В
Все
М
Математика
О
ОБЖ
У
Українська мова
Д
Другие предметы
Х
Химия
М
Музыка
Н
Немецкий язык
Б
Беларуская мова
Э
Экономика
Ф
Физика
Б
Биология
О
Окружающий мир
Р
Русский язык
У
Українська література
Ф
Французский язык
П
Психология
А
Алгебра
О
Обществознание
М
МХК
В
Видео-ответы
Г
География
П
Право
Г
Геометрия
А
Английский язык
И
Информатика
Қ
Қазақ тiлi
Л
Литература
И
История
masik01012015
masik01012015
18.02.2021 05:00 •  Литература

Яким бачить родине щастя ліричний герой Станіслава Чернілевського?

Показать ответ
Ответ:
danikpro200201
danikpro200201
06.07.2020 22:46
Філософська символіка та система образів твору. літературні дослідники називають повість видатного американського письменника е. хемінгуея (1898-1961) «старий і море» «притчею», певно, це дійсно так. бо цей, з одного боку, дуже реалістичний твір — не простий опис цікавої пригоди, не просто розповідь про поєдинок відважного старого з морем і рибою. ця повість має значно ширший і узагальнений зміст, який не зводиться лише до авторської ідеї про необхідність збереження людиною мужності та гідності за будь-яких обставин. про це хемінгуей писав у кожному своєму художньому творі. але саме з приводу повісті «старий і море» письменник сказав: «здається, що врешті-решт я домігся того, над чим працював усе моє життя». що мав на увазі хемінгуей? напевно, однозначно відповісти на це питання неможливо. але зрозуміло одне: він досягнув у своїй творчості вищої сходинки і на рівні ідей, і на рівні художнього зображення дійсності. зовні сюжет повісті досить нескладний. старий сантьяго, герой твору, стомлений невдачами, які переслідували його вже довгий час, відпливає далеко у море, в пошуках здобичі. йому пощастило: попалась «величезна риба». та риба була велика і сильна, що старому довелося докласти чимало зусиль, щоб перемогти її. але на зворотньому шляху акули пожирають рибу, і старому залишається її кістяк. однак річ у тім, що сама по собі боротьба старого з рибою, з акулами — це лише видима частина сюжетного «айсберга». захована ж упідтексті частина говорить про більш важливе і значне: письменник розмірковує над взаємовідносинами людини із суспільством, людини і природи, людини і навіть всесвіту. реалістичні образи старого, моря, риби, хлопчика, левів, акул навівають символістичного значення і знаходяться в стані протистояння і єдності одночасно. стверджується думка про взаємозязок усіх мешканців землі: людей, тварин, птахів, і в той же час один із парадоксів людського існування: людина змушена вбивати тих, коголюбить, хто «дорожчий від брата». «як добре, що нам не потрібно вбивати сонце, місяць і зірки, достатньо того, що ми вимагаємо їжу у моря і вбиваємо своїх братів». людина — частина природи, частина всесвіту. вона відчуває це і прагне до гармонії з ними. саме такою повинна бути світобудова: людина у гармонійному співіснуванні з природою, всесвітом — до такої важнішої думки приходить хемінгуей. розглянемо взаємозв’язок образів і старого та хлопчика: старість — юність кінець — початок хлопчик манолін — продовження старого, його майбутнє, він забезпечить йому безсмертя, отримавши разом із досвідом і частину душі сарого. «був би зі мною хлопчик», — рефреном звучать у повісті слова старого, якими автор стверджує думку, що сила людства у його єдності. образи акул — хижаків, ворогів можна ще сприймати, як перешкоди на шляху досягнення мети. людина сміливо вступає з ними у боротьбу. «акула нічого не боїться і чинить так, як їй заманеться . тут звучить знамените «…людина не для того створена , щоб бути переможеною. людину можна знищити, але її не можна перемогти». але «переможець нічого не здобуває» — цю філософську думку хемінгуей виніс навіть у заголовок одного із своїх творів. сутність людського життя у боротьбі і перемозі в ній, можливо, це перемога над собою. в житті (морі) у кожного є своя риба (мета, ціль), яку потрібно здобувати, є свої акули (вороги, перешкоди), і, слава богу, є свій хлопчик (надія на майбутнє, на своє продовження), свої леви («найкраще в моєму житті», символ юності, дитинства, щасливих миттєвостей, того, що є жити). а ще людина — частинка неосяжного всесвіту. вона відчуває себе добре лише в гармонії з усім, що оточує її: небом, сонцем, морем, птахами, рибами. вона — не цар, не піщинка — вона рівна серед рівних. стають зрозумілими слова хемінгуея з приводу закінчення ним повісті: «здається, що я, врешті-решт, домігся того, над чим працював усе моє життя». письменник у своїх творах завжди змальовував якісь актуальні соціальні конфлікти, проблеми сучасного йому життя, оточуючого його суспільства. тобто, там-були зафіксовані лише миттєвості, а тут — вічна картина світу і людського існування.читать полностью:
0,0(0 оценок)
Ответ:
ромакравчук12
ромакравчук12
01.04.2022 21:22
Сократи сам.
