Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Явыбрала тему\"жилин и костылин разные судьбы\",потому что хочу сравнить двух героев рассказа л. н. толстого\"кавказский пленник» : жилина и костылина. в повести рассказывается о войне на кавказе. главные герои - офицеры армии жилин и костылин, попавшие в плен к горцам. жилин не пал духом, надеялся спастись, для чего предпринял много усилий. подружился с местными жителями, завоевал их авторитет. а костылин сдался, всё время ныл и хныкал, ничего не хотел сделать для своего спасения. в результате жилин сбежал, а костылина выкупили родственники, спустя несколько месяцев, едва живого. они попали в плен из-за костылина, который предложил отделиться от обоза и поехать самим. костылин и жилин попали в плен. два «брата по несчастью» , они и в плену вели себя по-разному. жилин показал себя смелым и решительным человеком, который никогда по доброй воле не попал бы в плен. «не же живой…» , «с ними что робеть, то хуже». костылин проявил себя как трусливый человек. жилин мужественнее, выносливее, сильнее костылина не только , но и нравственно: «тяжело жилину, ноги тоже в крови и уморился. нагнётся, поправит, подкинет, чтобы повыше сидел на нём костылин, тащит его по дороге» . из костылина верный друг не получится, так как в нём нет ни преданности, ни верности, а чтобы быть настоящим другом и товарищем эти качества необходимы. костылин бросил своего сослуживца в беде, а жилин - нет: «не годиться товарища бросать» у татар тоже было разное мнение о пленниках: костылина они звали «смирным» , а жилина - «джигитом» . это показывало то, что они его уважали. жилин выбрался из ямы и смог убежать из плена только по-мощи татарской девочки дины, которая видела в нём настоящего доброго человека, а не врага. на мой взгляд, главная идея рассказа – научить людей не сдаваться да-же в трудных обстоятельствах и ситуациях, упорно добиваться цели, быть добрыми, смелыми, храбрыми и преданными. в этом рассказе слабодушие и пассивность костылина противопоставлены активности, стойкости и человечности жилина. мужество и выдержка ему бежать к своим, преодолевая все препятствия и преграды. мне кажется, л. н. толстой назвал рассказ «кавказский пленник» потому, что только жилин может быть примером для подражания. автор хотел показать, как много в жизни зависит от самого человека. в одних и тех же обстоятельствах одни оказываются героями, другие недостойны называться людьми.
Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Объяснение: