Вчём состоит школа жизни, которую проходят крестьянские дети, чтобы быть сильными, готовыми к непросто у крестьянскому труду, умению не сдаваться в сложных ситуациях? ? некрасов «крестьянские дети» 10-15 предложений.
Стихотворение «Зимний вечер» было написано в Михайловском, куда Пушкин был отправлен под надзор местной полиции, архиепископа и собственного отца. В условиях такого тройного надзора настроение было ужасно подавленным. Правда, вскоре родители перебрались в Москву, дышать стало легче. Уединение благоприятствовало вдохновению и творчеству. Петербургские и Одесские театры заменяли сказки старой няни, от которых Пушкин получал эстетическое и нравственное наслаждение. Стихотворение «Зимний вечер» («Буря мглою небо кроет…») было написано в январе 1825 года. Это – послание, обращенное к няне. Поэт был по-своему привязан к ней, благодарен за то, что она заботилась о нем, как о родном. И сейчас была единственной собеседницей в этом доме.
Пушкин был ценителем хорошего вина, и оно в его запасах всегда водилось. За окном выла метель, на столе в подсвечнике стояли свечи. Няня задремала под поскрипывание пера, которым поэт писал свои произведения, да потрескивание дров в топившемся камине. Такая вот идиллическая картина. Тут Пушкин отложил листок с произведением, над которым работал. Возможно, это была очередная глава «Онегина», и начал быстро записывать теснившиеся в его голове строки. Описания природы всегда легко давались поэту, зимние пейзажи просились на бумагу.
Темой стихотворения «Зимний вечер» служит зимний пейзаж разыгравшейся метели. А идея стихотворения скрывается в его отношении к няне. Это любовь, привязанность к ближнему. Автор настроен оптимистично. Ведь это не первая метель в его жизни. Он знает, что завтра наступит утро, выглянет солнце, и зимняя картина будет восхищать своей нетронутой белизной. А пока, почему бы не выпить кружку хорошего вина на сон грядущий. Мысленные образы изменились. Вместо картины природы Пушкин смотрит на дремлющую старушку, а на бумагу ложатся строки, ставшие бессмертными:
Пушкин называет барский дом лачугой. Он видел роскошные особняки в Питере, в Одессе, в Кишиневе. А его отцу некогда было заняться имением. Этот дом был построен давно и успел обветшать. В сравнении с питерскими каменными домами, настоящая лачуга. «Спой мне», – выводит, поскрипывая, перо, а в голове мысль: «И правда, по спеть. Пусть отведет мне душу». Поэт любил негромкий бархатистый нянин голос. Она и сказки сказывала, как будто пела.
Вот стихотворение дописано. В нем Пушкин обыгрывает строки посвященные няне. Они образуют рондо – то есть стихотворное кольцо. В последней строфе он вставил первые строки первой и предпоследней строф. Пушкин прочитал вслух строки, посвященные няне. Приглашая ее принять участие в его скромной пирушке.
Старушка встрепенулась, напомнила поэту об ужине. Он попросил, кроме еды, принести вина и 2 кружки. Не пить же одному, в самом деле. Вечер заканчивался. А буря продолжала неистовствовать за окном.
Існує безліч літературних творів, які викликають невідворотне бажання поміркувати, задуматися, щоб зробити певні висновки про людське життя, про вічні проблеми і негаразди. Одним із таких видатних творів є повість Миколи Гоголя під назвою «Шинель». У цій повісті Микола Гоголь, який був хорошим соціальним психологом, показує життя так званої маленької людини. У цієї людини дуже багато проблем, йому важко, хоч він і не робить ніякого зла тим, хто його оточує. В кінцевому підсумку ми бачимо, що життя цієї людини просто закінчується без будь-якого сенсу.
Звичайно, мені дуже сподобалася ця повість. Проблеми, які були тут підняті, є досить складними, але, тим не менш, такі проблеми потрібно піднімати. Головний герой повісті на ім’я Акакій Башмачкін насправді був звичайною людиною, яка мала як слабкі, так і сильні сторони. Втім, люди, які його оточували, звертали увагу виключно не слабкості. Робили вони це так, ніби ніяких переваг у цієї людини немає. Хоча вони були: чесність, правильність, стриманість. Так, все це не можна назвати яскраво вираженими перевагами, це скоріше називається відсутністю недоліків. Але це ніяк не робить Акакія злим, він таким ніколи не був і не приносив нікому шкоди або якихось неприємностей.
Історія головного героя по-справжньому трагічна. Так склалося, що єдине з того, що він хотів в цьому житті – красива шинель – в кінцевому підсумку привело його до смерті. Він довго економив на всьому, намагався зберегти побільше грошей, щоб на шинель залишилося. Він був надзвичайно радий, коли це довгоочікуване придбання все ж відбулося. Але в першу ж ніч, коли він повертався зі святкування покупки шинелі на роботі, цей предмет одягу з нього зняли бандити. Причому цілком можна припустити, що посприяли цьому співробітники Акакія Акакійовича по роботі. Ці люди його недолюблювали. І причина цього була проста: він не був таким, якими вони були. Думаю, що саме це і є ключовою проблемою повісті: люди не люблять тих, хто відрізняється, хто на них не схожий.
Безумовно, дана повість змусила мене задуматися про багато речей і про життя в цілому. Я думаю, що люди повинні прочитати цю повість, щоб зрозуміти і усвідомити, що ті, хто від них відрізняються, нічим не гірше, ніж вони самі. Якщо це усвідомлення прийде, людина стане добрішою, терплячішою і стриманішою щодо тих, хто її оточує. І це піде всьому суспільству на користь.
