ів 7) Від якої особи ведеться оповідь у творі «Модри Камень»?
8) З ким у малині лежав «повержений з небес маленький ангел» (за мотивами
«Зачарована Десна»)?
9) Справжнє прізвище Івана Багряного?
І рівень. Розпізнай твір за ключовими словами.Назви автора
10) Епос, 1944, 1946; перемога добра над злом, кожен має бути Людиною,
автобіографічність, тоталітарний режим, «Йосип Сталін».

книгу, о которой хочу рассказать, уверена, знают все. многим моим друзьям она не нравится, но я и сегодня помню то чувство, с которым впервые читала ее. это трудно описать. передо мной, как живой, вставал  печорин. я видела человека, который так сильно отличался от всего того, о чем я слышала или читала раньше. и помню, что долго я задавала себе вопрос: «почему? »

и сегодня, спустя какое-то время, когда чувства, вызванные книгой, немного улеглись, я хочу еще раз подумать и понять, ответить на некоторые из моих вопросов.

чтобы говорить о человеке, о его жизни, характере, переживаниях, сначала хочу представить себе этого человека:

« не побежденное ни развратом столичной жизни, ни бурями »

« его и брови были черные, несмотря на светлый цвет его волос, — признак породы в »

но самое главное в человеке, на что я сразу обращаю внимание, — это глаза: « не смеялись, когда он это признак — или злого нрава, или глубокой постоянной они сияли каким-то фосфорическим то был блеск, подобный блику гладкой стали, ослепительный, но »

в душе уже сложился образ, в который я влюблена: красивый, умный, а главное, осталось место загадке, тайне его глаз, окутывающей любого сильного характером человека. сильного в вот что так сильно выделяет печорина на фоне других людей, окружающих его в кисловодске, да и на протяжении всей его жизни. печорин живет среди людей, но остается трагически одиноким. его обвиняют все кругом. он разрушает судьбы людей, причиняя им боль и страдания. вот  бедная девушка, любовь которой к печорину закончилась для нее смертью. ее жизнь была прекрасна и невинна до того, как печорин выкрал ее. он долго добивался ее любви, а добившись, стал постепенно уходить.

я вспоминаю все это, но в душе звучат слова, сказанные печориным с отчаянием в минуту признания перед другом: « ее еще люблю, я ей за несколько минут довольно сладких, я за нее жизнь, — только мне с нею »

и после этого самой хочется крикнуть: «он не виноват, он сам страдает! » а его слова в разговоре с княжной мери: «это становилось невыносимо: еще минута, и я упал бы к ногам »

літературна діяльність м. гоголя припадає на першу половину xix століття. останнім часом навколо імені, безсумнівно, великого письменника точаться запеклі суперечки: «чий м. гоголь, російський чи український? » очевидно, передбачаючи таке питання, сам микола васильович у листі до олександри осипівни смирнової-россет написав: «скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа. знаю лише те, що ніяк не віддав би переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. обидві природи надто щедро обдаровано богом, і, як навмисно, кожна з них окремо вміщує у собі те, чого немає в іншій, — явний знак того, що вони повинні доповнювати одна одну». тож не дивно, що така українська творчість гоголя є настільки російською і навпаки. ціла низка творів про україну, написаних російською мовою, є неоціненним внеском у скарбницю літератур обох країн.

гоголь у своїй російській мові зберігав світоглядні українські фольклорні моделі. відомо, що письменник із великою увагою ставився до народної української творчості, знав вірування, обряди, казки й легенди українського народу.

так, легенда про цвіт папороті покладена в основу оповідання «вечір проти івана купала». в одному хуторі з’явився химерний чоловік, «бісівська людина» на ім’я басаврюк, що є уособленням нечистої сили, диявола, який спокушає людей, зводить з розуму. дарував він людям коштовні подарунки, а на наступну ніч із людиною відбувалися страшні речі, однак позбутися тих подарунків не так легко було: кинеш у воду — пливе бісівська каблучка або намисто по воді — і до тебе ж у руки. у тому ж хуторі жив петро безродний, бідний робітник, що мав «усього-на-всього одну сіреньку свитку». він покохав красуню підорку, дочку свого заможного хазяїна. звичайно ж, старий корж, батько підорки, розлютився, побачивши, що його дочка цілується з петром, який не має нічого за душею. дізнавшись про те, що до підорки сватається інший заможний пихатий лях, безнадійно закоханий парубок намагається втопити своє горе в чарчині. не маючи вже жодної надії повернути свою кохану підорку, петро зустрічає в шинку басаврюка й укладає з ним угоду, фактично угоду з самим дияволом. парубок має піти в ніч на івана купала на ведмежу й зірвати цвіт папороті попри всі страхіття, що йому ввижатимуться. однак петро й не здогадувався, що виконавши таке завдання, нін повинен піти ще далі — пролити людську кров, кров невинної дитини — івася — меншого брата коханої.

спочатку людське єство петра запротестувало, він замахнувся ножем на відьму, але басаврюк іззаду загримів: що, мовляв, обіцяв виконати? а відьма тупнула ногою — і петро побачив у розверзнутій землі коштовності. тоді очі в хлопця загорілися, розум йому ніби затуманився, і він убив івася. а наступного дня прокинувся, не пам’ятаючи нічого, але з мішками, повними багатства. проте скарби, здобуті нечесно, за диявола, як відомо, щастя не приносять. так і сталося: як навіжений, петро намагався весь час щось пригадати, але не міг. змарніла його кохана підорка, силуючись чоловікові, вилікувати його, врятувати затьмарений розум. аж коли петро побачив стару відьму, то все пригадав, дико засміявся, кинув у неї сокиру, а на місці відьми з’явився привид івася. жахливі речі коїлися в зачиненій хаті, а замість петруся й грошей люди знайшли купку попелу й черепки. такою є плата за багатство, отримане ціною невинної крові.

персонажі оповідання змальовані у фольклорних традиціях із використанням епітетів, порівнянь; пейзажі ніби доповнюють фантастичний світ, у якому діє нечиста сила. у народному стилі зображено відьму, усі чарівні перетворення й дива. і хоча твір написаний    російською мовою, м. гоголь майстерно передав саме український колорит, цілком виправдано вводячи до тексту українські слова, приказки («свитка, монисто», «бреше, сучий москаль», «що то вже, як у кого чорт-ма клепки в голові! »)

художньо переосмислюючи народну легенду, м. гоголь створив цілком оригінальний мистецький твір, який із цікавістю читають уже багато поколінь, переймаються трагічною долею героїв, зачаровуються чудовою мовою розповіді, шукають відповіді на вічне питання — як протистояти диявольській спокусі, що у всі віки переслідує людей.