Свое произведение по поэме «Цыганы» и ее анализ я начну с истории написания поэмы «Цыганы» Пушкина. Свою работу автор начал писать в 1821 году. Идеей зарождения данного сочинения стала кишиневская ссылка, во время которой Пушкину пришлось странствовать с цыганами и наблюдать за их жизнью. Их поведение и быт настолько поразил автора, что под впечатлением Пушкин взял перо, из-под которого и явилось данное произведение. Завершил свою работу писатель в 1824 году. Конфликт поэмы Цыганы Конфликт поэмы «Цыганы» построен на противоречии страстей самого героя. Здесь мы видим, как переплелись два разных мира: мир городских людей и людей воли и свободы. Особенность конфликта в поэме «Цыганы» заключается в том, что Алеко – главный герой, смог вырваться из власти города, присоединился к цыганам, с которыми хотел прожить свободную жизнь, но по-настоящему так и не сумел стать человеком воли, поэтому и услышал свой приговор: «Оставь нас, гордый человек». Мотив бегства Алеко из города и приход к цыганам Каким же был мотив бегства Алеко из города и почему он решил примкнуть к циганам? Все очень просто. Герой поэмы свободолюбивый человек, такой себе, бунтарь, которому надоели рамки, который захотел стать свободным. Алеко разочаровался в благах цивилизации, для него городская жизнь стала превращаться в ад, а тут еще и совершенное героем преступление, о котором автор нам не повествует. Среди цыган же ему хорошо, он быстро вливается в жизнь цыган, принимая первобытный быт. Вольность цыган. Несвобода человека в цивилизованном обществе Продолжая анализ произведения, остановимся на цивилизованном обществе и несвободе человека в нем, а также на вольности цыган, что изобразил писатель в своем произведении. Так вот, автор критикует жизнь людей среди цивилизации, где есть все блага, где есть все для того, чтобы жить свободно, но, люди здесь, как в клетке. Здесь люди теряют себя, живут по писанным правилам, скованы законами. А вот жизнь вне цивилизации, где не имеется установленных законов, полна свободы действий, вот только, выбрав свободу, нужно быть готовым к бедному существованию, где приходится песнями и плясками зарабатывать себе на жизнь. Роль лирического отступления о луне Тема любви затронута в поэме Пушкина «Цыганы», а значит, рядом здесь и романтизм в поэме «Цыганы». Любовь само по себе сложное чувство, здесь невозможно приказать сердцу любить или нет, невозможно и предугадать исход событий. Так Земфира — героиня поэмы «Цыганы», полюбила другого, не задумываясь пошла на измену, причинив Алеко — герою поэмы «Цыганы» боль, а чтобы передать состояние души героя, автор прибегает природной картине, используя отступление о луне. И здесь она «Зашла в туманы». К тому же луну автор неспроста использовал, видимо, хотел показать, насколько изменчивой может быть женщина и приказать женщине любить одного, невозможно как и заставить луну остановиться на месте. Художественная роль образа Мариулы, жены Старого цыгана, в конфликте и композиции поэмы Мариула – это мать Земфиры, которая бросила мужа с ребенком, ради новой любви. И автор неслучайно нам рассказывает о Мариуле, тем самым показывая, что и дочь ее пошла той же дорогой, вот только их возлюбленные поступают по-разному. И, если свободный старый цыган отпустил жену, ведь он знает, что любви не прикажешь, то Алеко, который жил среди правил, жил в мире, где существуют рамки, не смог простить и отпустить, поэтому он и пошел на такой шаг, как убийство. Авторская позиция в поэме Когда читаешь произведение Пушкина «Цыганы», то видим, что автор не выбирает ту или иную сторону, он не становиться на защиту Алеко или цыган, а попросту сочувствует старику и положительно относится к главному герою, правда, его поступок, когда герой решается на убийство, не одобряет, поэтому словами старика, он прогнал Алеко из табора. Художественный смысл заключительной сцены. Роль эпилога Каков художественный смысл последней сцены? Здесь писатель хотел нам показать, каким одиноким в своей жизни остался главный герой произведения. Он, как та телега среди поля, что осталась стоять брошенной в степи. Именно так себя чувствовал и Алеко. Эпилог также играет свою роль. Здесь автор показывает нам, что независимо от того, в таборе ты живешь или среди цивилизации, невозможно избежать своей жизни, уготованной судьбой. Судьба настигнет тебя, где бы ты ни был и куда бы ни спрятался.
Мені подобаються книги Стівенсона. Я дуже люблю перечитувати “Острів скарбів” про піратів і море. Але Стівенсон писав ще й вірші. Я прочитав його вірш “Вересовий трунок” і хочу розповісти, що я думаю. У вірші розповідається про стародавній напій, який пили крихітки – медовари. Вони жили в древній країні, і їх називали пікти. Я запитав у батьків, хто такі пикти. Виявляється, що пікти – це стародавній народ, який жив в Англії. їх називали піктами або “розмальованими”, тому що вони були всі в татуюваннях. Вересковий трунок був дуже смачним напієм:
“З вересу напій
Забуто давним-давно.
