Героїня книги, дівчинка по імені Аліса, починає свою подорож у Країну Чудес зненацька для себе самої: разомлевшая від жари й неробства Аліса раптом помітила кролика, що саме по собі не дивно; але кролик цей виявився не тільки мовцем (чому в ту хвилину Аліса теж не зачудувалася), але ще й власником кишенькових годинників, а вдобавок він кудись дуже квапився. Згоряючи від цікавості, Аліса кинулася за ним у нору й виявилася… у вертикальному тунелі, по якому стрімко (або не дуже? адже вона встигала зауважувати, що коштує на полках по стінах, і навіть схопила банку з наклейкою «Апельсиновий мармелад», на жаль порожню) провалилася крізь землю. Але все кінчається на цьому світлі, скінчилося й Алісине падіння, причому досить благополучно: вона виявилася у великому залі, Кролик зник, зате Аліса побачила багато дверей, а на столику – маленький золотий ключик, яким їй удалося відкрити двері в чудесний сад, але пройти туди була неможливо: Аліса була занадто велика
Але їй відразу підкрутився флакончик з написом «Випий мене»; незважаючи на властиву Алісі обережність, вона все-таки випила із флакончика й стала зменшуватися, так так, що злякалася, як би з нею не трапилося того, що буває з полум’ям свічі, коли свічу задувають. Добре, що поблизу лежав пиріжок з написом «З’їли мене»; з’ївши його, Аліса вимахнула до таких розмірів, що стала прощатися зі своїми ногами, що залишилися десь далеко внизу. Дуже все тут було дивно й непередбачене. Навіть таблиця множення й давно виучені вірші виходили в Аліси сикось-накось; дівчинка сама себе не дізнавалася й навіть вирішила, що це й не вона зовсім, а зовсім інша дівчинка; від прикрості й нескінченних чудностей вона заплакала. І наплакало ціле озеро, навіть сама там ледве не потонула
Але їй відразу підкрутився флакончик з написом «Випий мене»; незважаючи на властиву Алісі обережність, вона все-таки випила із флакончика й стала зменшуватися, так так, що злякалася, як би з нею не трапилося того, що буває з полум’ям свічі, коли свічу задувають. Добре, що поблизу лежав пиріжок з написом «З’їли мене»; з’ївши його, Аліса вимахнула до таких розмірів, що стала прощатися зі своїми ногами, що залишилися десь далеко внизу. Дуже все тут було дивно й непередбачене. Навіть таблиця множення й давно виучені вірші виходили в Аліси сикось-накось; дівчинка сама себе не дізнавалася й навіть вирішила, що це й не вона зовсім, а зовсім інша дівчинка; від прикрості й нескінченних чудностей вона заплакала. І наплакало ціле озеро, навіть сама там ледве не потонула