У п”єсі Генріха Ібсена “Ляльковий дім” розповідається про сімейне життя Нори і Торвальда. Торвальд був заможним чоловіком, у нього було все - робота, сім”я, затишний дім і любляча дружина Нора. Шлюб цих двох осіб нагадував п”єсу у ляльковому будиночку. Чоловік був дуже толерантний, поважав себе і вважав, що брехні не повинно бути в їхньому сімействі. Проте одного разу все помінялося. Коли чоловік Нори був хворим, вона робила все, щоб вилікувати його, але їй не вистачало грошей. Тоді вона почала підробляти підпис свого батька на документах, тобто, вчинила злочин. Нора розуміла, що цього Торвальд не пробачить їй ніколи, якщо дізнається, хоча за цим вчинком стояло бажання врятувати його життя.
Нора потроху сплачувала борги, в які потрапила, рятуючи його. Коли про таке становище дізнався її чоловік, він був у сильному розпачі. Він хотів вигнати Нору із дому, казав що вона недостойна виховувати їхніх дітей, але його позиція різко помінялася, коли чоловік, який видав Норин секрет, сказав, шо не розкриє цю таємницю нікому.
Саме тоді Торвальд заспокоїв свою жінку і сказав, що у них буде все добре, оскільки ніхто не дізнається про її вчинок. Але Нора після довгих роздумів вирішила піти із дому, в якому її сприймають за ляльку.
Я вважаю, що Нора була варта кращого ставлення до себе з боку своєї сім*ї, оскільки любила свого чоловіка і готова була на все заради Торвальда. А він натомість був ладен вигнати її із дому за те, що вона підписувала фальшиві документи, щоб добути грошей і врятувати йому життя. Саме через це вона покинула своїх дітей і чоловіка, хоча їй було дуже боляче усвідомлювати, що ніколи, можливо, не побачить своїх діток.
Відкритий фінал п'єси не дозволяє визначити, що чекає Нору: перемога або поразка, загибель або «нове життя». Адже Нора живе не своїм життям. Вона сама зізнається, що відчуває себе лялькою, що нею завжди керували - спочатку батько, потім чоловік. Мені шкода її.
В романе Василия Гроссмана “Жизнь и судьба” конфликт личности и государства показан во всей его глубине. Не случайно для раскрытия этой темы автором выбран такой исторический период в жизни нашей страны, как Великая Отечественная война. Писатель считал, что война со всей остротой выявила проблемы современности, обнажила основные противоречия эпохи, писатель видит в войне не только столкновение армий, а столкновение различных взглядов на жизнь, на судьбу человека и народа.
Основные проблемы, затронутые Гроссманом в романе, — это жизнь и судьба, свобода и насилие, законы войны и жизни народа. Писатель не случайно дал такое название роману. Жизнь — символ свободы, неповторимости, индивидуальности человеческого пути, а судьба выступает в романе как символ необходимости, силы, стоящей над человеком. Такой силой являются в романе Василия Гроссмана в первую очередь тоталитарное государство, неограниченная власть диктатора и порожденные ими социальные обстоятельства.
Поэтому можно с уверенностью сказать, что главный конфликт романа — конфликт народа и государства, свободы и насилия.
Конфликт человека и государства передается в размышлениях героев о коллективизации, о судьбе “спецпереселенцев”, он ощущается в картине колымского лагеря, в раздумьях автора и героев о тридцать седьмом году.
Герои романа по-разному относятся к проблеме жизни и судьбы, свободы и необходимости. Поэтому у них и разное отношение к ответственности за свои поступки. Например, штурмбанфюрер Кальтлуфт, палач у печей, убивший пятьсот девяносто тысяч человек, пытается оправдать себя приказом свыше, властью фюрера, судьбой (“судьба толкала... на путь палача”). Но дальше автор говорит: “Судьба ведет человека, но человек идет потому, что хочет, и он волен не хотеть”. Проводя параллель между Сталиным и Гитлером, фашистским концлагерем и лагерем на Колыме, Василий Гроссман говорит, что признаки любой диктатуры одинаковы. И ее влияние на личность человека разрушающее.
Некоторые герои романа, такие, как Мадьяров, считают конфликт личности и государства вечным и неустранимым. Но автор не согласен с этим утверждением. По словам Гроссмана, от исхода этого конфликта зависит судьба человека, и в то же время многое зависит от того, каков сам человек, личность.
Показав слабость человека, неумение противостоять силе тоталитарного государства, Василий Гроссман вместе с тем создает образы поистине свободных людей. Значимость победы в Великой Отечественной войне, завоеванной вопреки диктатуре Сталина, более весома. Эта победа стала возможной именно благодаря внутренней свободе человека сопротивляться всему, что бы ни уготовила ему судьба.