А був він солодше меду,
П’яніший, ніж вино”.
Для нього брали нектар з квітів вересу. Але народ медоварів знищили вороги. Вони вміли воювати і завоювали землі піктів, вони вбили всіх, кого знайшли. Але вересовий мед вони варити не вміли. Потім, коли навесні зацвів верес, смачний напій варити стало нікому:
“Літо в країні настало,
Вереск знову цвіте,
Але нікому готувати
Вересковий мед.
У своїх могилках тісних,
У горах рідної землі
Крихітки – медовари
Притулок собі знайшли”.
І тоді король воїнів наказав катувати двох, хто залишився в живих, тому що хотів спробувати смачного меду. Мені було дуже шкода їх, тому що вони обидва померли. Хлопчик і його старий батько не видали таємницю меду. Я думаю, що вони це зробили не даремно. Вони залишилися лише вдвох, і нікого з їх рідних більше не було. Всі лежали в могилах. Хлопчику і його батькові потрібно було не віддати ворогам останній секрет – все, що залишилося від їхнього народу. Старий сказав королю, що видасть секрет меду, але йому соромно перед сином. Тому нехай сина вб’ють, а він все розповість:
“Таємницю давно б я видав,
Якби син не заважав!
Хлопчику життя не шкода,
Загибель йому дарма.
Мені продавати свою совість
Совісно буде при ньому.
Нехай його міцно зв’яжуть
І кинуть у безодню вод,
А я навчу шотландців
Готувати старовинний мед!”.
Він обдурив короля, бо не збирався видавати йому таємницю і помер. Але мені здається, що старий батько вчинив неправильно. Чому він думав, що його син видасть таємницю? Усі завжди лають тих, хто молодший. Це неправильно. Адже, коли вони виростуть, вони стануть такими ж, як ті, хто їх лаяв.
Про що може бути цей вірш? Я думаю, що Стівенсон розповідає про тих, хто любить Батьківщину і свій народ і не боїться померти за них. У вірші дуже запам’ятовуються хлопчик і його батько. І ще я думаю, що кожен повинен вміти захищати себе і своїх рідних, тому що завжди є ті, хто сильніший і для кого всі чужі – вороги. А король завойовників мені не сподобався. Він був неправий, коли вбивав усіх піктів. Люди повинні жити між собою мирно, і тоді не зникнуть з землі давні таємниці, які люди передають своїм дітям і онукам.
Ещё сочинения на http://sochinyshka.ru/poema-cygany.html © Сочиняшка.RU
“З вересу напій
Забуто давним-давно.
А був він солодше меду,
П’яніший, ніж вино”.
Для нього брали нектар з квітів вересу. Але народ медоварів знищили вороги. Вони вміли воювати і завоювали землі піктів, вони вбили всіх, кого знайшли. Але вересовий мед вони варити не вміли. Потім, коли навесні зацвів верес, смачний напій варити стало нікому:
“Літо в країні настало,
Вереск знову цвіте,
Але нікому готувати
Вересковий мед.
У своїх могилках тісних,
У горах рідної землі
Крихітки – медовари
Притулок собі знайшли”.
І тоді король воїнів наказав катувати двох, хто залишився в живих, тому що хотів спробувати смачного меду. Мені було дуже шкода їх, тому що вони обидва померли. Хлопчик і його старий батько не видали таємницю меду. Я думаю, що
вони це зробили не даремно. Вони залишилися лише вдвох, і нікого з їх рідних більше не було. Всі лежали в могилах. Хлопчику і його батькові потрібно було не віддати ворогам останній секрет – все, що залишилося від їхнього народу. Старий сказав королю, що видасть секрет меду, але йому соромно перед сином. Тому нехай сина вб’ють, а він все розповість:
“Таємницю давно б я видав,
Якби син не заважав!
Хлопчику життя не шкода,
Загибель йому дарма.
Мені продавати свою совість
Совісно буде при ньому.
Нехай його міцно зв’яжуть
І кинуть у безодню вод,
А я навчу шотландців
Готувати старовинний мед!”.
Він обдурив короля, бо не збирався видавати йому таємницю і помер. Але мені здається, що старий батько вчинив неправильно. Чому він думав, що його син видасть таємницю? Усі завжди лають тих, хто молодший. Це неправильно. Адже, коли вони виростуть, вони стануть такими ж, як ті, хто їх лаяв.
Про що може бути цей вірш? Я думаю, що Стівенсон розповідає про тих, хто любить Батьківщину і свій народ і не боїться померти за них. У вірші дуже запам’ятовуються хлопчик і його батько. І ще я думаю, що кожен повинен вміти захищати себе і своїх рідних, тому що завжди є ті, хто сильніший і для кого всі чужі – вороги. А король завойовників мені не сподобався. Він був неправий, коли вбивав усіх піктів. Люди повинні жити між собою мирно, і тоді не зникнуть з землі давні таємниці, які люди передають своїм дітям і онукам.