Капитанская дочка” — исторический роман, написанный в форме мемуаров. В этом романе автор нарисовал картину стихийного крестьянского бунта. Почему Пушкин обращается к истории. Пугачевского восстания? Дело в том, что эта тема долгое время считалась запретной, неудобной, и историки практически не занимались ею, а если и занимались, то освещали однобоко. 
Пушкин проявил огромный интерес к теме крестьянского восстания под предводительством Емельяна Пугачева, но вначале он столкнулся практически с полным отсутствием материалов. Тогда он сам едет в Оренбургскую область, расспрашивает еще оставшихся в живых очевидцев и участников, долгое время проводит в архивах. Фактически Пушкин стал первым историком, объективно отразившим события этой суровой эпохи. Ведь исторический трактат “История Пугачевского бунта” воспринимался современниками Пушкина как научный труд. 
Если “История Пугачевского бунта” — историческое сочинение, то “Капитанская дочка” написана совсем в другом жанре. Это исторический роман. Главный принцип, который использует Пушкин в своем произведении, — это принцип историзма, так как основной сюжетной линией стало развитие реальных исторических событий. Вымышленные герои, их судьбы тесно переплетаются с историческими лицами. В каждом эпизоде “Капитанской дочки” можно провести параллель между судьбами отдельных личностей и судьбой народа в целом/ 
Форма мемуаров, выбранная автором, говорит о его исторической зоркости. В XVIII веке действительно можно было подобным образом описать “пугачевщину” в воспоминаниях, для внуков. Не случаен выбор автором Петра Гринева в качестве мемуариста. Пушкину был нужен свидетель, непосредственно участвовавший в событиях, который был бы лично знаком с Пугачевым и его окружением. 
Пушкин намеренно выбрал для этого дворянина. Как дворянин по своему социальному происхождению и офицер, призванный присягой усмирять бунт, он верен долгу. И мы видим, что Петр Гринев действительно не уронил своей офицерской чести. Он добр, благороден. На предложение Пугачева служить ему верой и правдой Гринев отвечает с твердостью отказом, так как присягал государыне-императрице. Но он и отвергает восстание “как бессмысленный и беспощадный бунт”, кровопролитие. Петр Гринев последовательно повествует нам не только о кровавых и жестоких расправах, подобных расправе в Белогорской крепости, но и о справедливых поступках Пугачева, о его широкой душе, мужицкой смекалке, своеобразном благородстве. Три раза испытывал судьбу Петр Гринев, и три раза щадил и миловал его Пугачев. “Мысль о нем неразлучна была во мне с мыслию о пощаде, — говорит Гринев, — данной мне им в. одну из ужасных минут его жизни, и об избавлении моей невесты... ” 
Образ Гринева дан в динамике: Гринев-юноша, недоросль, и Гринев-старик. Между ними существует некоторое различие в убеждениях. Старик не только описывает, но и оценивает юношу. Иронично рассказывает Гринев о своем детстве; при описании эпизода бегства из осажденного Оренбурга возникает интонация, оправдывающая безрассудный поступок героя. Выбранная форма повествования позволяет герою посмотреть на себя со стороны. Это была удивительная художественная находка. 
Значительное место в повести занимает и Емельян Пугачев. Его характер раскрывается постепенно в ходе событий. Первая встреча происходит в главе “Вожатый”, в следующий раз это уже предводитель мятежников. Далее он предстает великодушным, справедливым человеком. Особенно ярко это проявляется в сцене освобождения Маши. Пугачев наказывает Швабрина и отпускает Гринева с невестой, приговаривая: “Казнить, так казнить, жаловать, так жаловать”. 
В заключение хотелось бы остановиться еще на одном незримом герое этой чудесной повести, на образе самого автора, который своим тайным присутствием все время наблюдает за событиями и поступками героев. Выбрав Гринева рассказчиком, Пушкин не прячется за него. Позиция писателя очень четкая. Во-первых, очевидно, что Гринев выражает мысли автора о восстании. И т. д
0,0(0 оценок)
Популярные вопросы: Литература
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота