Вэтой комедии мольер поставил себе цель высмеять ограниченных и тщеславных буржуа, стремящихся во всем подрожать придворной аристократии. мольер сатирически изображает нравы этой аристократии, которая для буржуа кажется окруженной необыкновенным ореолом. действие происходит в париже, в доме журдена. в остроумных диалогах вырисовываются характеры основных действующих лиц комедии, проясняется суть комического конфликта, зарисовки французской действительности и выявляются основные проблемы произведения. журден - ограниченный и тщеславный человек, которому стало казаться, что называться мещанином для него обидно и несправедливо, ведь у него полные карманы денег. чтобы выглядеть дворянином, он старается делать "все, как у знатных господ". забросив все дела, буржуа нанимает себе учителей, которые, смеясь за его спиной, обучают журдена всему, что принято у аристократов. нелепую жажду подражания аристократам мольер высмеивает в сценах обучения журдена дворянским "наукам и искусствам". в образах учителей раскрывается ничекмность, бесполезность и нелепость тех сведений, которые аристократы пытались выдавать за настоящую науку.
3. Порівняння – «Тебе, незнаного, впізнаю, як син вигнанця впізнає прикмети батьківського краю.», «Нехай це — витвір самоти, нехай це — вигадка й омана!»
7. Художній синтаксис (стилістичні фігури) –
1. Інверсія – «В пустелі сизих вечорів, в полях безмежних проти неба о, скільки слів і скільки снів мені наснилося про тебе!», «Тебе, незнаного, впізнаю», «в повторах не згубить», «Моєму серцю снишся ти»
2. Анафора – «Нехай це»
3. Риторичні вигуки – «В пустелі сизих вечорів, в полях безмежних проти неба о, скільки слів і скільки снів мені наснилося про тебе!», «Нехай це — витвір самоти, нехай це — вигадка й омана!»
1. Настрій поезії – вірш пронизаний почуттям любові і надією. настрій надихаючий, як би говорить «я не відступлю від своєї мети».
2. Тема (мотив), ідея.
Тема: про дівчину, яка шукає своє кохання та вірить, що воно вже близько.
Ідея: треба вірити та не здаватися.
3. Вид лірики – інтимна.
4. Жанр твору – ліричний вірш.
5. Художня лексика –
антоніми (пустелі/поля, незнаного впізнаю),
синоніми (милуєш і голубиш; вигадка й омана, витвір самоти)
6. Тропи –
1. Епітет – «сизих вечорів», «полях безмежних», «батьківського краю»
2. Метафора – «витвір самоти», «серцю снишся», «морю сняться»
3. Порівняння – «Тебе, незнаного, впізнаю, як син вигнанця впізнає прикмети батьківського краю.», «Нехай це — витвір самоти, нехай це — вигадка й омана!»
7. Художній синтаксис (стилістичні фігури) –
1. Інверсія – «В пустелі сизих вечорів, в полях безмежних проти неба о, скільки слів і скільки снів мені наснилося про тебе!», «Тебе, незнаного, впізнаю», «в повторах не згубить», «Моєму серцю снишся ти»
2. Анафора – «Нехай це»
3. Риторичні вигуки – «В пустелі сизих вечорів, в полях безмежних проти неба о, скільки слів і скільки снів мені наснилося про тебе!», «Нехай це — витвір самоти, нехай це — вигадка й омана!»
8. Художня фоніка:
1.Алітерація
о, скільки слів
і скільки снів
Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю – ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.
Тебе, незнаного, впізнаю,
як син вигнанця впізнає
2. асонанс,
вечорів.. слів… снів
одне, своє, неповториме.
Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю – ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.
9. Метрика (рими, римування, віршований розмір) –
віршований розмір – амфібрахій.
Римування: перехресне, друга строфа – наскрізне.
Строфіку не знаю