Але щоб досягти істини, потрібно принести немалу жертву - відмовитись від нудьги, тобто від обмеженості та безбарвності свого існування, та відважитись наповнити її дивами та пригодами
Цей твір вражає читача не тільки своєю змістовою конструкцією а й історією написання. Як розповідав сам Річард Бах, одного разу гуляючи по туманному узбережжю каліфорнійського каналу Бельмонт Шор він почув голос, який сказав: "Чайка на імя Джонатан Лівінгстон", потім Бах побачив видіння, яке промайнуло у його голові у вигляді кінофільму [8]. Підкорившись цьому голосу, він поквапився додому, щоб записати все те, що він побачив. Але видіння було коротким, а продовження не послідкувало. Бах намагався закінчити історію, але у нього нічого не виходило до тих пір, доти через вісім років він не побачив продовження [8]. Правда це, чи рекламний трюк - невідомо, але точно можна сказати, що Річард Бах написав повість про чайку .
За жанром цей твір є повістю-притчею тому, що:
- це твір малої форми;
- в основі сюжету - розповідь, історія;
- наявність моралі;
- головний художній прийом - алегорія;
- два зміста (I - текстовий - побудований на прямому розумінні фраз, які створюють текст (спроби Чайки опанувати фігури вищого пілотажу, досягти досконалості в польоті та передати свої знання учням [8]), II - символічний - побудований на символічних значеннях окремих слів.);
- образи мало індивідуалізовані;
- події не визначені ні хронологічно, ні територіально: всі польоти проходять над якимось морем, тут і зараз;
- автор зупиняється лише на важливих, головних моментах не відволікаючись на дрібниці та описання. Але переповісти його дуже важко, бо філософський зміст дуже глибокий і має бути розгаданий читачем, і кожен читач може зрозуміти його по-своєму
Темою цієї повісті-притчі є зображення героя, який не хотів бути таким як всі, якого не цікавили низькі турботи повсякденності. Це був типового для того часу герой, який намагався пізнати основу вічного життя, досягти досконалості та зрозуміти що таке доброта та любов
Недарма Річард Бах для висвітлення цієї ідеї обрав саме образ чайки. "Людина створена для щастя, як птах для польоту" [11]. Ми усвідомлюємо це як аксіому: політ - щастя. Тому що тільки в польоті ми уявляємо собі абсолютну свободу, сяяння безкраїх небес і пянливо-чисте холодне повітря. А хто як не чайка є найяскравішим втіленням безмежної свободи! У свою чергу, ім'я чайки Джонатан Лінвінгстон - ім'я славетного американського льотчика 30-х років XX ст.
Проблема пошуку сенсу життя центральна в цій притчі, одна із вічних в літературі. В повісті Річарда Баха вона набуває характер конфлікту між сірою Стаєю та геніальним вигнанцем
Стая вважає, що вони не здатні пізнати сенс життя, бо він недосяжний, їм відомо лише те, що вони кинуті у цей світ лише для того, щоб їсти та жити доти, доки вистачить сил цим категорично не згоден Джонатан, яким керує невикорінна жага пізнання: "Тисячі років ми рискаємо в пошуках рибячих голів, але зараз нарешті стало зрозуміло, навіщо ми живемо: щоб пізнавати, відкривати нове, бути вільними"
Але щоб досягти істини, потрібно принести немалу жертву - відмовитись від нудьги, тобто від обмеженості та безбарвності свого існування, та відважитись наповнити її дивами та пригодами
Цей твір вражає читача не тільки своєю змістовою конструкцією а й історією написання. Як розповідав сам Річард Бах, одного разу гуляючи по туманному узбережжю каліфорнійського каналу Бельмонт Шор він почув голос, який сказав: "Чайка на імя Джонатан Лівінгстон", потім Бах побачив видіння, яке промайнуло у його голові у вигляді кінофільму [8]. Підкорившись цьому голосу, він поквапився додому, щоб записати все те, що він побачив. Але видіння було коротким, а продовження не послідкувало. Бах намагався закінчити історію, але у нього нічого не виходило до тих пір, доти через вісім років він не побачив продовження [8]. Правда це, чи рекламний трюк - невідомо, але точно можна сказати, що Річард Бах написав повість про чайку .
