Історичні пісні є складовою частиною українського героїчного епосу. У них відображено важливі події історії, змальовано відомих історичних осіб. Основний зміст пісень — боротьба українського народу проти іноземного поневолення за соціальне та національне визволення. Історичні пісні виражають народне розуміння історії, дають оцінку подіям і діяльності відомих діячів.
Хронологічно першими творами є пісні про турецько-татарські набіги, про полонення мирного населення та його страждання в неволі. У піснях народ оспівав оборонців вітчизни, їх непримиренність до ворогів, готовність скоріше вмерти, аніж підкоритися їм. Таким мужнім патріотом виступає козак Байда, який, навіть зазнаючи тяжких мук, знаходить б поквитатися з ворогом:
Ой як стрілив — царя вцілив,А царицю — в потилицю,Його доньку — в головоньку.«Ото ж тобі, царю,За Байдину кару!»Картина розправи вже приреченого на смерть Байди зі своїми ворогами приводить до висновку: доки серце б'ється в грудях, треба шукати і знаходити засоби боротьби з ворогом. У пісні стверджується думка, що ніколи не поневолити народ, який обстоює свою волю і незалежність.
Розквіту історичні пісні досягли в період народно-визвольної війни 1648—1654 років. У них оспівується героїзм народних мас у боротьбі проти соціального і національного гноблення, проти польської шляхти та українського панства. У піснях цього періоду засобами символіки передається сила народу: образ повені в пісні «Розлилися круті бережечки», образ хмелю в пісні «Чи не той то хміль». Поетичний образ хмелю уособлював наростання народної боротьби проти гнобителів, підкреслював, що запорукою сили Богдана Хмельницького є його тісний зв'язок з народними масами. Народ підтримував Богдана і в піснях прославляв його перемоги. У пісні «Ой Богдане, батьку Хмелю» підкреслено мужні риси характеру народного героя, його талант полководця, силу й відвагу:
Знає Корсунь і Пилява,Знають Жовті Води,Як водив своє козацтвоБогдан у походи.1768 року на Правобережній Україні розгорнулося антикріпосницьке повстання — Коліївщина. Про цю подію складено багато пісень, зокрема про народних ватажків — Максима Залізняка, Івана Ґонту.
З найдавніших часів до нас дійшли пісні, які донесли думи й почуття, болі й сподівання людей-трудівників. Пісня — це душа народу, його нев'януча краса.
Своеобразным ключом к лирике Пушкина является его философская лирика, в которой ставятся вечные проблемы бытия: смысла жизни, смерти и вечности, добра и зла. Многие стихотворения этого цикла трагичны ("Бесы", "Не дай мне бег сойти с ума"), жизнь представляется поэту как "дар напрасный, дар случайный". И все »е "самая грусть Пушкина, несмотря на ее глубину, как-то необыкновенно светла и прозрачна" (Белинский) . Это ощущение возникает потому, что чувство уныния, одиночества, острое восприятие быстротечности жизни снимается в стихотворениях Пушкина утверждением жизни как победы солнца бессмертного ума над ложной мудростью ("Вакхическая песня", 1825), молодости над смертью ("Брожу ли я вдоль улиц шумных...,1829). Даже композиционно многие стихотворения Пушкина основаны на контрастном пересечении лейтмотивов света и тьмы, жизни и смерти, отчаяния и оптимизма. Так, в стихотворении "Элегия" (" Безумных лет угасшее веселье, 1830) трагическая тональность первой части ("Мой путь уныл, Сулит мне труд и горе грядущего волнуемое море") сменяется мощным мажорным аккордом:
Но не хочу, о други, умирать, Я жить хочу, чтоб мыслить и страдать.
Это не заглушает трагического звучания элегии, так как оно - отражение того, что есть в жизни человека страдания. горести, заботы, троволиснья, "закат печальный", но все же главным становится то, что составляет высший смысл существования: чувство прекрасного ("порой опять гармонией упьюсь"), радость творчества ("над вымыслом слезами обольюсь" "мыслить и страдать", вера в чудное мгновенье любви.
