Свою літературну діяльність він розпочав як автор поем і балад, які зробили його одним із найбільш популярних і улюблених поетів Великобританії. Проте в історію літератури він увійшов насамперед як творець жанру історичного роману. Уперше в світовій літературі Вальтер Скотт створив роман про минуле з погляду сучасності, оцінюючи та досліджуючи минуле на основі досвіду і знань, набутих людством. Саме таким є роман "Айвенго", який відкриває цілий цикл романів з історії Англії на різних етапах. Він розповідає про часи володарювання короля Річарда Левове Серце, про ті далекі й буремні роки, коли Англія ще тільки почала формуватися як держава, зображує національний розбрат, інтриги, що панували у тодішній Англії, політичні міжусобиці, тяжке становище низів. Звичайно, роман пронизує сюжетна лінія кохання та сімейних негараздів. Проте за приватною сімейною ситуацією проступає зіткнення не тільки особистих, а й політичних інтересів, різних суспільних позицій.
Серед цього розбрату, сварок, непорозуміння, жорстокості, безладдя й інтриг яскравим променем висвітлюється образ головного героя роману — Вілфреда Айвенго.Він належить до шанованого старовинного роду саксів. Батько його — Седрик — справжній патріот, щира, смілива й чесна людина. Незважаючи на те що Айвенго ще дуже молодий, ніхто з його однолітків не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. Айвенго усім серцем покохав леді Ровену — вихованку свого батька, але той мав намір одружити її з Ательстаном Конінсбурзьким, недалеким, тупим нащадком королівського роду, бо хотів поставити його на чолі визвольного руху саксів. Ательстан викликає у багатьох людей недовіру, тому й вирішує Седрик одружити його з останньою представницею роду короля Альфреда — леді Ровеною. Але леді Ровена покохала Айвенго, який відповідав їй взаємністю. І тоді розгніваний Седрик позбавив свого сина Айвенго спадщини й вигнав його з дому. Вілфред стає лицарем, вірно служить королю Річарду, захищає честь короля і його хоробрих воїнів, коли після хрестового походу таємно з'являється у рідному домі в одязі паломника. Від імені Айвенго він приймає виклик від гордовитого, пихатого храмовника Бріана де Буагельберга. Людина виключно чесна й порядна, Айвенго попереджає про небезпеку єврея Ісаака, з яким хотів розправитись. Бріан де Буагельберг і допомагає йому вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Дякуючи Айвенго за порятунок, Ісаак дає йому адресу свого друга, який може забезпечити лицаря конем, спорядженням, щоб той мав змогу взяти участь у лицарському турнірі при Ашбі. Цей турнір збирав усіх найкращих англійських лицарів. Проводився він у присутності принца Джона.
У пісні «Двобій Ахілла і Гектора» у центрі зображення відомі міфологічні персонажі Ахілл і Гектор. Пригадайте, що ви знаєте з міфів про життя Ахілла і Гектора до початку Троянської війни? (Ахілл — син царя Пелея і богині Фетіди. Фетіда хотіла зробити сина безсмертним. Для цього вона вдень мастила дитя небесною амброзією, а вночі тримала за п’яту над вогнем. Вогонь і амброзія зробили б Ахілла безсмертним, але в Ахілла зосталося вразливим для зброї одне місце — п’ята. З раннього дитинства хлопчика виховував кентавр Хірон, у якого Ахілл навчився влучно стріляти, прудко бігати, їздити верхи, полювати. Фетіда постійно стежила за тим, як ріс її прудконогий син, і тішилося і стискалося від невимовної туги її материнське серце. Фетіда знала, що її сину судилося прожити спокійно і довго, або загинути молодим, проте уславити своє ім’я.
Ахілл мав сам обрати свою долю. І коли почалася Троянська війна, він свідомо вирушає до стін Трої на вірну смерть.
Гектор — старший син царя Трої Пріама. Сильний, мудрий, найкращий воїн Трої. . В «іліаді» Гомер зображує події Троянської війни, пов’язані з гнівом Ахілла. Які були причини гніву героя? (Перший раз Ахілл розгнівався на Агамемнона за те, що той забрав у нього його полонянку Брісеїду. Розгніваний Ахілл припинив брати участь у війні. Вдруге Ахілла охопив гнів, коли від руки Гектора загинув на полі бою його найкращий друг Патрокл. Ахіллес охоплений почуттям помсти.
Боги радилися, яке прийняти рішення щодо героїв. Аж поки Зевс не поклав на терези два жеребки смерті, і жереб Гектора «вниз до Аїда схилився». Герої бігли попід стінами Трої «шляхом битим», повз дві криниці із гарячою і холодною водою. Ахілл постійно відганяв Гектора від брами. Почуття смутку від того, що війна зруйнувала мирне життя, коли збиралися троянські жінки для того, щоб випрати свої вбрання, щоб обговорити свої справи, поділитися новинами, посміятися, можливо, і пісні лунали біля джерел. Це було прекрасне мирне життя. Війна зруйнувала все.
Гомер зображує Гектора мужнім, доблесним воїном, патріотом і захисником Батьківщини: «…Але нехай уже не без борні, не без слави загину, Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!» Майже беззбройний Гектор звертається до Ахілла: «Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину! Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки Дасть тобі бог». На всі прохання Гектора не глумитися над його тілом після смерті Ахілл гнівно відповідає: «Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!» «Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних. Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м’ясо Рвав би із тебе й сирим пожирав би, — таке ти накоїв…».
Ахілл убиває «божистого Гектора». Проте цього було недостатньо. Ахілл мститься Гектору і після смерті. Безперечно, «Іліада» — це поетичний протест проти війни, яка руйнує не лише життя людей, але і спотворює їхні душі, робить «залізними» серця. Пісня «Двобій Ахілла і Гектора», яка має надзвичайно викривальний характер, логічно мала б закінчити поему, ідеєю якої є засудження війни. Гомер вірить у людину, в її добре серце, у те, що навіть жорстока війна не здатна вбити в людині почуття любові і співчуття.
Пріам, Зевсів нащадок, правитель Трої. Мав багато дітей, розумних і гарних. Та найдужче цар пишався старшим сином Гектором.
Віддаючи Пріаму тіло Гектора, Ахілл ніби виправдовується перед загиблим другом:
«О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш, Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому Батькові я, — не нікчемний за нього він дав мені викуп». Ахілл пригадав недолю свого батька і свою власну: «В домі своєму дітей, владущого роду нащадків, Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко В Трої сиджу — і тобі, і дітям твоїм лиш на горе». В серці з’являється співчуття, жалість до свого батька, а потім усвідомлення горя, яке він завдав Пріаму, його дітям і троянцям. Безперечно, він віддав би тіло Гектора і без викупу.
Ахілл і Пріам домовляються про перемир’я, яке триватиме 9 днів. Гомер закінчує поему про війну описом миру, який наступає в душі головного героя і між воюючими народами.
Ми можемо лише уявляти цю картину. Після майже десяти років кровопролить настає короткий мир. За мурами Трої оплакують Гектора, а в таборі ахейців тиша. Зморені тривалою війною греки милуються високим небом, слухають спокійний плескіт хвиль і з сумом і тугою вдивляються вдалечінь. Там, далеко за морем, їхня рідна Греція, домівка, сім’я… І прокидаються в душах суворих воїнів добрі почуття…
Мир у серцях людей, мир між людьми і народами. Ось прекрасна мрія великого Поета. Мабуть, тому на заключних сторінках його «Іліади» немає пожежі Трої, руйнування цілого світу. Мрією про мир і вірою в Людину, яка здатна подолати зло в собі і навколишньому світі, закінчує Гомер свою безсмертну «Іліаду».
Объяснение:
Ну типо того только эсли правельно просто вибери 4,5 речень из этого
Свою літературну діяльність він розпочав як автор поем і балад, які зробили його одним із найбільш популярних і улюблених поетів Великобританії. Проте в історію літератури він увійшов насамперед як творець жанру історичного роману. Уперше в світовій літературі Вальтер Скотт створив роман про минуле з погляду сучасності, оцінюючи та досліджуючи минуле на основі досвіду і знань, набутих людством. Саме таким є роман "Айвенго", який відкриває цілий цикл романів з історії Англії на різних етапах. Він розповідає про часи володарювання короля Річарда Левове Серце, про ті далекі й буремні роки, коли Англія ще тільки почала формуватися як держава, зображує національний розбрат, інтриги, що панували у тодішній Англії, політичні міжусобиці, тяжке становище низів. Звичайно, роман пронизує сюжетна лінія кохання та сімейних негараздів. Проте за приватною сімейною ситуацією проступає зіткнення не тільки особистих, а й політичних інтересів, різних суспільних позицій.
Серед цього розбрату, сварок, непорозуміння, жорстокості, безладдя й інтриг яскравим променем висвітлюється образ головного героя роману — Вілфреда Айвенго.Він належить до шанованого старовинного роду саксів. Батько його — Седрик — справжній патріот, щира, смілива й чесна людина. Незважаючи на те що Айвенго ще дуже молодий, ніхто з його однолітків не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. Айвенго усім серцем покохав леді Ровену — вихованку свого батька, але той мав намір одружити її з Ательстаном Конінсбурзьким, недалеким, тупим нащадком королівського роду, бо хотів поставити його на чолі визвольного руху саксів. Ательстан викликає у багатьох людей недовіру, тому й вирішує Седрик одружити його з останньою представницею роду короля Альфреда — леді Ровеною. Але леді Ровена покохала Айвенго, який відповідав їй взаємністю. І тоді розгніваний Седрик позбавив свого сина Айвенго спадщини й вигнав його з дому. Вілфред стає лицарем, вірно служить королю Річарду, захищає честь короля і його хоробрих воїнів, коли після хрестового походу таємно з'являється у рідному домі в одязі паломника. Від імені Айвенго він приймає виклик від гордовитого, пихатого храмовника Бріана де Буагельберга. Людина виключно чесна й порядна, Айвенго попереджає про небезпеку єврея Ісаака, з яким хотів розправитись. Бріан де Буагельберг і допомагає йому вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Дякуючи Айвенго за порятунок, Ісаак дає йому адресу свого друга, який може забезпечити лицаря конем, спорядженням, щоб той мав змогу взяти участь у лицарському турнірі при Ашбі. Цей турнір збирав усіх найкращих англійських лицарів. Проводився він у присутності принца Джона.
У пісні «Двобій Ахілла і Гектора» у центрі зображення відомі міфологічні персонажі Ахілл і Гектор. Пригадайте, що ви знаєте з міфів про життя Ахілла і Гектора до початку Троянської війни? (Ахілл — син царя Пелея і богині Фетіди. Фетіда хотіла зробити сина безсмертним. Для цього вона вдень мастила дитя небесною амброзією, а вночі тримала за п’яту над вогнем. Вогонь і амброзія зробили б Ахілла безсмертним, але в Ахілла зосталося вразливим для зброї одне місце — п’ята. З раннього дитинства хлопчика виховував кентавр Хірон, у якого Ахілл навчився влучно стріляти, прудко бігати, їздити верхи, полювати. Фетіда постійно стежила за тим, як ріс її прудконогий син, і тішилося і стискалося від невимовної туги її материнське серце. Фетіда знала, що її сину судилося прожити спокійно і довго, або загинути молодим, проте уславити своє ім’я.
Ахілл мав сам обрати свою долю. І коли почалася Троянська війна, він свідомо вирушає до стін Трої на вірну смерть.
Гектор — старший син царя Трої Пріама. Сильний, мудрий, найкращий воїн Трої. . В «іліаді» Гомер зображує події Троянської війни, пов’язані з гнівом Ахілла. Які були причини гніву героя? (Перший раз Ахілл розгнівався на Агамемнона за те, що той забрав у нього його полонянку Брісеїду. Розгніваний Ахілл припинив брати участь у війні. Вдруге Ахілла охопив гнів, коли від руки Гектора загинув на полі бою його найкращий друг Патрокл. Ахіллес охоплений почуттям помсти.
Боги радилися, яке прийняти рішення щодо героїв. Аж поки Зевс не поклав на терези два жеребки смерті, і жереб Гектора «вниз до Аїда схилився». Герої бігли попід стінами Трої «шляхом битим», повз дві криниці із гарячою і холодною водою. Ахілл постійно відганяв Гектора від брами. Почуття смутку від того, що війна зруйнувала мирне життя, коли збиралися троянські жінки для того, щоб випрати свої вбрання, щоб обговорити свої справи, поділитися новинами, посміятися, можливо, і пісні лунали біля джерел. Це було прекрасне мирне життя. Війна зруйнувала все.
Гомер зображує Гектора мужнім, доблесним воїном, патріотом і захисником Батьківщини: «…Але нехай уже не без борні, не без слави загину, Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!» Майже беззбройний Гектор звертається до Ахілла: «Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину! Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки Дасть тобі бог». На всі прохання Гектора не глумитися над його тілом після смерті Ахілл гнівно відповідає: «Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!» «Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних. Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м’ясо Рвав би із тебе й сирим пожирав би, — таке ти накоїв…».
Ахілл убиває «божистого Гектора». Проте цього було недостатньо. Ахілл мститься Гектору і після смерті. Безперечно, «Іліада» — це поетичний протест проти війни, яка руйнує не лише життя людей, але і спотворює їхні душі, робить «залізними» серця. Пісня «Двобій Ахілла і Гектора», яка має надзвичайно викривальний характер, логічно мала б закінчити поему, ідеєю якої є засудження війни. Гомер вірить у людину, в її добре серце, у те, що навіть жорстока війна не здатна вбити в людині почуття любові і співчуття.
Пріам, Зевсів нащадок, правитель Трої. Мав багато дітей, розумних і гарних. Та найдужче цар пишався старшим сином Гектором.
Віддаючи Пріаму тіло Гектора, Ахілл ніби виправдовується перед загиблим другом:
«О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш, Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому Батькові я, — не нікчемний за нього він дав мені викуп». Ахілл пригадав недолю свого батька і свою власну: «В домі своєму дітей, владущого роду нащадків, Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко В Трої сиджу — і тобі, і дітям твоїм лиш на горе». В серці з’являється співчуття, жалість до свого батька, а потім усвідомлення горя, яке він завдав Пріаму, його дітям і троянцям. Безперечно, він віддав би тіло Гектора і без викупу.
Ахілл і Пріам домовляються про перемир’я, яке триватиме 9 днів. Гомер закінчує поему про війну описом миру, який наступає в душі головного героя і між воюючими народами.
Ми можемо лише уявляти цю картину. Після майже десяти років кровопролить настає короткий мир. За мурами Трої оплакують Гектора, а в таборі ахейців тиша. Зморені тривалою війною греки милуються високим небом, слухають спокійний плескіт хвиль і з сумом і тугою вдивляються вдалечінь. Там, далеко за морем, їхня рідна Греція, домівка, сім’я… І прокидаються в душах суворих воїнів добрі почуття…
Мир у серцях людей, мир між людьми і народами. Ось прекрасна мрія великого Поета. Мабуть, тому на заключних сторінках його «Іліади» немає пожежі Трої, руйнування цілого світу. Мрією про мир і вірою в Людину, яка здатна подолати зло в собі і навколишньому світі, закінчує Гомер свою безсмертну «Іліаду».
Объяснение:
Ну типо того только эсли правельно просто вибери 4,5 речень из этого