Что же касается Насти, то, по моему мнению, ни в коем случае не следует видеть в ней только безразличное отношение к матери и слишком сильную увлеченность своей работой. Этот образ намного глубже. Она не является черствым и холодным человеком, потому что умеет делать хорошее людям. Так, например, девушка не может быть безразличной к судьбе талантливого молодого скульптора и организовать выставку его работ. Анастасия Семеновна видит признание ее работы со стороны окружающих. Мир Ленинграда становится для нее городом, где она по-настоящему счастлива, а Заборье всегда ассоциируется со скукой. Я думаю, такое отношение к жизни свойственно для большинства молодых людей. Но при этом Настя испытывает тоску и душевную боль, чувствуя неправильность, неверность своих поступков: «Что же это, мама? Что? – думала она, ничего не видя. – Мама! Как же это могло так случиться? Ведь никого у меня в жизни нет. Нет и не будет роднее. Лишь бы успеть, лишь бы она увидела меня, лишь бы простила». Катерина Петровна так и не увидела дочь и в последние дни жизни уже смирилась со своей судьбой, хотя все еще и жила своим Когда веселый огонь освещал бревенчатые стены, Катерина Петровна осторожно вздыхала, от огня комната делалась уютной, обжитой, какой она была давным-давно, еще при Насте». Таким образом, мы видим трагедию судьбы дочери и матери, искренне и безгранично любящих друг друга, но, тем не менее, остающихся недосягаемыми и от этого страдающими. Думаю, Паустовский не осуждает Настю, и в пример хочу привести образ сельской учительницы, совсем молоденькой и застенчивой девушки, которая увидела похороны и медленно пошла за гробом: «Там в областном городе, у учительницы осталась мать – вот такая же маленькая, вечно взволнованная заботами о дочери и такая же совершенно седая». По моему мнению, именно обстоятельства в первую очередь стали виновниками трагедии матери и дочери, поскольку и Катерина Петровна, и Настя любят друг друга по-настоящему. После смерти матери Насте «казалось, что никто, кроме Катерины Петровны, не мог снять с нее непоправимой тяжести.
Дружба-це святе. Навіть якщо товаришам доводиться розлучатися, вони все одно назавжди залишаються у нас в серцях, і ми про них ніколи не забуваємо.
У дитинстві, у нас завжди було багато друзів, і ми думали, що коли виростемо, всі ці люди так і залишаться нашими друзями, але з кожним роком ми дорослішаємо і розуміємо, що друзів залишається все менше і менше. Дитяча дружба найкраща і сама чесна, так як діти ще не знають, як можна нести відповідальність за дружбу з користю і вигодою для себе.
Багато хто вважає, що справжньої дружби не буває, і в будь-якому випадку, люди спочатку шукають корисність, і в якомусь сенсі користь від людей, з якими вони спілкуються. Але я вважаю, що дружба існує і є люди, які в першу чергу дбають про близьких йому людей і друзів. Коли у тебе є друг, він для тебе може бути цілим світом, і ти щиро радий, що зустрів таку людину. Навіть якщо у товариша є якісь недоліки , ти все одно любиш цю людину і ці недоліки перекриваєш його достоїнствами, адже для тебе набагато важливіше вишукувати в цій людині тільки хороші риси. Саме тому часто буває, що один із друзів просто прикидається справжнім другом, і намагається використовувати у своїх корисливих цілях людину з доброю і чуйною душею.
Справжній друг буде щиро радіти твоїм успіхам і досягненням, і ні в якому разі не бажати вам зла. Дружбу треба цінувати, адже в сучасному світі дуже рідко можна зустріти справжніх, щирих, вірних і доброзичливих друзів. Хороші друзі вірять один одному і можуть покластися один на одного. Людина, яка цінує дружбу і сам уміє бути хорошим товаришем, найчастіше і має вірних і надійних друзів.
Коли ми намагаємося до комусь і знайти щастя, то це добро повертається нам, і ми знаходимо своє власне «пишність». Щоб мати хороших друзів, потрібно самому бути хорошим другом!
Катерина Петровна так и не увидела дочь и в последние дни жизни уже смирилась со своей судьбой, хотя все еще и жила своим Когда веселый огонь освещал бревенчатые стены, Катерина Петровна осторожно вздыхала, от огня комната делалась уютной, обжитой, какой она была давным-давно, еще при Насте».
Таким образом, мы видим трагедию судьбы дочери и матери, искренне и безгранично любящих друг друга, но, тем не менее, остающихся недосягаемыми и от этого страдающими.
Думаю, Паустовский не осуждает Настю, и в пример хочу привести образ сельской учительницы, совсем молоденькой и застенчивой девушки, которая увидела похороны и медленно пошла за гробом: «Там в областном городе, у учительницы осталась мать – вот такая же маленькая, вечно взволнованная заботами о дочери и такая же совершенно седая». По моему мнению, именно обстоятельства в первую очередь стали виновниками трагедии матери и дочери, поскольку и Катерина Петровна, и Настя любят друг друга по-настоящему. После смерти матери Насте «казалось, что никто, кроме Катерины Петровны, не мог снять с нее непоправимой тяжести.
У дитинстві, у нас завжди було багато друзів, і ми думали, що коли виростемо, всі ці люди так і залишаться нашими друзями, але з кожним роком ми дорослішаємо і розуміємо, що друзів залишається все менше і менше. Дитяча дружба найкраща і сама чесна, так як діти ще не знають, як можна нести відповідальність за дружбу з користю і вигодою для себе.
Багато хто вважає, що справжньої дружби не буває, і в будь-якому випадку, люди спочатку шукають корисність, і в якомусь сенсі користь від людей, з якими вони спілкуються. Але я вважаю, що дружба існує і є люди, які в першу чергу дбають про близьких йому людей і друзів. Коли у тебе є друг, він для тебе може бути цілим світом, і ти щиро радий, що зустрів таку людину. Навіть якщо у товариша є якісь недоліки , ти все одно любиш цю людину і ці недоліки перекриваєш його достоїнствами, адже для тебе набагато важливіше вишукувати в цій людині тільки хороші риси. Саме тому часто буває, що один із друзів просто прикидається справжнім другом, і намагається використовувати у своїх корисливих цілях людину з доброю і чуйною душею.
Справжній друг буде щиро радіти твоїм успіхам і досягненням, і ні в якому разі не бажати вам зла. Дружбу треба цінувати, адже в сучасному світі дуже рідко можна зустріти справжніх, щирих, вірних і доброзичливих друзів. Хороші друзі вірять один одному і можуть покластися один на одного. Людина, яка цінує дружбу і сам уміє бути хорошим товаришем, найчастіше і має вірних і надійних друзів.
Коли ми намагаємося до комусь і знайти щастя, то це добро повертається нам, і ми знаходимо своє власне «пишність». Щоб мати хороших друзів, потрібно самому бути хорошим другом!