По такому же принципу развивается и поэтическая идея стихотворения "Вновь я посетил... " (1836). В нем интересно сочетаются художественное время и пространство. Все, что открывается взору поэта, - панорама, которую можно увидеть. находясь на одном месте и неторопливо всматриваясь в окружающее: "опальный домик" -"холм лесистый" - озеро - деревни на берегах - дальше за ними "скривилась мельница"... Все это существует для поэта в настоящем так же, как существовало и десять лет назад, и может показаться, что время остановилось. Но эта видимая неподвижность лишь подчеркивает неотвратимость бега времени, ассоциируясь в восприятии поэта с минувшим и вызывая чувство грусти;
Уж десять лет ушло с тех пор - и много Переменилось в жизни для меня, И сам, покорный общему закону, Переменился я.. .
Хронологічно першими творами є пісні про турецько-татарські набіги, про полонення мирного населення та його страждання в неволі. У піснях народ оспівав оборонців вітчизни, їх непримиренність до ворогів, готовність скоріше вмерти, аніж підкоритися їм. Таким мужнім патріотом виступає козак Байда, який, навіть зазнаючи тяжких мук, знаходить б поквитатися з ворогом:
Ой як стрілив — царя вцілив,А царицю — в потилицю,Його доньку — в головоньку.«Ото ж тобі, царю,За Байдину кару!»Картина розправи вже приреченого на смерть Байди зі своїми ворогами приводить до висновку: доки серце б'ється в грудях, треба шукати і знаходити засоби боротьби з ворогом. У пісні стверджується думка, що ніколи не поневолити народ, який обстоює свою волю і незалежність.
Розквіту історичні пісні досягли в період народно-визвольної війни 1648—1654 років. У них оспівується героїзм народних мас у боротьбі проти соціального і національного гноблення, проти польської шляхти та українського панства. У піснях цього періоду засобами символіки передається сила народу: образ повені в пісні «Розлилися круті бережечки», образ хмелю в пісні «Чи не той то хміль». Поетичний образ хмелю уособлював наростання народної боротьби проти гнобителів, підкреслював, що запорукою сили Богдана Хмельницького є його тісний зв'язок з народними масами. Народ підтримував Богдана і в піснях прославляв його перемоги. У пісні «Ой Богдане, батьку Хмелю» підкреслено мужні риси характеру народного героя, його талант полководця, силу й відвагу:
Знає Корсунь і Пилява,Знають Жовті Води,Як водив своє козацтвоБогдан у походи.1768 року на Правобережній Україні розгорнулося антикріпосницьке повстання — Коліївщина. Про цю подію складено багато пісень, зокрема про народних ватажків — Максима Залізняка, Івана Ґонту.
З найдавніших часів до нас дійшли пісні, які донесли думи й почуття, болі й сподівання людей-трудівників. Пісня — це душа народу, його нев'януча краса.
Но не хочу, о други, умирать, Я жить хочу, чтоб мыслить и страдать.
Это не заглушает трагического звучания элегии, так как оно - отражение того, что есть в жизни человека страдания. горести, заботы, троволиснья, "закат печальный", но все же главным становится то, что составляет высший смысл существования: чувство прекрасного ("порой опять гармонией упьюсь"), радость творчества ("над вымыслом слезами обольюсь" "мыслить и страдать", вера в чудное мгновенье любви.
По такому же принципу развивается и поэтическая идея стихотворения "Вновь я посетил... " (1836). В нем интересно сочетаются художественное время и пространство. Все, что открывается взору поэта, - панорама, которую можно увидеть. находясь на одном месте и неторопливо всматриваясь в окружающее: "опальный домик" -"холм лесистый" - озеро - деревни на берегах - дальше за ними "скривилась мельница"... Все это существует для поэта в настоящем так же, как существовало и десять лет назад, и может показаться, что время остановилось. Но эта видимая неподвижность лишь подчеркивает неотвратимость бега времени, ассоциируясь в восприятии поэта с минувшим и вызывая чувство грусти;
Уж десять лет ушло с тех пор - и много Переменилось в жизни для меня, И сам, покорный общему закону, Переменился я.. .