Личительной чертой поэзии Некрасова являет Родина, она служила общественным интересам Некрасова своего времени, выражала мысли, чувства и надежды передовых кругов тогдашнего общества, призывала к борьбе за права угнетённого и забитого крестьянства. Свой гений Некрасов отдал русскому народу, жил его жизнью и боролся за его счастье.
Русский народ, которому «пределы не поставлены», и родная земля с её бескрайними нивами, зелёными лесами, суровыми зимами — неиссякаемый источник вдохновения Некрасова, предмет его гордости и любви. На чужбине Некрасов тосковал, томился от бездействия, но стоило поэту, вернувшись из заморских стран, где он искал и не нашёл «примиренья с горем», вдохнуть знакомые с детства запахи родимых дорог, лугов, лесов, увидеть могучие просторы родины, как он переживал творческое возрождение:
* Опять она, родная сторона, * С её зелёным, благодатным летом, * И вновь душа поэзией полна… * Да, только здесь могу я быть поэтом! * На Западе не вызвал я ничем * Красивых строф, пластических и сильных, * В Германии я был, как рыба, нем, * В Италии — писал о русских ссыльных.
Для Некрасова нет ничего дороже «родных лугов, родных полей», разлива «гордых» русских рек, говора «милых воли» этих рек. Какой трепетной любовью и каким проникновенным чувством полно у поэта, например, описание русской весны в стихотворении «Зелёный шум»! Нарисовать такой пейзаж мог только художник-патриот, сердечно любящий русскую природу и живущий с ней одной жизнью. Эта глубочайшая любовь Некрасова к родному пейзажу давала ему право писать:
* Мне лепетал любимый лес: * Верь, нет милей родных небес!
В то же время Некрасов ясно видел, как тяжело жилось народу под небесами родины в суровых социальных условиях его времени. Нищета убогой русской деревни, непосильный труд крестьянина, тяжёлая доля русской женщины, каторжный труд бурлака, бесправие народа, произвол «власть имущих» — все эти стороны печальной русской действительности глубоко волновали поэта-патриота, угнетали его сознание гражданина.
роміння в оселю, розчісувати своє кучеряве волосся, робити всілякі зачіски,прикрашені свіжими трояндами. Хвора почала навіть працювати. Вона в’язала одяг для дітей з притулку і раділа тому, що у неї здорові умілі руки. Ненсі- завжди привітна, турботлива, чуйна, люб’язна, але не любила свого імені. Завдяки Поліанні вона полюбила своє ім’я. Священик Пол Форд- був засмученим, в розпачі, писав проповіді, розпочинаючи словами « Горе вам…». Усвідомив свою місію, роль в житті мешканців міста і починав проповіді так: « Радійте, люди, …» В результаті досліджень діти приходять до висновку, що Поліанна стала для жителів міста путівником, рятівником, ангелом, який розбудив у них позитивне, навчив бачити хороше абсолютно в усьому, навіть і в поганому. Вона навчила їх радіти життю! Характеристика головного героя. Пропоную дослідити, завдяки яким рисам характеру Поліанні вдалося змінити життя людей. ( Двоє учнів працюють біля дошки: вибирають риси і фіксують їх на магнітній дошці у вигляді промінців сонця від портрету Поліанни. Ці промінці з ’єднують головного героя з зображеннями інших героїв твору,яких малювали учні з кожної групи. Решта учнів підкреслюють риси в завданні № 3 індивідуальної картки). У кого є доповнення? Заперечення?( Діти доповнюють вибраний перелік рис, або забирають зайві) Узагальніть, завдяки чому Поліанна змінювала світ навколо себе?(Завдяки позитиву і оптимізму, позитивному ставленню до всіх людей, умінню грати в « Радість», тобто бачити тільки хороше). Гра в « Радість». Робота в групах. Багато хто з вас говорив, що хоче навчитись грати в цю гру теж. Давайте спробуємо. Пропоную попрацювати в групах: придумати нерадісну ситуацію, озвучити її, а решта груп знайдуть, чому тут можна порадіти. V. Рефлексія. - Пропоную не менш цікаві завдання за вибором: написати або «Сенкан», або девіз життя Поліанни, або есе про прочитаний твір( в парі, в групі або індивідуально). Сенкан Поліанна Мудра і весела. Живе, радіє та допомагає Усім у радість грати. Оптиміст! Девіз: « Жити- життю радіти!», « Радієш ти, радію я – радіє вся наша Земля!», « Придивись, навколо так багато РАДОСТІ! Живи і радій!». Есе : ця книга- гімн оптимістів. Е. Портер написала її для песимістів, щоб ті подивились на світ іншими очима, наповненими радості, почали радіти і творити прекрасне з радістю.( Думка дитини) - У кого справдився прогноз уроку? Хто навчився грати в « Радість»? VІ. Підсумок уроку. Вже 10 років ця книга надихає мене і допомагає жити, боротися з труднощами, перемагати відчай. Я завжди з четвертокласниками перечитую її ще раз і проводжу урок позакласного читання, малюємо ілюстрації, пишемо відгуки, вірші. Ви ділились сьогодні зі мною своїми враженнями,творчістю,а я хочу поділитись з вами своїм віршем: Поліанно, Поліанно, Хто ти, дівчинко моя? Совість, ангел чи ння Наших душ від забуття. Ти, як промінь сонця, світиш, Як послання із небес. Ти, як ангел мій, дитино, Світлу радість нам несеш. Дай же , Боже,нам щоднини Вчитись жити так, як ти
Русский народ, которому «пределы не поставлены», и родная земля с её бескрайними нивами, зелёными лесами, суровыми зимами — неиссякаемый источник вдохновения Некрасова, предмет его гордости и любви. На чужбине Некрасов тосковал, томился от бездействия, но стоило поэту, вернувшись из заморских стран, где он искал и не нашёл «примиренья с горем», вдохнуть знакомые с детства запахи родимых дорог, лугов, лесов, увидеть могучие просторы родины, как он переживал творческое возрождение:
* Опять она, родная сторона,
* С её зелёным, благодатным летом,
* И вновь душа поэзией полна…
* Да, только здесь могу я быть поэтом!
* На Западе не вызвал я ничем
* Красивых строф, пластических и сильных,
* В Германии я был, как рыба, нем,
* В Италии — писал о русских ссыльных.
Для Некрасова нет ничего дороже «родных лугов, родных полей», разлива «гордых» русских рек, говора «милых воли» этих рек. Какой трепетной любовью и каким проникновенным чувством полно у поэта, например, описание русской весны в стихотворении «Зелёный шум»! Нарисовать такой пейзаж мог только художник-патриот, сердечно любящий русскую природу и живущий с ней одной жизнью. Эта глубочайшая любовь Некрасова к родному пейзажу давала ему право писать:
* Мне лепетал любимый лес:
* Верь, нет милей родных небес!
В то же время Некрасов ясно видел, как тяжело жилось народу под небесами родины в суровых социальных условиях его времени. Нищета убогой русской деревни, непосильный труд крестьянина, тяжёлая доля русской женщины, каторжный труд бурлака, бесправие народа, произвол «власть имущих» — все эти стороны печальной русской действительности глубоко волновали поэта-патриота, угнетали его сознание гражданина.