнє слово . « ... Мене привели на смерть , хоча в своєму житті я не вчинив нічого такого , за що заслужив би такого кінця . Я знаю одне: я завжди боровся мужньо і як чесний лицар проти ворогів християнства і завжди діяв на добро та користь своєї батьківщини , і було в мене єдине бажання - бути їй опорою і захистом проти невірних ... » , - звертався Підкова до присутніх. При цьому він просив урядників не страчувати супроводжували його товаришів. Випивши склянку вина , передану вірними побратимами , Підкова попросив їх принести килимок. Ставши на коліна , Іван прочитав молитву і перехрестився . І тільки після цього славному козакові знесли голову.Івана поховали в православній Успенській церкві [ 1]. Однак козаки викрали його тіло , перевезли до Канева й поховали в одному з православних монастирів під Чернечою горою.Страта Івана Підкови й перетворила його на народного героя. Про нього складали численні перекази , думи та пісні . Він став героєм романтичної поеми Тараса Шевченка « Іван Підкова» ( 1839)Було колись - в УкраїніРевілі Гарматій ;Було колись - ЗапорожціВмілі панувати ...До цих рядків поета залишається додати тільки те , що козаки свого часу «панували » не лише на Україні , але , хоч і не дуже вдало , і за її межами.Румунський письменник Михайло Садовяну присвятив повість « Нікоаре Поткоаве » (1952 ) та кількох козацьких балад . Пам'ятники Іванові Підкові встановлено у Львові та Черкасах
Іван спотикнувся, упав, але зразу ж підскочив і, загубивши колодки, побіг босими ногами по бетонних уламках, що розкидав вибух. Позаду чулися крики, гулко тріщали автоматні черги, попереду була остання перешкода — напівзруйнована заводська стіна, а далі — вулиці, що потопали в зелені.
Він узяв у зуби пластмасову ручку пістолета, плигнув, ухопився за край стіни і швидко перескочив її. Упав у колючки, підскочив і щосили побіг.
Позаду чувся гавкіт собак, крики, постріли, але все це вже не могло зупинити його.
Вибух на заводі схвилював населення. Іванові зустрілися два хлопчики, дівчина, та він мовчки пробіг повз них. Постріли чулися скрізь, але це стріляли в інших, бо Іван не чув свисту куль.
Бігти доводилося на гору, підйом ставав дедалі крутішим, але він з останніх сил намагався дістатися до лісу. Та раптом зовсім близько почувся гавкіт. Іван сховався за сосну, підпустив вівчарку ближче і вистрілив. Собака вискнув і впав. Та із-за каменя вискочив вовкодав з нашийником, на якому теліпався повідок. Пістолет заклинило. Собака кинувся, Іван схопив його за нашийник, став душити, але зрозумів, що не впорається. Тоді він з усієї сили вдарив собаку коліном. Щось хруснуло, і пес безсило простягнувся поряд. Іван чекав нападу, собака зі злістю дивився на людину, але лежав нерухомо. Тоді Іван узяв великий камінь, хотів ударити ним вовкодава по голові, але передумав і став тихо задкувати. Пес поповз, скиглячи від безсилої люті, а чоловік кинув камінь, підхопив браунінг і побіг вгору, в ялинові зарості.
Живучи серед козаків , Іван Підкова видавав себе за брата молдавського господаря Іоана III Воде Хороброго , який очолював національно -визвольний рух і убитого турками. Є версія , що він проїзходіт з роду Баторі , втік до козаків , рятуючись від сімейних інтриг. Коли чутки про це дійшли до молдаван , незадоволених своїм воєводою Петром VI Кривим , вони спорядили в 1577 році посольство до Івану Підкові і просили його зайняти престол.За сприяння загону козацького гетьмана Якова Шаха з 600 козаків , і свого загону , в який входили і молдавани , Підкова вторгся в Молдавію і скинув з престолу Петра Кульгавого . Івана Підкову підтримали народні маси. Наприкінці листопада 1577 він зайняв столицю Молдавії Ясси і проголосив себе господарем .Утриматися в Молдавії Підкові вдалося , однак , не більше двох місяців. Воєвода Петро , зібравши свіже військо , рушив до Ясс , щоб повернути втрачений престол , але був вдруге розбитий Підковою . Тоді Стефан Баторій , король польський , написав своєму братові , трансільванського воєводи Христофору , щоб той надав до Петру хрому.На початку 1578 Іван Підкова , бачачи , що йому не втриматися на престолі , вирішив залишити Молдавію і хотів пробратися до запорозьких козаків ; але брацлавському воєводі вдалося умовити Підкову відправитися до Варшави , щоб виправдатися перед Баторієм . Король , однак , на догоду туркам уклав Підкову під варту і наказав стратити його у Львові на площі Ринок , в червні 1578 .16 червня 1578 його вивели на площу Ринок у Львові . Після оголошення вироку козаку надали останнє слово . « ... Мене привели на смерть , хоча в своєму житті я не вчинив нічого такого , за що заслужив би такого кінця . Я знаю одне: я завжди боровся мужньо і як чесний лицар проти ворогів християнства і завжди діяв на добро та користь своєї батьківщини , і було в мене єдине бажання - бути їй опорою і захистом проти невірних ... » , - звертався Підкова до присутніх. При цьому він просив урядників не страчувати супроводжували його товаришів. Випивши склянку вина , передану вірними побратимами , Підкова попросив їх принести килимок. Ставши на коліна , Іван прочитав молитву і перехрестився . І тільки після цього славному козакові знесли голову.Івана поховали в православній Успенській церкві [ 1]. Однак козаки викрали його тіло , перевезли до Канева й поховали в одному з православних монастирів під Чернечою горою.Страта Івана Підкови й перетворила його на народного героя. Про нього складали численні перекази , думи та пісні . Він став героєм романтичної поеми Тараса Шевченка « Іван Підкова» ( 1839)Було колись - в УкраїніРевілі Гарматій ;Було колись - ЗапорожціВмілі панувати ...До цих рядків поета залишається додати тільки те , що козаки свого часу «панували » не лише на Україні , але , хоч і не дуже вдало , і за її межами.Румунський письменник Михайло Садовяну присвятив повість « Нікоаре Поткоаве » (1952 ) та кількох козацьких балад . Пам'ятники Іванові Підкові встановлено у Львові та Черкасах
Іван спотикнувся, упав, але зразу ж підскочив і, загубивши колодки, побіг босими ногами по бетонних уламках, що розкидав вибух. Позаду чулися крики, гулко тріщали автоматні черги, попереду була остання перешкода — напівзруйнована заводська стіна, а далі — вулиці, що потопали в зелені.
Він узяв у зуби пластмасову ручку пістолета, плигнув, ухопився за край стіни і швидко перескочив її. Упав у колючки, підскочив і щосили побіг.
Позаду чувся гавкіт собак, крики, постріли, але все це вже не могло зупинити його.
Вибух на заводі схвилював населення. Іванові зустрілися два хлопчики, дівчина, та він мовчки пробіг повз них. Постріли чулися скрізь, але це стріляли в інших, бо Іван не чув свисту куль.
Бігти доводилося на гору, підйом ставав дедалі крутішим, але він з останніх сил намагався дістатися до лісу. Та раптом зовсім близько почувся гавкіт. Іван сховався за сосну, підпустив вівчарку ближче і вистрілив. Собака вискнув і впав. Та із-за каменя вискочив вовкодав з нашийником, на якому теліпався повідок. Пістолет заклинило. Собака кинувся, Іван схопив його за нашийник, став душити, але зрозумів, що не впорається. Тоді він з усієї сили вдарив собаку коліном. Щось хруснуло, і пес безсило простягнувся поряд. Іван чекав нападу, собака зі злістю дивився на людину, але лежав нерухомо. Тоді Іван узяв великий камінь, хотів ударити ним вовкодава по голові, але передумав і став тихо задкувати. Пес поповз, скиглячи від безсилої люті, а чоловік кинув камінь, підхопив браунінг і побіг вгору, в ялинові зарості.