Стихотворение «Зимний вечер» было написано в Михайловском, куда Пушкин был отправлен под надзор местной полиции, архиепископа и собственного отца. В условиях такого тройного надзора настроение было ужасно подавленным. Правда, вскоре родители перебрались в Москву, дышать стало легче. Уединение благоприятствовало вдохновению и творчеству. Петербургские и Одесские театры заменяли сказки старой няни, от которых Пушкин получал эстетическое и нравственное наслаждение. Стихотворение «Зимний вечер» («Буря мглою небо кроет…») было написано в январе 1825 года. Это – послание, обращенное к няне. Поэт был по-своему привязан к ней, благодарен за то, что она заботилась о нем, как о родном. И сейчас была единственной собеседницей в этом доме.
Пушкин был ценителем хорошего вина, и оно в его запасах всегда водилось. За окном выла метель, на столе в подсвечнике стояли свечи. Няня задремала под поскрипывание пера, которым поэт писал свои произведения, да потрескивание дров в топившемся камине. Такая вот идиллическая картина. Тут Пушкин отложил листок с произведением, над которым работал. Возможно, это была очередная глава «Онегина», и начал быстро записывать теснившиеся в его голове строки. Описания природы всегда легко давались поэту, зимние пейзажи просились на бумагу.
Темой стихотворения «Зимний вечер» служит зимний пейзаж разыгравшейся метели. А идея стихотворения скрывается в его отношении к няне. Это любовь, привязанность к ближнему. Автор настроен оптимистично. Ведь это не первая метель в его жизни. Он знает, что завтра наступит утро, выглянет солнце, и зимняя картина будет восхищать своей нетронутой белизной. А пока, почему бы не выпить кружку хорошего вина на сон грядущий. Мысленные образы изменились. Вместо картины природы Пушкин смотрит на дремлющую старушку, а на бумагу ложатся строки, ставшие бессмертными:
Пушкин называет барский дом лачугой. Он видел роскошные особняки в Питере, в Одессе, в Кишиневе. А его отцу некогда было заняться имением. Этот дом был построен давно и успел обветшать. В сравнении с питерскими каменными домами, настоящая лачуга. «Спой мне», – выводит, поскрипывая, перо, а в голове мысль: «И правда, по спеть. Пусть отведет мне душу». Поэт любил негромкий бархатистый нянин голос. Она и сказки сказывала, как будто пела.
Вот стихотворение дописано. В нем Пушкин обыгрывает строки посвященные няне. Они образуют рондо – то есть стихотворное кольцо. В последней строфе он вставил первые строки первой и предпоследней строф. Пушкин прочитал вслух строки, посвященные няне. Приглашая ее принять участие в его скромной пирушке.
Старушка встрепенулась, напомнила поэту об ужине. Он попросил, кроме еды, принести вина и 2 кружки. Не пить же одному, в самом деле. Вечер заканчивался. А буря продолжала неистовствовать за окном.
Існує безліч літературних творів, які викликають невідворотне бажання поміркувати, задуматися, щоб зробити певні висновки про людське життя, про вічні проблеми і негаразди. Одним із таких видатних творів є повість Миколи Гоголя під назвою «Шинель». У цій повісті Микола Гоголь, який був хорошим соціальним психологом, показує життя так званої маленької людини. У цієї людини дуже багато проблем, йому важко, хоч він і не робить ніякого зла тим, хто його оточує. В кінцевому підсумку ми бачимо, що життя цієї людини просто закінчується без будь-якого сенсу.
Звичайно, мені дуже сподобалася ця повість. Проблеми, які були тут підняті, є досить складними, але, тим не менш, такі проблеми потрібно піднімати. Головний герой повісті на ім’я Акакій Башмачкін насправді був звичайною людиною, яка мала як слабкі, так і сильні сторони. Втім, люди, які його оточували, звертали увагу виключно не слабкості. Робили вони це так, ніби ніяких переваг у цієї людини немає. Хоча вони були: чесність, правильність, стриманість. Так, все це не можна назвати яскраво вираженими перевагами, це скоріше називається відсутністю недоліків. Але це ніяк не робить Акакія злим, він таким ніколи не був і не приносив нікому шкоди або якихось неприємностей.
Історія головного героя по-справжньому трагічна. Так склалося, що єдине з того, що він хотів в цьому житті – красива шинель – в кінцевому підсумку привело його до смерті. Він довго економив на всьому, намагався зберегти побільше грошей, щоб на шинель залишилося. Він був надзвичайно радий, коли це довгоочікуване придбання все ж відбулося. Але в першу ж ніч, коли він повертався зі святкування покупки шинелі на роботі, цей предмет одягу з нього зняли бандити. Причому цілком можна припустити, що посприяли цьому співробітники Акакія Акакійовича по роботі. Ці люди його недолюблювали. І причина цього була проста: він не був таким, якими вони були. Думаю, що саме це і є ключовою проблемою повісті: люди не люблять тих, хто відрізняється, хто на них не схожий.
Безумовно, дана повість змусила мене задуматися про багато речей і про життя в цілому. Я думаю, що люди повинні прочитати цю повість, щоб зрозуміти і усвідомити, що ті, хто від них відрізняються, нічим не гірше, ніж вони самі. Якщо це усвідомлення прийде, людина стане добрішою, терплячішою і стриманішою щодо тих, хто її оточує. І це піде всьому суспільству на користь.