За жанром цей твір є повістю-притчею тому, що:
- це твір малої форми;
- в основі сюжету - розповідь, історія;
- наявність моралі;
- головний художній прийом - алегорія;
- два зміста (I - текстовий - побудований на прямому розумінні фраз, які створюють текст (спроби Чайки опанувати фігури вищого пілотажу, досягти досконалості в польоті та передати свої знання учням [8]), II - символічний - побудований на символічних значеннях окремих слів.);
- образи мало індивідуалізовані;
- події не визначені ні хронологічно, ні територіально: всі польоти проходять над якимось морем, тут і зараз;
- автор зупиняється лише на важливих, головних моментах не відволікаючись на дрібниці та описання. Але переповісти його дуже важко, бо філософський зміст дуже глибокий і має бути розгаданий читачем, і кожен читач може зрозуміти його по-своєму
Темою цієї повісті-притчі є зображення героя, який не хотів бути таким як всі, якого не цікавили низькі турботи повсякденності. Це був типового для того часу герой, який намагався пізнати основу вічного життя, досягти досконалості та зрозуміти що таке доброта та любов
Недарма Річард Бах для висвітлення цієї ідеї обрав саме образ чайки. "Людина створена для щастя, як птах для польоту" [11]. Ми усвідомлюємо це як аксіому: політ - щастя. Тому що тільки в польоті ми уявляємо собі абсолютну свободу, сяяння безкраїх небес і пянливо-чисте холодне повітря. А хто як не чайка є найяскравішим втіленням безмежної свободи! У свою чергу, ім'я чайки Джонатан Лінвінгстон - ім'я славетного американського льотчика 30-х років XX ст.
Проблема пошуку сенсу життя центральна в цій притчі, одна із вічних в літературі. В повісті Річарда Баха вона набуває характер конфлікту між сірою Стаєю та геніальним вигнанцем
Стая вважає, що вони не здатні пізнати сенс життя, бо він недосяжний, їм відомо лише те, що вони кинуті у цей світ лише для того, щоб їсти та жити доти, доки вистачить сил цим категорично не згоден Джонатан, яким керує невикорінна жага пізнання: "Тисячі років ми рискаємо в пошуках рибячих голів, але зараз нарешті стало зрозуміло, навіщо ми живемо: щоб пізнавати, відкривати нове, бути вільними"
Объяснение:
Объяснение:Дуже хочеться зазирнути в майбутнє … Якби була машина часу
вдалося б ïм тiшитися, як житимуть моï однолiтки рокiв через
сто. Але, на жаль, машину часу у ще не винайшли, та i навряд чи
винайдуть. Але кожен з нас сподiвається, що у майбутньому нас
чекає багато хорошого i не вiдбудеться нiчого з того, про цю
розповiв Рей Бредберi.
Рiк 2061-й. Мiста руïни, дороги вiд бомбардувань немов пилка, поля
вночi вiдсвiчують, радiоактивнi. I черга. Черга людей, якi терпляче
чекають хвилину, щоб плюнути. Плюнути в картину!
Вона символ, яка знищила все i залишила ïм тiльки розруху, бруд,
холод, голод. У черзi хлопчисько, який з ранку зайняв мiсце, щоб
помститися картинi. Для нього, як i для багатьох, це свято, а ïх
так мало в цьому життi. Том згадує, як на одному такому святi
рвали i палили книги на площi, i всi смiялися, наче п'янi, на iншому
щасливчики, кинувши жереб, могли по одному разу шибонути машину
кувалдою. Дехто в черзi ще сподiвається, що колишнi часи можна
повернути: з'явиться людина, у якоï душа тягнеться до прекрасного,
людина з душею.
Але бiльшiсть у це вже не вiрить. Ось i головна площа. По кутках
обгородженого майданчика четверо полiцейських. Вони мають стежити, щоб в
картину не кидали камiння. Це для того, пояснили тому, щоб кожному
дiсталося плюнути по разу. А ось i сама картина. Хлопчик завмер! Жiнка
на картинi усмiхалася таємно-сумно, i Том, вiдповiдаючи на
ïï погляд, вiдчував, як б'ється його серце, а у вухах
нiби звучить музика .
А натовп, дiставши дозвiл на знищення картини, кинувся до неï.
Хлопчик, захоплений потоком, пiдбiг до розбитоï рами руку,
схопив клаптик лиснючого полотна, смикнув i впав. Розлюченi люди шалiли:
старi жували шматки полотна, чоловiки рвали ïх на дрiбнi клаптi. А
в цей час Том, судорожно притиснувши до грудей шматок полотна, бiг
додому. Увечерi, коли всi лягли спати, хлопчик розгладив клаптик
замальованого полотна.
Свiт спав, освiтлений мiсяцем. А на його долонi лежала Усмiшка. Вiн
дивився на неï в бiлому свiтлi, яке падало з пiвнiчного неба, i
тихо повторював про себе, знову i знову: Усмiшка, чудова усмiшка…
Вiн заплющив очi, i знову в мороцi перед ним Усмiшка. Ласкава,
добра…
В оповiданнi Р. Бредберi Усмiшка йдеться про знамениту картину Леопарде
да Вiнчi Мона Лiза, про ïï загадкову усмiшку, яка хвилює
вже не одне поколiння людей. Невже те, про що розповiв письменник, може
статися в майбутньому? Нi! Я в це не вiрю! А оповiдання Бредберi це
попередження нам, якi живуть сьогоднi: Краса порятує свiт! Зробiть
так, щоб вона не пiшла з ваших душ! Хай усмiхається вам Джоконда i
через тисячу рокiв!