За ним звіряємо наше славне і безславне минуле, утверджуємо на нашій, на своїй землі самостійність і соборність, виборюємо справжню незалежність, будуємо «нову хату», в якій буде – таки «своя й правда, і сила, і воля». І тому сьогодні голос Шевченка потрібний нам, як повітря і сонце, як Правда, Віра і Любов.
Ми відчуваємо Тебе, Тарасе, своїм сучасником. Ти - наш пророк, духовний батько, творець і рятівник нації, який зробив незриме в історії зримим у слові, дав народному духові точку опори і повернув самоповагу українцям. Тарас Шевченко - Вільний дух! Його душа ніколи не вмирає. Він дарував вічність українському слову, передбачив наше майбутнє відродження.
Хоча Шевченкові більшу частину свого життя довелося перебувати за межами України, він завжди пам’ятав рідний край, серцем тягнувся до нього. Часто згадував чарівну українську природу, працьовитих і щирих людей, їхні пісні, легенди, звичаї, традиції.
Навіть сидячи в похмурому казематі за свою бунтарську поезію чи знаходячись у далекому казахському краї на засланні, він міг, заплющивши очі, уявити квітучий вишневий садочок біля чепурної біленької хатини в українському селі, червону калину над водою, вечірню зорю, озеро з очеретяними берегами, сповнене чарівних русалок. Про це він і складав поезії, якими захоплюється вже не одне покоління.
Доля великих поетів важка і трагічна, бо вони випереджують свій час, а нащадки впродовж століть не можуть їх наздогнати. Але поети вірять, що світ буде щасливий “І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі...”
Він був як полум'я. Його рядки -
Дзвінкі і небезпечні, наче криця,
Переживуть і жито, і пшеницю,
І хліб, і сіль, і війни, і віки.
Він був як полум'я. Його слова -
Легкі, як небо, сині, наче квіти,
Що ними тільки правду говорити…
Тарас Шевченко був проти всякого насильства, тому і вибрав темою своїх пісень долю жінки, як одну з найбільших плям на загальному похмурому тлі суспільного ладу. Найбільше людське горе він бачив у горі жіночім, і саме тому така непоборна й сильна його жіноча лірика. Милосердям і любов'ю сповнені твори поета: від поеми «Катерина» до поеми «Марія».
Творчість Шевченка - це книга буття українців, своєрідна візитна картка українського народу.
«Учітеся, читайте і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь» - ці слова великого українського поета ніскільки не втратили своєї актуальності й сьогодні.
Жуковского «Людмила» и «Светлана» имеют следующие отличия:
- В «Людмила» и «Светлана» присутствует образ мертвого жениха. Но если в первой он реален, то второй – всего лишь сон.
- Общая атмосфера «Людмилы» более хмурая. В «Светлане» же проявляется надежда – «голубочек белый». Именно тогда читатель осознает, что судьба Светланы не будет настолько мрачна и печальна, как участь Людмилы.
- У Светланы преобладает чистое и светлое начало, а Людмила практически отдается темным силам.
- В произведении «Светлана» доминирует оптимизм. И главной мыслью является вера в благополучный исход событий. Произведение «Людмила» в свою очередь является полной противоположностью.
За ним звіряємо наше славне і безславне минуле, утверджуємо на нашій, на своїй землі самостійність і соборність, виборюємо справжню незалежність, будуємо «нову хату», в якій буде – таки «своя й правда, і сила, і воля». І тому сьогодні голос Шевченка потрібний нам, як повітря і сонце, як Правда, Віра і Любов.
Ми відчуваємо Тебе, Тарасе, своїм сучасником. Ти - наш пророк, духовний батько, творець і рятівник нації, який зробив незриме в історії зримим у слові, дав народному духові точку опори і повернув самоповагу українцям. Тарас Шевченко - Вільний дух! Його душа ніколи не вмирає. Він дарував вічність українському слову, передбачив наше майбутнє відродження.
Хоча Шевченкові більшу частину свого життя довелося перебувати за межами України, він завжди пам’ятав рідний край, серцем тягнувся до нього. Часто згадував чарівну українську природу, працьовитих і щирих людей, їхні пісні, легенди, звичаї, традиції.
Навіть сидячи в похмурому казематі за свою бунтарську поезію чи знаходячись у далекому казахському краї на засланні, він міг, заплющивши очі, уявити квітучий вишневий садочок біля чепурної біленької хатини в українському селі, червону калину над водою, вечірню зорю, озеро з очеретяними берегами, сповнене чарівних русалок. Про це він і складав поезії, якими захоплюється вже не одне покоління.
Доля великих поетів важка і трагічна, бо вони випереджують свій час, а нащадки впродовж століть не можуть їх наздогнати. Але поети вірять, що світ буде щасливий “І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі...”
Він був як полум'я. Його рядки -
Дзвінкі і небезпечні, наче криця,
Переживуть і жито, і пшеницю,
І хліб, і сіль, і війни, і віки.
Він був як полум'я. Його слова -
Легкі, як небо, сині, наче квіти,
Що ними тільки правду говорити…
Тарас Шевченко був проти всякого насильства, тому і вибрав темою своїх пісень долю жінки, як одну з найбільших плям на загальному похмурому тлі суспільного ладу. Найбільше людське горе він бачив у горі жіночім, і саме тому така непоборна й сильна його жіноча лірика. Милосердям і любов'ю сповнені твори поета: від поеми «Катерина» до поеми «Марія».
Творчість Шевченка - це книга буття українців, своєрідна візитна картка українського народу.
«Учітеся, читайте і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь» - ці слова великого українського поета ніскільки не втратили своєї актуальності й сьогодні.
Жуковского «Людмила» и «Светлана» имеют следующие отличия:
- В «Людмила» и «Светлана» присутствует образ мертвого жениха. Но если в первой он реален, то второй – всего лишь сон.
- Общая атмосфера «Людмилы» более хмурая. В «Светлане» же проявляется надежда – «голубочек белый». Именно тогда читатель осознает, что судьба Светланы не будет настолько мрачна и печальна, как участь Людмилы.
- У Светланы преобладает чистое и светлое начало, а Людмила практически отдается темным силам.
- В произведении «Светлана» доминирует оптимизм. И главной мыслью является вера в благополучный исход событий. Произведение «Людмила» в свою очередь является полной противоположностью.