ВИШЕНЬКА
Жив собі на світі бідняк. І був у нього син Янош. Та такий ледачий був той Янош, такий лежень, що й розказати не можна. Цілісінький день лежить, з боку на бік перекидається. Скажеш зробити що-небудь — пальцем не поворухне, бровою не поведе.
Якось сказав батько синові:
— Ходім, сину, подивимось, що на білому світі робиться.
І рушили вони в путь-дорогу. Ішли вони, йшли, і раптом бачить Янош: підкова лежить — корисна річ! Підняв би її Янош, та от біда — нагинатися ліньки. А батько його не полінувався — нагнувся, підкову підняв і заховав собі за пазуху.
Незабаром прийшли вони в село. Зайшов батько до крамниці й дав крамареві підкову.
— Ваша підкова коштує цілий гріш! — сказав крамар і дав біднякові монету.
Пішли вони далі. А сонце високо в небі. Янош то на небо гляне, то навкруги роззирнеться — чи нема поблизу села або якої корчми.
Уже й полудень настав, і обідати давно пора. Ох, як хочеться Яношу їсти, сил немає! Увійшли вони ще в одне село. Ідуть вулицею. По боках — хати, а на них стирчать димарі, мов вартові. Зрадів Янош! Та, мабуть, рано ще було радіти: димарі стирчать, а диму над ними нема. Всі вже пообідали. Зрозумів бідаха Янош, що піде він звідси, облизня впіймавши.
Сумний ішов він селом, навіть на перехожих не дивився. Раптом на базарному майдані побачив Янош віз із вишнями.
— Батьку, батьку! — загукав він. — Подивись-но, вишні! Адже гріш у тебе є?
— Є, — сказав батько і підійшов до воза.
Зрадів Янош, коли за гріш насипали їм цілу хустку ягід. Та рано ще було радіти: батько зав’язав хустку вузликом і пішов далі. Поплентався за батьком і Янош. Жде не діждеться, коли посідають вони під деревом, у затишку, та досхочу наїдяться вишеньок. А батько мовчить і йде далі.
От зійшли вони зі шляху. Пішли чистим полем: навкруги трава й квіти.
Ішов-ішов Янош за батьком, раптом бачить: упала вишенька на траву, лежить у зеленій траві, виблискує. Янош нагнувся, схопив вишеньку — і до рота. Ой, до чого ж добра! Соковита, м’ясиста, запашна!
Дивиться — знову вишенька упала на траву. Знову нагнувся Янош, підняв її й з’їв. А старий іде-йде мовчки та ненароком і кине з хустки крізь дірочку вишеньку на траву. Одну загубить, другу, третю...
Янош усі ягоди з’їв. Трохи перебив голод. Тоді батько озирнувсь на нього та й каже:
— Бачиш, синку, тобі ліньки було раз нагнутися за підковою, а довелося дев’яносто дев’ять разів нагинатися, вклоняючись кожній вишеньці.
Отак воно завжди буває з ледарями.
(395 слів)
Виконай завдання.
1. Як звали сина бідного чоловіка? (1б.)
А Яків
Б Янош
В Ярослав
2. Чим цілий день займався хлопець?(1б.)
А працював не покладаючи рук
Б допомагав батькові по господарству
В лежав з боку на бік п6ерекидався.
3. Що запропонував батько синові? (1б.)
А піти заробити грошей
Б піти подивитися, що на білому світі робиться
В піти в гості до родичів.
4. Обери рядок, у якому записано речення, що допомагає краще зрозуміти, чому Янош не підняв підкову. (1б.)
А “ Уже й полудень настав, і обідати давно пора ”.
Б “ Підняв би її… та от біда — нагинатися ліньки ”.
В “ Сумний ішов він селом, навіть на перехожих не дивився ”.
6. Розташуй пункти плану твору в правильній послідовності. (2б.)
А Подорож батька й Яноша.
Б Як батько провчив Яноша - ледаря.
В Очікування Яноша.
Г Янош - лежень.
Ґ Батько купив вишні.
Д Підкова на дорозі.
1
2
3
4
5
6
7. Продовж речення. Обґрунтуй свою думку. (2б.)
Батько ніби ненароком кидав з хустки крізь дірочку вишеньку на траву,
тому що
Сознание и характер Макара Чудры становятся главным предметом изображения. Ради этого героя рассказ написан, и художественные средства, используемые автором, нужны ему для того, чтобы показать героя во всей его сложности и противоречивости, чтобы объяснить его силу и слабость. Макар Чудра находится в центре повествования и получает максимальную возможность для самореализации. Писатель дает ему право говорить о самом себе, свободно высказывая свои взгляды. Легенда, рассказанная им, обладая художественной несомненной самостоятельностью, тем не менее служит в первую очередь средством раскрытия образа главного героя, именем которого и названо произведение. В произведении очень важен образ повествователя. Повествователь высказывает авторскую точку зрения на героев и события, происходящие в рассказе. Авторское отношение – восхищение силой и красотой героев рассказа «Макар Чудра», поэтизированное, эстетическое восприятие мира в рассказе «Старуха Изергиль».
Объяснение:
Слово "доброта" - это старое слово. Не века уже, а тысячелетия люди спорят о том, нужна она или нет, полезна она или вредна. Споры идут, а люди страдают от того, что доброты в их жизни не хватает. Очень актуально сегодня стихотворение Генриха Акулова «Добрых людей, как всегда, не хватает... »
Добрым может быть только тот, кто всегда доброжелателен к людям, кто думает не только о себе, но и о других.
Поистине счастливые люди те, которые дарят добро в бескорыстных целях. Например, если вы едете на машине и увидели голосующего человека, можете подумать: «Вот довезу его и возьму с него деньги» . А вдруг у этого человека беда, горе: может он опаздывает на встречу, может у него кто-то в больнице, которого нужно проведать, может быть, даже и достать лекарства. Конечно же, человеку нужно Даже если он вам и ничего не заплатит за дорогу (может ему просто нечем ему, довезите.
Сделав добро, человек сам становится лучше, чище, светлее. Если мы будем внимательны к любому человеку, будь то случайный попутчик, бродяга, друг – это и будет проявление доброты. А доброта, как известно мир
Зачем нужно делать Добро? Добро – это самые совершенные деньги, когда-либо придуманные во Вселенной. Добро обеспечивает изобильное Будущее.