Василь Голобородько народився на Луганщині. Після закінчення школи майбутній митець працював на шахті, а потім навчався у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, далі у Донецькому університеті, з якого його відрахували через вимогу про впровадження викладання українською мовою. Після цього В. Голобородько працював на найрізноманітніших роботах.
Талановитий український поет В. Голобородько почав друкувати свої твори у 1964 році. У 1970 році у Сполучених Штатах була надрукована його збірка «Летюче віконце», а у 1988 році — поетична збірка «Зелен день». Книга поезій «Ікар на метеликових крилах» з’явилася у 1992 році, а збірка «Калина об Різдві» у 1992 році. Увесь цей час В. Голобородько вивчав український фольклор, використовував у своїх поетичних творах елементи народної творчості.
Поетична творчість В. Голобородька оживляла стародавній світ українських обрядів, пісень і казок. У своїх творах поет намагався осмислити наше складне життя, побачити в ньому своє місце і місце своїх сучасників, передати свої переживання і відчуття. В. Голобородько писав такі слова: «Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність, відображена в українській мові, є унікальною». Наприклад, у вірші «Ми йдемо» поет зобразив українців, які гордо йшли своїм віковічним шляхом:
«Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку».
Ствердження про те, що кожне українське слово прописане у літописах і проспіване в піснях, В. Голобородько стверджував і у вірші «Наша мова».
Відтворюючи красу української природи, поет зобразив незвичайну красу конвалії, яку відобразив у поезії «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой цього поетичного твору виходить на ріг вулиці для того, щоб роздати людям квіти, подарувати їм радість і поділитися з ними неповторною красою.
«Слово о полку Игореве» — одно из самых древних произведений не только русской, но и мировой литературы. Одновременно с этим, оно имеет таинственную и интересную историю: написанное около 800 лет назад, «Слово» пребывало в забытьи, и было найдено совершенно случайно в 18 веке. Множество ученых изучает этот величайший из шедевров, но до конца разгадать его пока не смогли. Очевидно то, что произведение – глубоко патриотическое и несет в себе обращение ко всем грядущим поколениям, призыв хранить целостность родины, беречь ее от врагов.
Сюжет описывает неудачный поход на половцев князя Игоря. Автор, несмотря на свою симпатию к герою, осуждает его неразумные действия и отмечает, что поход был предпринят из-за тщеславия, глупости и недальновидности князя:
И сказал он, полон ратных дум,
Знаменьем небес пренебрегая:
«Копие хочу я преломить
В половецком поле незнакомом…»
Игорь не видит картины в целом, не представляет, какими последствиями для Руси обернется его опрометчивость. Он не слушает советы мудрого Святослава, игнорирует знамения, которым в Древней Руси верили очень серьезно: «Солнце тьмою путь ему закрыло, Ночь грозою птиц перебудила, Свист зверей несется, полон гнева…»
Дружина Игоря терпит сокрушительное поражение, сам князь пленен, а половцы, которых никто не в состоянии сдержать, вторгаются на российскую землю. Игорь бежит из плена, переоценив и поняв истинную суть произошедших событий, и родина принимает своего блудного сына, как любящая мать.
Образ князя Святослава контрастен образу князя Игоря, это мудрый правитель, заботящийся о своем народе и безопасности страны. Главная забота Святослава Всеволодовича – объединение разрозненной, и потому слабой Руси: «Но не вместе их знамена плещут, Врозь поют их копия и блещут».
«Золотое слово» — это главная идея произведения, обращение автора к грядущим поколениям, вложенное в уста Святослава:
Старый сокол, хоть и слаб он с виду,
Высоко заставит птиц лететь,
Никому не даст гнезда в обиду.
Да князья мне не хотят,
Мало толку в силе молодецкой.
После бегства Игоря из половецкого плена, Святослав Всеволодович прощает молодого, эгоистичного, но признавшего свои ошибки князя. Вместе они сумеют объединить Россию и победить ее врагов.
На фоне сильных мужчина Ярославна, жена князя Игоря, не выглядит слабой и бес Эта молодая, нежная женщина сумела подчинить своей воле неуправляемые силы природы и своему мужу сбежать из плена.
Образ Ярославны невероятно выразителен и символичен. Юная жена князя является прообразом всех российских женщин – мудрых, любящих и преданных. Она не бесправная рабыня, а верная и сильная подруга, охраняющая своего мужчину и домашний очаг, хранительница
Василь Голобородько народився на Луганщині. Після закінчення школи майбутній митець працював на шахті, а потім навчався у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, далі у Донецькому університеті, з якого його відрахували через вимогу про впровадження викладання українською мовою. Після цього В. Голобородько працював на найрізноманітніших роботах.
Талановитий український поет В. Голобородько почав друкувати свої твори у 1964 році. У 1970 році у Сполучених Штатах була надрукована його збірка «Летюче віконце», а у 1988 році — поетична збірка «Зелен день». Книга поезій «Ікар на метеликових крилах» з’явилася у 1992 році, а збірка «Калина об Різдві» у 1992 році. Увесь цей час В. Голобородько вивчав український фольклор, використовував у своїх поетичних творах елементи народної творчості.
Поетична творчість В. Голобородька оживляла стародавній світ українських обрядів, пісень і казок. У своїх творах поет намагався осмислити наше складне життя, побачити в ньому своє місце і місце своїх сучасників, передати свої переживання і відчуття. В. Голобородько писав такі слова: «Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність, відображена в українській мові, є унікальною». Наприклад, у вірші «Ми йдемо» поет зобразив українців, які гордо йшли своїм віковічним шляхом:
«Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку».
Ствердження про те, що кожне українське слово прописане у літописах і проспіване в піснях, В. Голобородько стверджував і у вірші «Наша мова».
Відтворюючи красу української природи, поет зобразив незвичайну красу конвалії, яку відобразив у поезії «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой цього поетичного твору виходить на ріг вулиці для того, щоб роздати людям квіти, подарувати їм радість і поділитися з ними неповторною красою.
«Слово о полку Игореве» — одно из самых древних произведений не только русской, но и мировой литературы. Одновременно с этим, оно имеет таинственную и интересную историю: написанное около 800 лет назад, «Слово» пребывало в забытьи, и было найдено совершенно случайно в 18 веке. Множество ученых изучает этот величайший из шедевров, но до конца разгадать его пока не смогли. Очевидно то, что произведение – глубоко патриотическое и несет в себе обращение ко всем грядущим поколениям, призыв хранить целостность родины, беречь ее от врагов.
Сюжет описывает неудачный поход на половцев князя Игоря. Автор, несмотря на свою симпатию к герою, осуждает его неразумные действия и отмечает, что поход был предпринят из-за тщеславия, глупости и недальновидности князя:
И сказал он, полон ратных дум,
Знаменьем небес пренебрегая:
«Копие хочу я преломить
В половецком поле незнакомом…»
Игорь не видит картины в целом, не представляет, какими последствиями для Руси обернется его опрометчивость. Он не слушает советы мудрого Святослава, игнорирует знамения, которым в Древней Руси верили очень серьезно: «Солнце тьмою путь ему закрыло, Ночь грозою птиц перебудила, Свист зверей несется, полон гнева…»
Дружина Игоря терпит сокрушительное поражение, сам князь пленен, а половцы, которых никто не в состоянии сдержать, вторгаются на российскую землю. Игорь бежит из плена, переоценив и поняв истинную суть произошедших событий, и родина принимает своего блудного сына, как любящая мать.
Образ князя Святослава контрастен образу князя Игоря, это мудрый правитель, заботящийся о своем народе и безопасности страны. Главная забота Святослава Всеволодовича – объединение разрозненной, и потому слабой Руси: «Но не вместе их знамена плещут, Врозь поют их копия и блещут».
«Золотое слово» — это главная идея произведения, обращение автора к грядущим поколениям, вложенное в уста Святослава:
Старый сокол, хоть и слаб он с виду,
Высоко заставит птиц лететь,
Никому не даст гнезда в обиду.
Да князья мне не хотят,
Мало толку в силе молодецкой.
После бегства Игоря из половецкого плена, Святослав Всеволодович прощает молодого, эгоистичного, но признавшего свои ошибки князя. Вместе они сумеют объединить Россию и победить ее врагов.
На фоне сильных мужчина Ярославна, жена князя Игоря, не выглядит слабой и бес Эта молодая, нежная женщина сумела подчинить своей воле неуправляемые силы природы и своему мужу сбежать из плена.
Образ Ярославны невероятно выразителен и символичен. Юная жена князя является прообразом всех российских женщин – мудрых, любящих и преданных. Она не бесправная рабыня, а верная и сильная подруга, охраняющая своего мужчину и домашний очаг, хранительница