ЛЕСЯ УКРАЇНКА (ЛАРИСА КОСАЧ) (1871-1913) Лариса Петрівна Косач народилась 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинському (тепер Житомирської області) в інтелігентній, «літературній» родині. Її мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки Лесі минули на Волині: у Новограді-Волинському (1871 – весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжне, що під Ковелем. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім’ї, це домашнє ім’я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював з І. Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла. Він допомагав їй як літературний критик і фольклорист. Дитячі роки Лесі минали на Волині, у краю предковічних соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Дівчина росла веселою і жвавою. Серед ровесників виділялась здібністю і працьовитістю. Демократичний стиль життя в родині сприяв зближенню із селянськими дітьми, засвоєнню народних звичаїв, традицій. А фольклор Волині вводив вразливу дівчинку в незвичайний, химерний світ української міфології з її мавками, перелесниками, русалками. Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що потаємно вночі, перемагаючи страх, бігала в ліс і там шукала мавку. Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано. Але хвороба (туберкульоз кісток) змусила перервати це захоплення. Болісно прощалася дівчинка з інструментом, якому виливала свої радощі і жалі («До мого фортепіано»). Проте музики зовсім не полишила, а глибоке її розуміння, відчуття гармонії, мелодії відлунюється у багатьох творах, про що свідчать уже заголовки: «Сім струн», «Мелодії», «Ритми», «Пісні про волю», «Лісова пісня»… Хвороба спричинила те, що Леся не змогла ходити до школи, не вчилась у жодному навчальному закладі. Але наполеглива і працьовита, вона здобула глибокі й різносторонні знання. Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, у якій зростала дівчинка, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко. Значний вплив на її духовний розвиток мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч.
ЛЕСЯ УКРАЇНКА (ЛАРИСА КОСАЧ) (1871-1913) Лариса Петрівна Косач народилась 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинському (тепер Житомирської області) в інтелігентній, «літературній» родині. Її мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки Лесі минули на Волині: у Новограді-Волинському (1871 – весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжне, що під Ковелем. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім’ї, це домашнє ім’я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював з І. Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла. Він допомагав їй як літературний критик і фольклорист. Дитячі роки Лесі минали на Волині, у краю предковічних соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Дівчина росла веселою і жвавою. Серед ровесників виділялась здібністю і працьовитістю. Демократичний стиль життя в родині сприяв зближенню із селянськими дітьми, засвоєнню народних звичаїв, традицій. А фольклор Волині вводив вразливу дівчинку в незвичайний, химерний світ української міфології з її мавками, перелесниками, русалками. Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що потаємно вночі, перемагаючи страх, бігала в ліс і там шукала мавку. Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано. Але хвороба (туберкульоз кісток) змусила перервати це захоплення. Болісно прощалася дівчинка з інструментом, якому виливала свої радощі і жалі («До мого фортепіано»). Проте музики зовсім не полишила, а глибоке її розуміння, відчуття гармонії, мелодії відлунюється у багатьох творах, про що свідчать уже заголовки: «Сім струн», «Мелодії», «Ритми», «Пісні про волю», «Лісова пісня»… Хвороба спричинила те, що Леся не змогла ходити до школи, не вчилась у жодному навчальному закладі. Але наполеглива і працьовита, вона здобула глибокі й різносторонні знання. Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, у якій зростала дівчинка, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко. Значний вплив на її духовний розвиток мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч.