Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.
Крылов - первый по времени ученик А. Г. Венецианова, художник, с которого началась история Сафонковской школы. Венецианов встретил Крылова в Теребенском монастыре Тверской губернии, где тот на положении подмастерья расписывал иконостас с артелью калязинских иконописцев. По совету Венецианова Крылов начал рисовать с натуры и писать портреты. В 1825 году он приехал в Петербург, поселился у Венецианова как его ученик и одновременно стал посещать рисовальные классы Академии художеств.
Картин Никифора Крылова известно очень мало, «Русская зима» — наиболее значительная из них. В документах Общества поощрения художников, покровительством которого пользовался Крылов, сохранились сведения об истории написания этого пейзажа. Когда у молодого художника возникло намерение исполнить с натуры зимний вид, нашлись меценаты, готовые ему в этом. По выборе Крыловым места около Тосны ему выстроили там целую мастерскую, «дав художнику и содержание во все время его занятий». В течение месяца картина была закончена, и после появления ее на выставке Академии художеств в 1827 произвела на зрителей сильное впечатление.
Работая над пейзажем, Крылов оставался верен принципу, внушенному ему Венециановым, «ничего не изображать иначе чем в натуре является и повиноваться ей одной». Художник писал ландшафт с высокого берега, и это позволило ему представить широкую панораму местности. С косогора дорога спускается в пойму реки Тосны с берегами, поросшими кустарником, вдали видна темная полоса густого хвойного леса. Живописец тонко почувствовал состояние природы в зимний день. На снегу лежат голубоватые тени, небо покрыто облаками, предметы четко вырисовываются на фойе снега. Пейзаж оживляют фигуры людей, занятых повседневными делами: здесь и две женщины, встретившиеся на пути к проруби, где полощут белье, и статная крестьянка с деревянными ведрами на коромысле, и молодой крестьянин, ведущий под уздцы лошадь. Зоркость натурного наблюдения сочетается у Крылова с поэтичностью общего настроения, одушевляющего пейзаж.
Відповідь:
Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.
Картин Никифора Крылова известно очень мало, «Русская зима» — наиболее значительная из них. В документах Общества поощрения художников, покровительством которого пользовался Крылов, сохранились сведения об истории написания этого пейзажа. Когда у молодого художника возникло намерение исполнить с натуры зимний вид, нашлись меценаты, готовые ему в этом. По выборе Крыловым места около Тосны ему выстроили там целую мастерскую, «дав художнику и содержание во все время его занятий». В течение месяца картина была закончена, и после появления ее на выставке Академии художеств в 1827 произвела на зрителей сильное впечатление.
Работая над пейзажем, Крылов оставался верен принципу, внушенному ему Венециановым, «ничего не изображать иначе чем в натуре является и повиноваться ей одной». Художник писал ландшафт с высокого берега, и это позволило ему представить широкую панораму местности. С косогора дорога спускается в пойму реки Тосны с берегами, поросшими кустарником, вдали видна темная полоса густого хвойного леса. Живописец тонко почувствовал состояние природы в зимний день. На снегу лежат голубоватые тени, небо покрыто облаками, предметы четко вырисовываются на фойе снега. Пейзаж оживляют фигуры людей, занятых повседневными делами: здесь и две женщины, встретившиеся на пути к проруби, где полощут белье, и статная крестьянка с деревянными ведрами на коромысле, и молодой крестьянин, ведущий под уздцы лошадь. Зоркость натурного наблюдения сочетается у Крылова с поэтичностью общего настроения, одушевляющего пейзаж.