У п”єсі Генріха Ібсена “Ляльковий дім” розповідається про сімейне життя Нори і Торвальда. Торвальд був заможним чоловіком, у нього було все - робота, сім”я, затишний дім і любляча дружина Нора. Шлюб цих двох осіб нагадував п”єсу у ляльковому будиночку. Чоловік був дуже толерантний, поважав себе і вважав, що брехні не повинно бути в їхньому сімействі. Проте одного разу все помінялося. Коли чоловік Нори був хворим, вона робила все, щоб вилікувати його, але їй не вистачало грошей. Тоді вона почала підробляти підпис свого батька на документах, тобто, вчинила злочин. Нора розуміла, що цього Торвальд не пробачить їй ніколи, якщо дізнається, хоча за цим вчинком стояло бажання врятувати його життя.
Нора потроху сплачувала борги, в які потрапила, рятуючи його. Коли про таке становище дізнався її чоловік, він був у сильному розпачі. Він хотів вигнати Нору із дому, казав що вона недостойна виховувати їхніх дітей, але його позиція різко помінялася, коли чоловік, який видав Норин секрет, сказав, шо не розкриє цю таємницю нікому.
Саме тоді Торвальд заспокоїв свою жінку і сказав, що у них буде все добре, оскільки ніхто не дізнається про її вчинок. Але Нора після довгих роздумів вирішила піти із дому, в якому її сприймають за ляльку.
Я вважаю, що Нора була варта кращого ставлення до себе з боку своєї сім*ї, оскільки любила свого чоловіка і готова була на все заради Торвальда. А він натомість був ладен вигнати її із дому за те, що вона підписувала фальшиві документи, щоб добути грошей і врятувати йому життя. Саме через це вона покинула своїх дітей і чоловіка, хоча їй було дуже боляче усвідомлювати, що ніколи, можливо, не побачить своїх діток.
Відкритий фінал п'єси не дозволяє визначити, що чекає Нору: перемога або поразка, загибель або «нове життя». Адже Нора живе не своїм життям. Вона сама зізнається, що відчуває себе лялькою, що нею завжди керували - спочатку батько, потім чоловік. Мені шкода її.
В романе Василия Гроссмана “Жизнь и судьба” конфликт личности и государства показан во всей его глубине. Не случайно для раскрытия этой темы автором выбран такой исторический период в жизни нашей страны, как Великая Отечественная война. Писатель считал, что война со всей остротой выявила проблемы современности, обнажила основные противоречия эпохи, писатель видит в войне не только столкновение армий, а столкновение различных взглядов на жизнь, на судьбу человека и народа.
Основные проблемы, затронутые Гроссманом в романе, — это жизнь и судьба, свобода и насилие, законы войны и жизни народа. Писатель не случайно дал такое название роману. Жизнь — символ свободы, неповторимости, индивидуальности человеческого пути, а судьба выступает в романе как символ необходимости, силы, стоящей над человеком. Такой силой являются в романе Василия Гроссмана в первую очередь тоталитарное государство, неограниченная власть диктатора и порожденные ими социальные обстоятельства.
Поэтому можно с уверенностью сказать, что главный конфликт романа — конфликт народа и государства, свободы и насилия.
Конфликт человека и государства передается в размышлениях героев о коллективизации, о судьбе “спецпереселенцев”, он ощущается в картине колымского лагеря, в раздумьях автора и героев о тридцать седьмом году.
Герои романа по-разному относятся к проблеме жизни и судьбы, свободы и необходимости. Поэтому у них и разное отношение к ответственности за свои поступки. Например, штурмбанфюрер Кальтлуфт, палач у печей, убивший пятьсот девяносто тысяч человек, пытается оправдать себя приказом свыше, властью фюрера, судьбой (“судьба толкала... на путь палача”). Но дальше автор говорит: “Судьба ведет человека, но человек идет потому, что хочет, и он волен не хотеть”. Проводя параллель между Сталиным и Гитлером, фашистским концлагерем и лагерем на Колыме, Василий Гроссман говорит, что признаки любой диктатуры одинаковы. И ее влияние на личность человека разрушающее.
Некоторые герои романа, такие, как Мадьяров, считают конфликт личности и государства вечным и неустранимым. Но автор не согласен с этим утверждением. По словам Гроссмана, от исхода этого конфликта зависит судьба человека, и в то же время многое зависит от того, каков сам человек, личность.
Показав слабость человека, неумение противостоять силе тоталитарного государства, Василий Гроссман вместе с тем создает образы поистине свободных людей. Значимость победы в Великой Отечественной войне, завоеванной вопреки диктатуре Сталина, более весома. Эта победа стала возможной именно благодаря внутренней свободе человека сопротивляться всему, что бы ни уготовила ему судьба.
чуть чуть переделкой своими словами