у комедії, події в якій відбуваються протягом одного дня, коли пан журден чекає на маркізу дорімену, витримані класицистичні вимоги єдності часу та місця. ні, не витримано, адже, крім сюжетної лінії закоханого пана журдена, в комедії розгортаються ще три лінії — юної люсіль та її коханого клеонта, маркізи та графа, слугнікольта ков’єля. усі три лінії закінчуються щасливо — весіллям закоханих. усі сюжетні лінії чудово гармонують одна з одною, можна сказати, що в основу твору покладено зображення кохання — сліпого, але зворушливого (панжурден), розсудливого та корисливого (граф дорант), сміливого та заповзятого (люсіль та клеонт), простодушного та рішучого (слуги).
герої комедій мольєра принесли віру в людину, яка може подолати дисгармонію світу, трагічне в ньому. п’єси мольєра недаремно, незважаючи на всі сумні, невеселі аспекти світу, що відкривається в них, належать до жанру комедій, зберігають атмосферу весе
лощів і радості. на противагу , зображеним у комедії, мольєр висуває свої життєві ідеали. він говорить про людську гідність. його надії не пов’язані з дворянством і буржуазією, яка прагне до зовнішнього блиску. істинні сподівання і перспективи буржуазії відобразилися в зауваженнях клеонта, який грає в розвитку дії епізодичну роль. клеонт обстоює не асиміляцію з дворянством, а рівноправ’я. буржуазія, як він вважає, повинна мати і особисту незалежність, і посідати в суспільстві гідне місце. прагнення здаватися не тим, ким ти є, визначається клеонтом як ознака духовної низькості.
потяг до уявної пошани дає клеонту змогу обдурити журдена маскарадом і отримати руку люсіль, в якій йому було відмовлено, тому що він не шляхтич. мольєр не показав нам, як учинить заслужено осміяний журден, коли викриє обман і стане посміховиськом. та, мабуть, мольєр ставив за мету, щоб буржуа, заражені наслідуванням шляхетності, подивилися на журдена і побачили в ньому себе.
Роберт Льюис Стивенсон был шотландцем по происхождению, чем гордился всю жизнь. Шотландский народ много веков пытался отстоять свою независимость, поэтому, наверное, идеалы борьбы против захватчиков, поработителей были такими близкими для Стивенсона.
По легендам, когда-то очень давно, еще до прихода скоттов в Шотландии жили маленькие люди – пикты. Этот мирный легендарный народ прославился тем, что умел варить из верескового цвету странный напиток «напиток, меда слаще, крепче, чем вино» . Но мирная жизнь пиктов прервал нападение шотландских завоевателей. Войско шотландского короля безжалостно уничтожило маленьких пиктов «к ноге» . Только «смерть и ужас» принесли шотландцы на вересковые поля.
Но шотландскому королю должно было уничтожить целый народ и захватить чужую землю – ему еще захотелось иметь и особый удивительный напиток – гордость уничтоженного народа. Только как же узнать тайну его приготовления?
И тут судьба как будто подыгрывает захватчику – шотландские воины нашли двух последних живых Броваров – старого отца и сына. Король, конечно, не надеялся встретить сопротивление при таких неравных силах. Он гордо пообещал пиктам жизнь за то, что они откроют тайну приготовления напитка.
На первый взгляд, что тут особенного? Выполните прихоть повелителя и живите! Но не сам напиток был ценностью последних пиктов – это была последняя тайна всего их уничтоженного народа. Открыть ее врагам значило предать память о погибших, потерять достоинство перед врагами … Разве могли эти двое заветную тайну подарить жестоком убийце? ..
Тишина. Последнее отец с сыном прислушиваются к голосу родной земли, вдыхают запах вереска, слышат шум моря … И звучат страшные слова отца:
Не смею я честь продавать,
Как в глаза смотрит сын.
Свяжите его крепко, государь,
И бросьте в кипучие нуртом …
Страшные муки взял на себя старый отец, собственноручно послав сына на смерть. И, наверное, не имел возможности объяснить сыну, что не предатель его отец. Страшная смерть парня, а что чувствовал старик – нельзя даже представить. Но теперь он остался один и стал еще сильнее:
Смерть мне не страшна,
И верескового напитка
Со мной умрет тайна.
Маленькие пикты остались непокоренными благодаря своему последнему герою. Как не свирепствовали шотландцы, но не достигли желаемого. Мужественные патриоты получили настоящую победу – победу достоинства над произволом и жестокостью, победу любви к отчизне над грубой силой нелюдей.
ответ:
объяснение:
у комедії, події в якій відбуваються протягом одного дня, коли пан журден чекає на маркізу дорімену, витримані класицистичні вимоги єдності часу та місця. ні, не витримано, адже, крім сюжетної лінії закоханого пана журдена, в комедії розгортаються ще три лінії — юної люсіль та її коханого клеонта, маркізи та графа, слугнікольта ков’єля. усі три лінії закінчуються щасливо — весіллям закоханих. усі сюжетні лінії чудово гармонують одна з одною, можна сказати, що в основу твору покладено зображення кохання — сліпого, але зворушливого (панжурден), розсудливого та корисливого (граф дорант), сміливого та заповзятого (люсіль та клеонт), простодушного та рішучого (слуги).
герої комедій мольєра принесли віру в людину, яка може подолати дисгармонію світу, трагічне в ньому. п’єси мольєра недаремно, незважаючи на всі сумні, невеселі аспекти світу, що відкривається в них, належать до жанру комедій, зберігають атмосферу весе
лощів і радості. на противагу , зображеним у комедії, мольєр висуває свої життєві ідеали. він говорить про людську гідність. його надії не пов’язані з дворянством і буржуазією, яка прагне до зовнішнього блиску. істинні сподівання і перспективи буржуазії відобразилися в зауваженнях клеонта, який грає в розвитку дії епізодичну роль. клеонт обстоює не асиміляцію з дворянством, а рівноправ’я. буржуазія, як він вважає, повинна мати і особисту незалежність, і посідати в суспільстві гідне місце. прагнення здаватися не тим, ким ти є, визначається клеонтом як ознака духовної низькості.
потяг до уявної пошани дає клеонту змогу обдурити журдена маскарадом і отримати руку люсіль, в якій йому було відмовлено, тому що він не шляхтич. мольєр не показав нам, як учинить заслужено осміяний журден, коли викриє обман і стане посміховиськом. та, мабуть, мольєр ставив за мету, щоб буржуа, заражені наслідуванням шляхетності, подивилися на журдена і побачили в ньому себе.
Роберт Льюис Стивенсон был шотландцем по происхождению, чем гордился всю жизнь. Шотландский народ много веков пытался отстоять свою независимость, поэтому, наверное, идеалы борьбы против захватчиков, поработителей были такими близкими для Стивенсона.
По легендам, когда-то очень давно, еще до прихода скоттов в Шотландии жили маленькие люди – пикты. Этот мирный легендарный народ прославился тем, что умел варить из верескового цвету странный напиток «напиток, меда слаще, крепче, чем вино» . Но мирная жизнь пиктов прервал нападение шотландских завоевателей. Войско шотландского короля безжалостно уничтожило маленьких пиктов «к ноге» . Только «смерть и ужас» принесли шотландцы на вересковые поля.
Но шотландскому королю должно было уничтожить целый народ и захватить чужую землю – ему еще захотелось иметь и особый удивительный напиток – гордость уничтоженного народа. Только как же узнать тайну его приготовления?
И тут судьба как будто подыгрывает захватчику – шотландские воины нашли двух последних живых Броваров – старого отца и сына. Король, конечно, не надеялся встретить сопротивление при таких неравных силах. Он гордо пообещал пиктам жизнь за то, что они откроют тайну приготовления напитка.
На первый взгляд, что тут особенного? Выполните прихоть повелителя и живите! Но не сам напиток был ценностью последних пиктов – это была последняя тайна всего их уничтоженного народа. Открыть ее врагам значило предать память о погибших, потерять достоинство перед врагами … Разве могли эти двое заветную тайну подарить жестоком убийце? ..
Тишина. Последнее отец с сыном прислушиваются к голосу родной земли, вдыхают запах вереска, слышат шум моря … И звучат страшные слова отца:
Не смею я честь продавать,
Как в глаза смотрит сын.
Свяжите его крепко, государь,
И бросьте в кипучие нуртом …
Страшные муки взял на себя старый отец, собственноручно послав сына на смерть. И, наверное, не имел возможности объяснить сыну, что не предатель его отец. Страшная смерть парня, а что чувствовал старик – нельзя даже представить. Но теперь он остался один и стал еще сильнее:
Смерть мне не страшна,
И верескового напитка
Со мной умрет тайна.
Маленькие пикты остались непокоренными благодаря своему последнему герою. Как не свирепствовали шотландцы, но не достигли желаемого. Мужественные патриоты получили настоящую победу – победу достоинства над произволом и жестокостью, победу любви к отчизне над грубой силой нелюдей.