Я, кажется, нашел самое, самое несчастное существо в поселке. Слонов и шкилетников нет-нет да кто-то и , пусть даже тайком, стыдясь, про себя, нет-нет, да и найдется дурачок вроде меня, который сунет им хлебца. А собака...Сдохнет собака, и не найдется даже Абрама, который бы ее прибрал. Почему у мальчика возникает такая мощная потребность заботиться о ком-то?
Андрій Кокотюха «Чорна рука»
У детективній повісті «Чорна рука» Андрія Кокотюхи картковий будинок надійно склеєний, і, на перший погляд, все виглядає непогано. Однак щойно берешся перевірити справжність фокусу, розумієш, що тут, наче у фальшивому шаховому автоматі, хтось сидить. Проявляється це насамперед у заграваннях автора з ймовірним читачем, і можна було б пробачити загравання вдале, доречне, однак герої немов існують десять років тому. Невже хлопці ще ходять у комп’ютерні клуби, враховуючи повсюдність онлайн-стрілялок? Читають комікс-журнали, враховуючи їх вартість у паперовому вигляді і доступність в мережі безкоштовних? Невже вони справді обговорюють з товаришами своїх сміливих предків – козаків або аристократів?
Сюжет твору простий і дає змогу нанизувати на основний каркас події, наче пригоди у романі-подорожі, де герої нескінченно довго прямують до кінцевої мети. І та мета, нарешті, вже не така й важлива та цікава, як небезпека, що чатує на персонажів по дорозі. Небезпека у даному випадку – підступна Чорна Рука, шантажист, який звідкись чимало знає про учнів Першої зразкової гімназії і за свої знання вимагає викуп. Головний герой Юрко Туряниця вирішує віддати гроші Чорній Руці, і це стає спусковим гачком для зав’язки класичного підліткового детективу – із вбивством у закинутому будинку, тендітною дівчиною, яка страждає від суворої бонни, детективом на пенсії, бульдогом, що замінює Юркові Ватсона та безліччю інших жанрових топосів і штампів.
Кулико́вская — крупное сражение между объединённым русским войском во главе с московским великим князем Дмитрием Донским и войском темника и беклярбека части Золотой Орды Мамая, состоявшееся 8 сентября 1380 года в районе к югу от впадения реки Непрядва в Дон, на Куликовом поле (юго-восток Тульской области). Решающая победа русских войск в Куликовской битве стала важным шагом на пути к восстановлению единства Руси и будущему свержению золотоордынского ига, которое в эпоху, последовавшую за Куликовской битвой, существенно изменило свой характер в сторону большей самостоятельности великих московских князей.