На мою думку відповідь не однозначна: важко бути і комахою і людиною. Комаха ні сказати, ні зробити щось, ні захистити себе не може. Але є і інша сторона: погано також бути через міру тихою закомплексованою людиною, яка, як комаха, також цього зробити не може.
В жорстокому суспільстві вижити зможуть тільки хитрі, лицемірні люди. Вони не дивляться на проблеми інших, не співпереживають. Вони йдуть тільки вперед, забуваючи про інших. А шляхетні й добрі, зазвичай, залишаються покірними слугами тих перших, не маючи права жити для себе. Покірність й через мірна відданість сімї зробили з Грегора Замзи комаху.
Бути людиною краще тим, що в будь-яку хвилину можна все змінити. Але, якщо ми будемо баятись змін, то так і залишимось там де ми є. Людина – не комаха, вона сама обирає як жити. У цьому одна з переваг. По-друге, завжди знайдуться однодумці, варто лише розповісти свою проблему іншим, і тобі до Не одразу, а тоді коли це буде найбільше потрібно. Це наче закон життя в суспільстві: « Якщо до ні від кого не надійшло, то ти сам маєш сили все зробити».
Багато людей можуть стверджувати, що бути справжньою людиною важче: потрібно бути особистістю, навчатись, вирішувати важливі питання, наче комахи просто існують. Я вважаю, що це не так. Комахи також мають важливі завдання, та сенс проживання на землі. У сучасному світі створено безліч благ для полегшення життя людини, але сама людина лише те і робить, що погіршує середовище для існування маленьких, нікому не помітних істот. Ф. Кафка показав на прикладі Грегора Замзи, що саме та комаха, безпорадне створіння, є морально значно кращою за людей.
Якщо замислитись над тим, що було б якби я стала комахою, то перше моє рішення було б – це тікати від усіх. Хай краще мене пам’ятають такою, якою я була людиною, ніж якою стала. Я впевнена, любов рідних до мене ніколи не згасне, але про інших я цього сказати не можу. Люди надто легко змінюють враження під впливом суспільства. Потрібно або пристосуватись до життя комахи, або померти.
Вільям Шекспір казав: «Зайва квапливість, точно так само як і повільність, веде до сумного кінця». І у людини і в комахи життя складне по-своєму. Тому допоки я людина, буду жити як потрібно. Хто знає, що буде завтра. І поки я ще можу говорити - буду висловлювати свою думку. Кажуть: «Скільки людей – стільки й думок», нехай моя думка також змусить когось замислитись і подивитись на світ іншими очима.
Объяснение:
На мою думку відповідь не однозначна: важко бути і комахою і людиною. Комаха ні сказати, ні зробити щось, ні захистити себе не може. Але є і інша сторона: погано також бути через міру тихою закомплексованою людиною, яка, як комаха, також цього зробити не може.
В жорстокому суспільстві вижити зможуть тільки хитрі, лицемірні люди. Вони не дивляться на проблеми інших, не співпереживають. Вони йдуть тільки вперед, забуваючи про інших. А шляхетні й добрі, зазвичай, залишаються покірними слугами тих перших, не маючи права жити для себе. Покірність й через мірна відданість сімї зробили з Грегора Замзи комаху.
Бути людиною краще тим, що в будь-яку хвилину можна все змінити. Але, якщо ми будемо баятись змін, то так і залишимось там де ми є. Людина – не комаха, вона сама обирає як жити. У цьому одна з переваг. По-друге, завжди знайдуться однодумці, варто лише розповісти свою проблему іншим, і тобі до Не одразу, а тоді коли це буде найбільше потрібно. Це наче закон життя в суспільстві: « Якщо до ні від кого не надійшло, то ти сам маєш сили все зробити».
Багато людей можуть стверджувати, що бути справжньою людиною важче: потрібно бути особистістю, навчатись, вирішувати важливі питання, наче комахи просто існують. Я вважаю, що це не так. Комахи також мають важливі завдання, та сенс проживання на землі. У сучасному світі створено безліч благ для полегшення життя людини, але сама людина лише те і робить, що погіршує середовище для існування маленьких, нікому не помітних істот. Ф. Кафка показав на прикладі Грегора Замзи, що саме та комаха, безпорадне створіння, є морально значно кращою за людей.
Якщо замислитись над тим, що було б якби я стала комахою, то перше моє рішення було б – це тікати від усіх. Хай краще мене пам’ятають такою, якою я була людиною, ніж якою стала. Я впевнена, любов рідних до мене ніколи не згасне, але про інших я цього сказати не можу. Люди надто легко змінюють враження під впливом суспільства. Потрібно або пристосуватись до життя комахи, або померти.
Вільям Шекспір казав: «Зайва квапливість, точно так само як і повільність, веде до сумного кінця». І у людини і в комахи життя складне по-своєму. Тому допоки я людина, буду жити як потрібно. Хто знає, що буде завтра. І поки я ще можу говорити - буду висловлювати свою думку. Кажуть: «Скільки людей – стільки й думок», нехай моя думка також змусить когось замислитись і подивитись на світ іншими очима.