Яким чином перевіряли на
справжність чуприну містера
Вілсона: *​

  Господа, сегодня речь моя пойдёт о нравственных ценностях человека. Конкретно -  о нравственных ценностях человека раскрытых в художественной литературе. Цель моего небольшого доклада, это на примерах доказать вам, что нравственность в современной и несовременной литературе затронута одинаково сильно...  Приступим же к делу!
         Первый и самый очевидный аргумент в мою пользу: "Слово о полку Игореве..." - это произведения с начала до конца пронизано(это слово мне не очень нравится, но заменить не получается... Попробуй!) патриотизмом, храбростью, пусть и без рассудной 'От слова рассудок', верностью идеалам и даже любовью... Главный герой "Слова..." сам по себе прекрасный пример храбрости, воинской чести, любви к Родине... К прекрасной Яро(а)славне... Пример из более поздней литературы, но менее очевидный для меня лично - это "Нашествия монголов" Василия Яна. Сама серия посвящена героизму простого народа(В первой части это хорезмийцы, во второй - русские). Чёрт, я уже засыпаю.Дальше сама разберёшься? 'Ещё один пример - это все книги Владислава Кравпивина, которые пронизаны любовью, честью, верностью слову, храбростью. Я его фанат - рекомендую :D КОнкретная книга Крапивина - это "Гуси-гуси га-га-га", в которой главный герой Корнелий всячески старается детям, совершает действительно героические поступки, и не бросает тех, за кого в ответе, как по Сент-Экзюпери, стати, ещё один пример - это Маленький Принц. Там тоже верность слову, честь(потому что не предавал), трудолюбие, она же сильный характер, что стати тоже можно добавить в определение. Дальше говоришь что если кто-нибудь ещё со мной не согласен,то можешь пошутить так : Типа верь Пушкину - он наверняка говорил про нравственные ценности. Прости за сумбур, я уже засыпаю сидя...' 

Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої - окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і буди на нього схожим. 
Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів. 
А. Чайковський не ідеалізує Павлуся, хоч, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Я схиляюсь перед його патріотизмом, присягою на вірність рідному краєві (вона звучить у внутрішніх монологах героя) , перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію - знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою